Розмір аліментів, які стягуються з батьків на неповнолітніх дітей, може бути зменшений лише у випадках, прямо зазначених в законі (частина 2 статті 82 КпШС України).
Одним з таких випадків є наявність у платника аліментів інших неповнолітніх дітей, які при стягуванні аліментів у встановленому законом розмірі, опинилися б менш матеріально забезпеченими, ніж діти, які отримують аліменти.
Якщо аліменти були присуджені у частках до заробітку (доходу) відповідача, розмір платежів при задоволенні позову про зниження аліментів повинен бути визначений в частках, а не в твердій грошовій сумі. Однак судом повинна бути визначена мінімальна грошова сума аліментів, яка підлягає виплаті на кожну дитину.
Умовою зменшення розміру аліментів на неповнолітніх дітей є також обставина, коли той з батьків, з якого стягуються аліменти, є інвалідом І або II групи. Особи, які втратили працездатність, змушені витрачати більше коштів на своє утримання, ніж здорові громадяни. Інваліди І групи, інваліди, як правило, потребують стороннього догляду, що в свою чергу тягне додаткові витрати. Отож, інваліди при стягненні з них аліментів у встановленому законом розмірі можуть залишатися у тяжкому матеріальному стані, тому суд, враховуючи необхідність особливих витрат, пов’язаних з інвалідністю, вправі знизити розмір аліментів, які з нього стягуються, і їх мінімальний розмір.
Інваліди III групи не мають права вимагати зменшення міру присуджених в них аліментів.
Суд має право також зменшити розмір аліментів у тих випадках, коли діти працюють та мають достатній заробіток, з інших поважних причин.
За загальними правилами трудове повноліття настає в зв'язку досягненням 16-річного віку, а в окремих випадках 15-ти, 14-річні підлітки можуть бути прийняті на роботу. У працюючого неповнолітнього заробіток може перевищувати доход того з батьків, який сплачує аліменти, і такий неповнолітній сам може себе утримувати. Це є підставою для зменшення розміру аліментів, які сплачує один з батьків.
Суд також може зменшити розмір аліментів, що стягуються на користь неповнолітніх дітей, коли неповнолітній не працює, але має суттєві кошти на своє утримання (наприклад, отримання спадщини).
Суд має право не тільки зменшити розмір аліментів, але й повністю звільнити батьків від сплати, якщо діти перебувають на повному утриманні держави або громадської організації.
Частина 3 статті 82 КпШС України не містить перелік випадків, коли батьки можуть бути повністю або частково звільнені від сплати аліментів. Судам надані широкі можливості у вирішенні цих питань залежно від конкретних обставин справи та матеріального положення батьків.
Висновки до розділу.
Варто відзначити, що в Проекті збережено переважну частину норм чинного КпШС. Водночас пропонуються новели. Зокрема, передбачається зниження шлюбного віку для жінок з 17 до 16 років, розширюється коло доказів для встановлення батьківства, встановлюються норми спрямовані на захист не лише материнства, але і батьківства. Так чи інакше, найближчим часом очікуються досить істотні зміни в регулюванні шлюбно-сімейних відносин.
Говорячи про сімейне право, як про самостійну галузь права,та виходячи з аналізу даного розділу ми все-таки не можемо не помітити, що сімейне право має зв'язок з інститутами цивільного права.
Особливо із спадковим, де основним видом спадкування є спадкування за законом, тобто майно переходить до осіб, пов'язаних між собою відносинами подружжя, родинності. І хоча особа має право за заповітом позбавити свою родину спадщини, ст.535 Цивільного кодексу України встановлює правило обов'язковості долі в спадщині (неповнолітні або непрацездатні діти, непрацездатні дружина, батьки). Звідси можна говорити, що спадкування, в основному, носить сімейний характер.
У деякій мірі сімейне право пов'язане з житловим правом, де право на житлову площу виникає не лише з договору житлового найму, а також з сімейно-шлюбних відносин. Хоча поняття члена сім'ї по сімейному праву і житловому не збігаються, оскільки в сімейному праві при визначенні члена сім'ї ми виходимо з родства, шлюбу (або усиновлення), то в житловому праві має значення ще й спільне проживання.
Можна зробити висновок, що сімейно-шлюбні відносини не можуть перебувати поза сферою регулювання права.
Принципом сімейного права є принцип повної рівності чоловіка і жінки в особистих і майнових правах. Це визначають ст.ст.21, 24, 51 Конституції України та ст.З КпШС України.
