Довідник з географії України (стр. 20 из 41)

Місто — це населений пункт, у якому мешкає не менш як 12 тис. осіб за
умови, що 85 % з них — робітники і службовці.

Селища міського типу та робітничі селища — це населені пункти, де мешкає
не менш як 3 тис. осіб за умови, що у сільському господарстві зайнято не біль-
ше 15 % населення. Курортними вважають селища, в яких мешкає не менше
2 тис. постійних жителів, а кількість людей, що приїздять сюди на відпочинок
щороку, становить не менше половини постійних мешканців. Велика кількість
курортних селищ розташована в Передкарпатті, Закарпатті, а також у Криму.

Мешканці міст, селищ міського типу, робітничих і курортних селищ вва-
жаються міським населенням, а ті, що живуть в інших населених пунктах
(села, хутори), — сільським. Кількість міських жителів в Україні постійно
зростає. Процес зростання кількості міст, збільшення частки міського насе-
лення називають урбанізацією. Рівень урбанізації в Україні становить 69 %.
Найвищій рівень урбанізації спостерігається в Донецький області. Значний
рівень — у Луганський та Дніпропетровський областях.

В Україні налічується 454 міста. Залежно від кількості населення вони поді-
ляються на: малі (до 50 тис. осіб), середні (50—100 тис.), великі (100—500 тис.),
дуже великі (500—1000 тис.), міста-мільйонери (понад 1 млн осіб).

Міст-мільйонерів в Україні п'ять: Київ, Харків, Дніпропетровськ, До-
нецьк, Одеса.

Частина великих і найбільших міст разом із прилеглими до них містами
та селищами різного типу утворюють агломерації.

Агломерації — це зони близько розташованих міст із різними зв'язками
і високою густотою населення. В Україні налічується 19 агломерацій. Най-
більші з них: Київська, Харківська, Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єна-
кіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська.

Міські агломерації

Моноцентричні
(Київська, Хар-
ківська, Львів-
ська, Одеська)

Біцентричні (Дніпропетров-
сько-Дніпродзержинська,
Донецько-Макіївська, Гор-
лівсько-Єнакіївська)

Поліцентричні
(формуються
у Донбасі)

Сільське населення становить 31 % загальної кількості населення Украї-
ни. Сільське населення мешкає в різних за кількістю населення селах: малих
(до 500 осіб), середніх (до 1000 осіб), великих (понад 1000 осіб). В Україні
налічується понад 29 тис. сіл.

Три чверті усього сільського населення мешкає у середніх і великих селах.
Такі села вважаються найбільш перспективними в Україні. Кількість сіль-
ського населення на території країни в сучасних умовах різко зменшується
внаслідок від'ємного природного приросту і відтоку молоді в міста.

Найвища густота сільського населення у Чернівецькій, Івано-Франків-
ській і Закарпатській областях. У Поліссі переважають невеликі села, у Лі-
состепу середні та великі, на півдні України — великі. На високогір'ї Карпат
розкидані окремі садиби.

трудові ресурси і зайнятість населення

Трудові ресурси — частина населення, яка бере чи може брати участь у трудо-
вій діяльності. У складі трудових ресурсів основною частиною є населення пра-
цездатного віку (жінки — 16— 54 роки, чоловіки — 16—59 років). Певну части-
ну трудових ресурсів складають працездатні люди пенсійного віку і підлітки.

Україна має значний трудоресурсний потенціал. У 2002 p. трудові ресурси
налічували 29,9 млн осіб, тобто 59,8 % усього населення.

При цьому 95 % трудових ресурсів України складає працездатне населення.

З переходом до ринкової економіки зростає частка зайнятих в обслуговуючих
галузях, зокрема приватній торгівлі. Також зростає попит на професії, пов'язані
з фінансово-банківською системою, діяльністю бізнесових структур тощо. Ста-
більним є попит на професії, пов'язані з науково-технічним прогресом.

У розподілі населення працездатного віку у містах і селах є істотні відмін-
ності. З-поміж міських жителів люди працездатного віку становлять близь-
ко 60 %, серед сільських — близько 50 % усіх жителів. Тобто міста України
краще забезпечені людьми працездатного віку.

