География 10 класс Коберник (стр. 5 из 8)
Схема 6. Основні показники країн «Великої сімки»
Індустріально розвинені країни Західної Європи (15)
• 30000–55000 $;
• високий рівень розвитку;
• вузька спеціалізація;
• великий експорт й імпорт (50–60% ВНП);
• малий вплив на світову економіку і політику.
Скандинавські країни,
Данія, Ісландія, Швейцарія, Австрія, країни Бенілюксу, країникарликиСхема 7. Основні показники індустріально розвинених
країн Західної Європи
Знайдіть на політичній û
карті світу країни «Великої сімки» та малі високорозвинені країни Західної Європи. Назвіть їхні столиці.Схема 8. Основні показники переселенських країн
Країни середнього розвитку (5)
• 20000 $;
•
індустріально-аграрні країни;• туризм.
Іспанія, Мальта,
Португалія, Греція,
Ірландія
Схема 9. Основні показники країн середнього розвитку
Відшукайте на політичній карті 
світу країни середнього рів ня розвитку та назвіть їхні столиці. Знаючи історич не минуле цих держав, спробуйте пояснити, чому їм вдалося досягти ли ше середнього рів ня економічного розвитку.високим рівнем індустріалізації. З іншого боку, вони мають аграрно-сировинну спеціалізацію, як і країни, що розвиваються. Проте для них характерні висока продуктивність праці та позитивний торговельний баланс.
До країн с е р е д н ь о г о р і в н я е к о н о м і ч н о г о р о з в и т к у відносять Португалію, Грецію, Ірландію та Мальту (схема 9). Середні до ходи в них становлять майже 20 000 доларів на рік на людину. Ці держ ави є індустріально-аграрними. Мають рівень індустріалізації, що трохи перевищує середньосвітовий. Важливу роль в їх госпо дарстві відіграє туризм. Країни відчувають значну фінансову й техно логічну залежність від більш високорозвинених держав. У політично му відношенні мають підпорядковане значення.Португалія і Греція є членами НАТО.
Країни, що розвиваються. Найчисленнішою групою держав су часного світу є країни, що розвиваються. На них припадає половина площі всіх країн і в них про живає більш як половина населення Землі. Але вони дають тільки 1/5 ВНП світу. Ці країни дуже різні за розмірами території, кількістю населення, забезпеченістю природними ресурсами, рівнем індустріа лізації, а тому й величиною ВНП і місцем у світовому господарстві. Усі вони є колишніми колоніями, тому їх головною метою є по долання соціально-економічної відсталості та залежного становища у світовому господарстві.
Більшість країн, що розвиваються, є аграрними. Вони вивозять на світовий ринок продовольство чи сільськогосподарську сировину. З галузей промисловості переважає добувна. Часто господарство цих країн є м о н о к у л ь т у р н и м , тобто з вузькою
спеціалізацією на кількох або навіть на од-
ній галузі, продукція якої має експортне зна чення. Так, Замбія відома експортом мідних руд, Намібія — алмазів та уранових руд, Ефіопія — кави, країни Гвінейської затоки Африки — какао-бобів, країни «американського перешийка» — тропічних фрукт ів. Монокультура є небезпечним явищем, адже від одного виду про дукції залежить добробут країни.
В останні десятиліття в деяких країнах, що розвиваються, почалась індустріалізація. Якщо в повоєнні роки це стосувалося виробни цтва промислових товарів для власного споживання, то тепер до кра їн, що розвиваються, переносяться експортоорієнтовані трудомісткі (точне машинобудування) і технологічно нескладні (автоскладання) або ж екологічно брудні (чорна і кольорова металургія) галузі. Водно час зростає залежність від іноземного капіталу та збільшується зовніш ня заборгованість країн.
Країни, що розвиваються, залежно від їх спеціалізації та доходів на душу населення поділяють на кілька підтипів: нові індустріальні країни, нафтодобувні країни з високими доходами, дрібні острови з високими доходами, країни середніх можливостей та найменш розвинені країни.
Найбільш динамічно розвивається група держав, які називають н о в и м и і н д у с т р і а л ь н и м и к р а ї н а м и . Про них почали говорити в середині 70-х pp. XX ст. Тоді до них відносили так званих далекосхідних
тигрів: Республіку Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг. У 80-х pp. XX ст. до них приєдналися Бразилія, Мексика, Аргентина. З 90-х pp. XX ст. новими індустріальними країнами вважають Малай зію, Таїланд, Індонезію, а деякі фахівці — Туреччину (схема 10).
