География 10 класс Коберник (стр. 4 из 8)

û

Ч е т в е р т и й е т а п формування політичної карти розпочався наприкінці 80-х pp. XX ст. і триває й нині. Поштовхом до змін на по літичній карті світу став крах соціалістичної ідеї. Ряд країн, штучно розділених кордонами

Зіставляючи сучасну через ідеологічні розбіжності, об’єдналися.

політичну карту

світу з картою початку У 1990 р. це відбулося з Німеччиною. Берлін XX ст., назвіть приклади у 1991 р. знову став єдиною столицею Нікраїн з різних частин мецької держави. У 1990 р. дві арабські дерсвіту, що звільнилися жави о б’єдна лися в єдину країну Ємен.

в повоєнні роки. На початку 90-х pp. XX ст. розділилися на суверенні держави ба гатонаціональні кра-

їни, що були утворені на основі колишніх імперій. У 1991 р. Радянський Союз розпався на 15 держав, а в 1993 р. Чехословаччина — на дві суверенні країни. У кілька етапів йшов розпад Югославії. У 1991 р. на її теренах утворилися 5 держав. У 2006 р. відбулося відокремлення Чорногорії від Сербії, а у 2008 р. автономний край Косово в односторонньому порядку проголосив про вихід зі складу Сербії. Його суверенітет визнали не усі держави світу.

û

Наприкінці XX — на початку XXI ст. тривають процеси деколоні зації. У 1990 р. звільнилася остання велика колонія в Африці — Намі бія, що була окупована Південною Африкою. У 1991 р. позбулися опі ки США острови Мікронезії в Тихому океані. Тут виникло кілька су веренних держав. Китаю було

За політичною

картою світу повернено Великою Британією на особли вих

назвіть незалежні правах Сянган (Гонконг) у 1997 p., а Портудержави, що виникли галією — Аоминь (Ма као) у 1999 р. У травні після розпаду Радянського 2002 р. звільнився Східний Тімор, що майже Союзу, Югославії й Чехо- 30 років перебував під окупаційним режисловаччини, та їхні столиці. мом Індонезії.

Політична карта залишається динамічною, її формування триває.

Сучасна політична карта світу. Сучасна політична карта світу охоплює близько 240 держав та залежних територій. Кількість суверенних держав у XX ст. постійно зростала. Нині їх офіційно 193. Крім того, фактично незалежною країною є Тайвань, хоча за конституцією Китаю він вважається провінцією цієї держави.

Крім суверенних держав, у світі існує понад 40 залежних територій, які мають різний політичний статус. Переважно це невеликі острівні володіння. Залежні території мають Велика Британія (зокрема Гібралтар, Фолклендські Острови, Бермудські Острови, Острів Святої Єлени), Франція (Французька Полінезія, Нова Каледонія, Гвіана), США (Пуерто-Рико та деякі інші острови в Карибському морі та Океанії), Данія (Гренландія), Іспанія (міста Сеута і Мелілья на півночі Африки), Нідерланди (Антильські Острови та о-в Аруба), Австралія та Нова Зеландія (групи островів в Океанії). Крім того, територія Західної Сахари окупована Марокко. Її майбутнє підлягає врегулюванню згідно з відповідними рішеннями ООН. Залишаються окупованими Ізраїлем Палестинські території. Тут триває процес формування самоврядування в рамках мирного врегулювання на Близькому Сході.

Особливий статус має Антарктида. Згідно з договором від 1 жовтня 1959 р. вона є континентом нейтральним, без кордонів, де заборонена будьяка господарська та військова діяльність.

КОРОтКО пРО ГОЛОВНЕ:

• На політичній карті світу позначено держави та залежні території з їхніми кордонами. Держави є суверенними (політично незалежними) утвореннями. Залежні території (колонії) перебувають під владою іноземних держав. Головною особливістю політичної карти є її змінюваність (динамічність). На сучасній політичній карті позначено майже 240 держав і територій. З них 193 — суверенні держави. У світі ще залишається понад 40 залежних територій.

•

У формуванні політичної карти світу виділяють чотири періоди: античний (до V ст.), середньовічний (V–XV ст.), колоніальний (XV — початок XX ст.) та новітній (ХХ–ХХІ ст.). Кожний з періодів мав свої особливості в розвитку політичної карти. Найбільше змін на політичній карті світу відбулося в XX ст. Головними подіями, що спричиняли зміни, були Перша й Друга світові війни, розпад колоніальних імперій, розпад світової соціалістичної системи. Державний суверенітет України бул о відновлено у 1991 p., після розпаду Радянського Союзу.

пЕРЕВІР сЕБЕ

1. Яку карту називають політичною?

2. Чим відрізняється політична карта світу від інших географічних карт?