Принцип моральності і матеріальної підтримки нужденних членів сім'ї освітлюється аліментними зобов'язаннями (п.2 ст.51 Конституції, ст.32 КпШС), а саме: батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Крім цього, подружжя повинно матеріально підтримувати один одного на випадок потреби, а в разі відмови в такій підтримці той з подружжя, що потребує матеріальної допомоги, має право по суду одержувати утримання від другого з подружжя, якщо останній спроможний його надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу.
Розділ 4. Позбавлення батьківських прав.
Підстави, за яких батьки або один з них можуть бути позбавлені батьківських прав, чітко визначені в законі. Виходячи зі змісту ст.70 Кодексу про шлюб і сім'ю (КпШС) України, такими є:
· ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей;
· зловживання батьківськими правами, жорстоке поводження з дітьми, шкідливий вплив на дітей своєю аморальною, антигромадською поведінкою;
· обставини, за яких батьки є хронічними алкоголіками або наркоманами.
При цьому, необхідно довести, що ухилення батьків від виконання обов'язків по вихованню своїх дітей є навмисним. Батьки або один з них за таких обставин повинні (повинен) повністю розуміти наслідки своєї винної поведінки. Не може бути позбавлена батьківських прав особа, яка не виконує своїх батьківських обов'язків внаслідок душевної хвороби, недоумства, тривалого відрядження, створення перешкод з боку іншого з батьків, юз яким проживає дитина. Позбавлення батьківських прав може провадитися за наявності однієї або кількох передбачених законом підстав і тільки в судовому порядку. Ніякий інший орган не вправі позбавити людину її батьківських прав. Справи про позбавлення батьківських прав розглядаються за заявою державних або громадських організацій, одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, а також за позовом прокурора. Інші зацікавлені особи із заявою про позбавлення батьківських прав повинні звертатися до органів опіки та піклування або до прокурора.
Орган опіки та піклування при підготовці справ до розгляду зобов'язаний вивчити умови життя і виховання дитини, поведінку батьків, їхні взаємовідносини з дітьми та ставлення до своїх батьківських обов'язків. За матеріалами перевірки органи опіки і піклування складаються письмовий висновок, який додається до матеріалів судового розгляду. Орган опіки та піклування, а також прокурор не тільки мають право, а й зобов'язані взяти участь у розгляді кожної такої справи, незалежно від того, хто є позивачем. Рішення суду про позбавлення батьківських прав стосується лише тих дітей, щодо яких поведінка батьків була неправомірною. Відносно інших дітей, у тому числі тих, які народженні пізніше, батьківські права зберігаються. Позбавлення батьківських прав допускається тільки відносно дітей, які не досягли 18 років. Батьки втрачають всі права, засновані на факті родинності з дитиною, які належать їм та здійснюються ними до досягнення дитиною повноліття. Передусім, це немайнові права: право виховувати дитину, представляти її інтереси, визначати місце проживання, вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка утримує її не на підставі закону чи судового рішення, давати чи не давати згоду на усиновлення (удочеріння) дитини. А також майнові: право на отримання в майбутньому від дітей аліментів у випадку своєї непрацездатності. Відповідно до ст.528 Цивільного Кодексу (ЦК) України, батьки не мають права стати спадкоємцями за законом дітей, у відношенні яких вони були позбавлені батьківських прав і не були поновленні у цих правах на момент відкриття спадщини.
Водночас, позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дітей (ч.2 ст.74 КпШС України). Аліменти на дітей стягуються на користь другого з батьків чи опікуна (піклувальника), при якому дитина перебуває на утриманні, або організації, де дитина перебуває на вихованні. Позовна заява подається до районного суду за місцем проживання в письмовій формі. Позовна заява має містити (згідно ст.137 Цивільно-процесуального кодексу (ЦПК) України):
· назву суду, до якого подається заява;
· точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, назву представника, коли заява подається представником;
· зміст позивних вимог;
· виклад обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги;
· зазначення доказів, що стверджують позов;
· зазначення ціни позову (якщо позов у грошовій оцінці);
· підпис позивача або його представника з зазначенням часу подання заяви.
До позовної заяви подаються письмові докази, а якщо заява подається представником – також довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження. Відповідно до ст.138 ЦПК, позивач повинен подати позовну заяву з копіями відповідно до кількості відповідачів. До заяви додається документ про сплату державного мита. Розмір державного мита встановлено Декретом КМУ “Про державне мито”, і з позовних заяв немайнового характеру складає 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 8грн. 50коп.
Серед документів, які відіграватимуть роль доказів у справі про позбавлення батьківських прав, провідну роль виграє висновок органів опіки і піклування. Однак, до заяви слід також додати документи, що підтверджують факт перебування в шлюбі, факт його припинення, відомості про дитину (свідоцтво про народження, умови виховання та проживання тощо).