Смекни!
smekni.com

Довідник з географії України (стр. 3 из 41)

Циліндричні

точки земної по-
верхні переносять
на уявний циліндр

Конічні

точки земної по-
верхні переносять
на уявний конус

Азимутальні

точки земної по-
верхні переносять
на площину

Створити оглядову географічну карту без певних спотворень немож-
ливо; можна лише дібрати для карт різного призначення найбільш вдалі
проекції.

Картографічні спотворення — це порушення геометричних властивостей
об'єктів земної поверхні (довжини ліній, кутів, форм і площ) при їх зобра-
женні на карті.

7


Види картографічних проекцій за характером спотворень

Рівновеликі
(рівноплощинні)

Рівнокутні Довільні

не спотворюють кути і форми
об'єктів земної поверхні, але
спотворюють площу і довжи-
ну ліній; використовуються
для створення штурманських
карт, тому що є зручними:
лінія, яка перетинає всі ме-
ридіани під одним кутом,
зображується прямою

спотворюють і кути,і лінії, і площі,
і фігури, але значно
менше, ніж рівно-
великі та рівнокутні
проекції; використо-
вується для створен-
ня карт світу, мате-
риків та їх частин

правильно пе-
редають спів-
відношення
площ; вико-
ристовуються
для створення
карт земельних
угідь, лісів

географічні дослідження на території України

До середини XVIII століття свідчення про природу України надавали
мандрівники і літописці. Перші письмові відомості про території України
є джерелами не тільки географічних, але й історичних знань. Цінні геогра-
фічні відомості містяться у праці «Історія» давньогрецького вченого Геродо-
та. В ній вказуються тодішні назви річок і місцевостей на території України.
Подібні відомості наводять у своїх працях і давньоримські вчені Страбон,
Клавдій Птоломей, Пліній Старший. У Київському літописі 1187 року
вперше згадується географічна назва нашої землі — Україна. Надзвичайно
цікаві відомості з географії України містить книга французького інженера
Г. Л. де Боплана «Опис України», у якій він навів характеристику Києва,
описав запорожців, склав детальні карти українських земель тощо.

З XVIII століття почалися наукові дослідження території України.

Для пізнання природних умов і ресурсів України мали значення відкриття
Г. Капустіним родовищ кам'яного вугілля в Донбасі (1721 p.), вивчення ро-
довищ залізних руд у долині р. Саксагані академіком Петербурзької академії
наук і мистецтв В. Зуєвим (1781—1782 pp.) і його ж опис природних умов,
населення і господарства Лівобережної України і Причорномор'я. У 1793—
1794 pp. експедиції академіків П. Палласа та І. Гюльденштедта вивчали
ґрунти, рослинність, тваринний світ України.

Значний внесок у вивчення географії України зробили вчені Київського,
Львівського, Одеського, Харківського університетів. У 1873 р. у Києві був ство-
рений Південно-західний відділ Російського географічного товариства, одним із
засновників і керівником якого був видатний етнограф і географ П. Чубинський
(відомий і як автор тексту національного гімну «Ще не вмерла України...»). Ре-
зультати досліджень його експедицій були видані під назвою «Роботи етногра-
фічно-статистичної експедиції в Західно-російський край» (1872—1878 pp.).

Велике значення для розвитку географії України мало створення в уні-
верситетах кафедр географії (з 30-х pp. XIX ст.). Кафедру фізичної географії
відкрив у Харківському університеті проф. А. Краснов (1889 p.).

У 1918 р. у Києві була заснована Академія наук України, учені якої дослі-
джували природні умови і ресурси, господарство і населення держави. Заснов-

8

ник і перший президент Академії наук України — академік В. Вернадський
(1863—1945 pp.).

Одним із засновників фізичної географії в Україні був академік С. Руд-
ницький (1877—1937 рр.). Йому належать наукові праці з геоморфології,
історичної і соціально-економічної географії, картографії, краєзнавства,
фізичної географії України. У 1927 р. він заснував у Харкові (тоді столиця
України) Український науково-дослідний інститут географії і картографії,
провів експедиційні дослідження на територіях Наддніпрянщини, Донецької
височини, Волині.