3. Які періоди пройшла політична карта у своєму формуванні?

4. Які історичні події призвели до змін на політичній карті світу у ХХ ст.?

5. Як та чому змінилася політична карта світу наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст.?

§ 3. типологія країн сучасного світу

Що таке типологія країн. Кожна держава є своєрідною й неповторною за історією, культу рою, традиціями, господарською діяльністю. Проте держави можна об’єднувати в групи за кількісними та якісними ознаками: площею, чисельністю населення, особливостями географічного положення, державним ладом. Найважливішою ознакою країни є рівень її економі чного розвитку. Він визначається за доходами на одну особу, які для зручності обчислюються в доларах США на рік.

Поділ країн на групи залежно від рівня їх економічного розв итку та значення у світовій економіці й політиці називають соціаль но-економічною типологією (схема 5). При цьому враховується також роль країн у світовій економіці та міжнародному політичному житті.

Держави і території (близько 240)

Суверенні (193), Залежні території в тому числі члени ООН (192) (близько 40)

Високорозви- Країни, що Країни Країни

нені країни розвиваються з перехідною планової

(близько 30) (близько 130) економікою економіки (4)

(29)

Схема 5. Соціаль но-економічна типологія держав і територій

Високорозвинені країни. На високорозвинені країни припадає лише 1/4 площі всіх дер жав, у них проживає тільки трохи більше ніж 1/6 населення планети, проте вони виробляють майже 3/4 валового національного продукту (ВНП) світу. Ці країни — члени міжнародних економічних організа цій, 15 з них входять до Європейського Союзу (ЄС), більшість є чле нами військово-політичного блоку НАТО. Країни мають великий еко номічний потенціал. У їхньому господарстві стрімко зростає роль невиробничої сфери.

За особливостями економіки та місцем у світовій політиці виділяють кілька підтипів високорозвинених держав: країни «Великої сімки», малі високорозвинені країни Західної Європи, пере селенські країни та країни середнього рівня економічного розвитку.

К р а ї н и « В е л и к о ї с і м к и » (головні країни) — це США, Японія, Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, Канада. Для них характерні високі доходи — понад 40 000 доларів за рік на людину — і високий рівень індустріалізації (схема 6). Вони є головними експортерами на світовий ринок наукомісткої промислової продукції: електроніки, робототехніки, новітніх матеріалів. Ці країни перейшли до постіндустріального суспільства, в якому провідну роль відіграє сфера послуг (освіта, соціальне забезпечення, охорона здоров’я, фі нансові послуги, рекламний бізнес тощо), де

працює понад 60 % насе лення. Країни «сімки» продають технології, технічну документацію, вкладають свій капітал в економіку інших держав. Вони мають вирі шальний вплив на світову політику. Усі вони (крім Японії) є членами НАТО. Серцевиною цієї організації є США. США, Велика Британія та Франція є ядерними державами, постійними членами Ради Безпеки ООН.

До м а л и х і н д у с т р і а л ь н о р о з в и н е н и х к р а ї н З а х і д н о ї Є в р о п и належать скандинавські країни (Норвегія, Швеція, Фінляндія), Данія, Ісландія, Іспанія, країни Бенілюксу (Бель гія, Нідерланди, Люксембург), Швейцарія, Австрія та європейські країни-карлики (Монако, Андорра, Ліхтенштейн, Сан-Марино, Вати кан). Усього їх 15. Їхні доходи можуть бути навіть вищими, ніж у кра їнах «Великої сімки»: 30 000–55 000 доларів за рік на людину (схема 7). Прові дне місце в економіці посідають галузі середнього за складністю техн ологічного рівня, які працюють на зовнішній ринок. Країни мають вузький внутрішній ринок, значну нестачу сировини, тому зовнішня торгівля для них має величезне значення. Наприклад, Швейцарія екс портує понад 90 % годинників, які виробляє. Значну роль відіграє й невиробнича сфера: банківська справа, міжнародний туризм, надання послуг (зокрема транспортних) іншим країнам. Держави здійснюють незначний вплив на світову політику. Деякі з них є партнерами країн «Великої сімки» по НАТО (Ісландія, Норвегія, Данія, Бельгія, Нідер ланди, Люксембург), інші — нейтральні країни.

Особливий підтип становлять п е р е с е л е н с ь к і к р а ї н и , тепер розвинені держави, а в минулому — колонії Великої Британії. Це — Австралія, Нова Зеландія, Південна Африка, Ізраїль. Традиційно до цієї групи відносять і Канаду (схема 8). Вони мають економіку подвійого характ еру. З одного боку, як високорозвинені країни, вони відзначаються ве ликими доходами на душу населення (в середньому 25 000 доларів) та