В Україні спостерігаються територіальні відмінності в працезабезпече-
ності. У Вінницькій, Волинській, Рівненській, Тернопільській областях
у зв'язку з відпливом молоді до міст не вистачає робочої сили в сільськогос-
подарському виробництві.

У зв'язку з переходом до ринкової економіки в Україні намітилась тенденція
щодо скорочення кількості працюючих на підприємствах. З'явилися безробітні.
У 1999 p. їх налічувалось понад 1,5 млн осіб, проте ця цифра насправді є значно
більшою, якщо враховувати трудящих із неповною зайнятістю на виробництві.
Крім того, не всі безробітні проходять реєстрацію у відповідних державних
службах. Проблема безробіття найгостріше стоїть у західних і північних об-
ластях України. Для її вирішення необхідні значні зусилля і кошти для пере-
кваліфікації кадрів та їх перерозподілу. З 2001 р. спостерігається поступове
скорочення рівня безробіття.

Україна належить до країн світу, де сформовані висококваліфіковані тру-
дові ресурси практично для всіх галузей господарства. Вирішити більшість
проблем трудових ресурсів можливо тільки завдяки прискоренню темпів бу-
дівництва ринкової соціально-орієнтованої економіки, розробці на держав-
ному рівні механізмів захисту населення від безробіття. В Україні прийнято
закон «Про зайнятість населення», який визначає правові, економічні та ор-
ганізаційні основи зайнятості населення, його захисту від безробіття, а також
соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Структура зайнятості населення

Україна (2004 р.)

Франція (2002 р.)

розділ ііі. господарство

Загальна характеристика господарства України

Економіка (господарство) — найважливіша сфера суспільного жит-
тя, у якій на основі використання різноманітних ресурсів здійснюється
виробництво, обмін, розподіл та споживання продуктів людської ді-
яльності.

Галузева структура господарства — це співвідношення і зв'язки між
окремими його галузями (поділ господарства країни на окремі галузі). Га-
лузь господарства — це сукупність підприємств або установ, що виробляють
однорідну продукцію або надають однорідні послуги.

Народне господарство охоплює галузі матеріального виробництва — виробни-
чу сферу і галузі невиробничої сфери. Головна галузь виробничої сфери — про-
мисловість. Вона поділяється на гірничодобувну, що забезпечує господарство
мінеральною сировиною; важку (електроенергетика, машинобудування, хі-
мічна, поліграфічна і лісова галузі); легку і харчову, що виробляють предмети
споживання. Важливими ланками виробничої сфери є сільське господарство,
будівництво, транспорт, зв'язок. Частка зайнятих у виробничій сфері становить
70 %. До галузей невиробничої сфери належать житлове і комунальне господар-
ство, побутове обслуговування, охорона здоров'я, наука, освіта, культура, спорт.
Частка зайнятих у невиробничій сфері становить 30 %.

За єдністю продукції, що випускається, галузі господарства поєднуються
в міжгалузеві комплекси. Наприклад, ПЕК, машинобудівний, соціальний,
транспортний, будівельний, АПК тощо.

Підприємства кожної галузі господарства мають свою географічну адресу,
свої особливості розташування. Вони розміщуються нерівномірно по терито-
рії країни, концентруючись в окремих центрах, районах, областях. Таким
чином, господарство країни має певну територіальну структуру — склад
і співвідношення виробництв, особливості їхнього розташування в різних
частинах країни та зв'язку між ними.

Україна має свої особливості територіальної структури господарства, яке
складається з економічних районів, промислових центрів, вузлів.

Промисловий центр — населений пункт, у якому розташовано кілька
промислових підприємств певної спеціалізації або об'єднаних у виробничу
структуру сировинними і технологічними зв'язками. Сукупність промисло-
вих центрів, що мають спільну інфраструктуру і трудові ресурси, територі-
ально утворює промисловий вузол. Промислові центри, вузли є складовою
частиною промислового району, котрий звичайно має чітку виробничу спе-
ціалізацію.