Ці країни за короткий проміжок часу перебудували свою економі ку за японським зразком. У 60-х pp. XX ст. колишні відсталі аграрні країни, залучивши іноземні кошти, розвивали промислові галузі, що наповнили внутрішній ринок. Згодом вони адаптувалися до потреб світового ринку й наповнили його завдяки дешевій робочій силі недо рогою, але не дуже якісною продукцією. Спершу нові індустріальні країни використовували обладнання й технології розвинених країн. Нині ж вони створюють власний науково-технічний потенціал, підви щують кваліфікацію працівників, реформуючи систему освіти. У краї нах виникають науково-промислові парки, де розробляються нові тех нології в мікроелектроніці, інформатиці, біотехнології, та агротехніч ні парки, у яких розробляють сучасні технології сільськогосподарсь кого виробництва. Тепер уже деякі нові індустріальні країни вклада ють свій капітал в економіку інших держав.Завдяки швидкому реформуванню господарства темпи економіч ного зростання нових
Нові індустріальні країни (НІК)
• 15000 $, високі темпи росту економіки:
7–12 %/рік;
• дешева робоча сила;
• гарантований ринок збуту;
• панування іноземного капіталу.
Далекосхідні «тигри»
(Південна Корея,
Сінгапур, Тайвань,
Малайзія, Таїланд); Мексика, Бразилія, Аргентина...Схема 10. Основні показники нових індустріальних країн
Знайдіть на політичній û
карті світу нові індустріальні країни. Назвіть їхні столиці. З’ясуйте, в яких регіонах планети виникли нові індустріальні країни. Що, на вашу думку, привабило іноземний капітал саме в ці держави?індустріальних країн були найвищими в світі — 7–12 % на рік. Говорили про «економічне диво» цих держав. Останнім часом темпи уповільнилися й становлять 4–7 % на рік, але й це дуже високі показники (для порівняння: високорозвинені країни Європи мають показники 2,5 % на рік). Середні доходи становлять 15 000 до ларів за рік на людину, а в деяких країнах — і значно більше (у Сінгапурі — майже 50 000 доларів).
Галузями міжнародної спеціалізації нових індустріальних країн є виробництво товарів народного споживання: побутова техніка (електронні годинники, плеєри, телевізори, фотоапарати, радіоприймачі, електро нні іграшки, комплектуючі для комп’ютерів тощо), тканини, одяг, взуття.
Вони також відомі автоскладанням, судноскладанням, металур гією.
Нафтодобувні країни
• 20000$ (від 12000 до 30000 $);
• велика залежність від іноземного капіталу;
• низький рівень життя людей.
Сауд. Аравія, Кувейт, Катар, Оман, ОАЕ, Іран,
Ірак, Бруней, Лівія, Габон
| ларів, у малих — до 30 000 доларів (схема 11). Усі ці країни мають вузьку спе ціалізацію та Схема 11. Основні показники нафтодобувних країн моногалузеву структуру експорту, тому дуже залежні від світового ринку. Основна частка ВВП в цих країнах створюється про дажем нафти. Їхній добробут залежить від коливання цін на нафту на ринку енергоносіїв. Останнім часом нафтодобувні країни розвивають і нафтопереробну промисловість, хоча вона поки що не має великого значення. До країн з високими прибутками відносять д р і б н і о с т р о в и у Карибському морі (Багамські Острови, Барбадос, Антигуа і Барбуда та ін.), Сейшельські Острови, Бахрейн та ін. (схема 12). Головною їх спеціалізацією є сфера послуг: туристичний бізнес та банківська справа. З цього вони мають прибутки від 15 000 до 25 000 доларів за рік на люди ну. Найбільшими новими фінансовими центрами вважають: у Центра льній Америці — Багамські Острови та Барбадос, на Близькому Сході — Бахрейн.  країн — дрібних островів |
Другим підтипом країн, що розвиваються, є н а ф т о д о б у в н і к р а ї н и з в и с о к и м и доходами. До них належать країни Перської затоки (Саудівська Аравія, Кувейт, Катар, Оман, Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Ірак, Іран), а також Бруней, Лівія, Габон. Їх ні доходи в середньому становлять майже 20000 доларів за рік на люди ну, хоча відмінність за цим показником між країнами значна: у вели ких країнах з численним населенням він становить близько 12 000 до-