За останні роки українськими географами були створені Атлас природних
умов і ресурсів України і тритомна «Географічна енциклопедія України»,
електронна версія пілотного проекту національного атласу України, елект-
ронні навчальні атласи для середньої школи, електронні підручники тощо;
створені каталоги географічної інформації в Інтернеті.

Дослідники України

Володимир Іванович Вернадський (1863—1945)

Вітчизняний природознавець, геолог, геохімік, мінералог, основопо-
ложник геохімії, радіогеології, біохімії. Академік, перший президент АН
України (1919—1921 рр.). Проводив дослідження в Україні (Полтавщина,
Житомирщина, Передкарпаття, Крим). Фундатор вчення про біосферу і ноо-
сферу, перший дослідник геохімічних закономірностей будови й складу Землі.
Під його керівництвом було проведено дослідження родовищ радіоактивних
елементів.

Павло Аполлонович Тутковський (1858—1930)

Український геолог, гідролог, географ, палеонтолог, академік АН Украї-
ни. Один з організаторів і перший директор Національного географічного
музею України. Автор наукових праць з питань мінералогії, палеонтології,
четвертинної геології. Запропонував теорію еолового походження лесів. Здій-
снив перші спроби фізико-географічного районування Волині, дав загальну
характеристику підземних вод України, розробив природне районування
України.

Степан Львович Рудницький (1877—1937)

Український географ, працював в університетах Львова, Кам'янця-Поділь-
ського, Праги, Харкова. Здійснив експедиції у Карпати, Закарпаття, Поділля,
Придніпров'я, досліджував басейн Дністра. Автор «Краткої географії України»
(1910—1914 рр.), шкільних підручників з географії України, наукових праць з
питань геоморфології та соціально-економічної географії, краєзнавства та зем-
лезнавства. Заклав підґрунтя політичної географії України, проголошував ідею
самостійності й незалежності України. Організатор і директор Українського
науково-дослідного інституту географії і картографії (1927).

Костянтин Григорович Воблий (1876—1947)

Український економгеограф, економіст, статистик, відомий дослідник
природи, академік АН України. Працював завідуючим кафедрою економіч-
ної географії Київського університету. Основні наукові праці присвячені про-
блемам розвитку і розміщення продуктивних сил України, створенню нових
галузей промисловості і комплексному розвитку районів. Розробив схему
економічного районування України.

9



Петро Степанович Погребняк (1900—1976)

Видатний природознавець, лісівник, ґрунтознавець, геоботанік, дослід-
ник ландшафтів, академік АН України. Організатор і директор Інституту
лісівництва. Займався вивченням екології рослин, лісового ґрунтознавства,
типології лісів. У 1852—1956 рр. провів велику роботу з вивчення природи
і залісення Олешківських пісків, стверджуючи, що даний ландшафт вто-
ринний. Започаткував освоєння великих піщаних територій Херсонщини.
Обґрунтував потребу створення в Україні широкої мережі еколого-географіч-
них центрів. З 1950 до 1962 р.— Голова Українського товариства охорони
природи.

Володимир Михайлович Кубійович (1900—1985)

Загальновизнаний світовим науковим співтовариством географ, демограф
і картограф. Наукові дослідження присвячені життю населення та особли-
востям розвитку господарства Карпат. Головний редактор 10-томної «Енци-
клопедії українознавства», один зі створювачів «Атласу України і суміжних
країн», «Географії українських і суміжних земель». Автор багатьох статей
з проблем географії України, розміщених в енциклопедіях зарубіжних країн.

розділ іі. загальна характеристика Природних Умов
і Природних ресурсів України

рельєф України

Рельєф — це сукупність нерівностей земної поверхні. Його особливості
відображають на фізичних (загальногеографічних) картах.

Великі форми рельєфу України

10


Тектонічна будова України

В основі більшої частини території України лежить Східноєвропейська
платформа. На півдні до неї приєднується молода платформа — Скіфська
плита. Крайній південь і захід представлені альпійською складчастістю.