Поки ще оснащення загальноосвітніх навчальних закладів комп’ютерною технікою, за даними 2006 року, в середньому по Україні становить лише 43%, а рівень комп’ютерної грамотності вчителів ще нижчий - лише 22 %. Підключення загальноосвітніх навчальних закладів до Інтернету в цілому по Україні становить близько 15%. Відсоток міських шкіл, які підключені до Інтернету, - близько 19, сільських - 10 [18].
За даними того ж джерела, Україна посідає одне з останніх місць за кількістю комп’ютерів у загальноосвітніх навчальних закладах - 1,3 комп’ютера на 100 учнів. Для порівняння: Японія - 82, США - 76, Німеччина - 52, Франція - 38, Польща - 14,6, Росія - 10,4. Понад 1 млн. учнів (близько 20 відсотків) навчаються у школах, де немає жодного сучасного комп’ютера.
За даними організації "Світовий економічний форум", на сьогодні за індексом "готовності інформаційної інфраструктури" серед 104 країн світу Україна посідає 82-ге місце, поряд із Замбією і Танзанією [34].
Ось чому так важливо для нашої країни, щоб прийнята урядом державна програма "Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці на 2006-2010 роки" [8], яка розроблена Міносвіти і науки України та схвалена громадською колегією міністерства, була виконана і як найшвидше.
Важливою складовою програми є створення інформаційних ресурсів українського науково-освітнього середовища, яке потребує розбудови інфраструктури національної науково-освітньої телекомунікаційної мережі УРАН, до якої вже сьогодні приєднано понад 80 університетів та наукових установ НАН України. Розбудова інфраструктури мережі дасть можливість приєднати до неї всі інші університети та академічні наукові установи для поглиблення інформаційного обміну та інтеграції між ними.
Основним завданням цієї мережі є високо-динамічний пошук та поширення інформації науково-освітнього характеру - організація доступу до світових електронних бібліотек, проведення відео-лекцій та відео-конференцій, забезпечення навчального процесу дистанційної освіти та надання можливостей для пілотної апробації нових телекомунікаційних технологій і підготовки кадрів для впровадження цих технологій в освіту, виробництво та бізнес.
Значним фактором виведення нашої освіти на якісно новий рівень і покращання підготовки висококваліфікованих спеціалістів є не тільки комп’ютеризація навчального процесу, а й впровадження інтернет-технологій, створення корпоративних мереж та віртуальних лабораторій, які дозволяють у реальному часі виконувати експериментальні дослідження в процесі аудиторних занять.
Програма спрямована на інтеграцію інформаційних ресурсів освіти, науки, а також інших галузей суспільної діяльності. Її виконання дозволить протягом п’яти років оснастити комп’ютерною технікою, програмними продуктами понад 13 тис. навчальних закладів, зокрема 1,6 тис. позашкільних, 10,5 тис. загальноосвітніх, 920 професійно-технічних та 76 інститутів післядипломної освіти, створити 50 програмних засобів, 40 відео фрагментів, 10 енциклопедій навчального призначення, технологічні стандарти для вчителів та студентів [8].
Результатом реалізації програми стане підвищення якості, доступності та конкурентоспроможності національної освіти і науки на світовому ринку праці й освітніх послуг; створення нових методів та надання нових можливостей для наукового пошуку і технологічного розвитку; підвищення ефективності наукових досліджень, створення умови для ефективного міжнародного наукового співробітництва; забезпечення доступу громадян до науково-освітніх ресурсів і створення умов для безперервного навчання протягом усього життя.
Поняття "ресурс" походить від французького слова "ressourse" - джерело, запас чого-небудь, засіб, який використовується у необхідних випадках [15].
Термін "інформаційні ресурси", як і багато інших, увійшов у нашу мову з появою та розвитком електронної обчислювальної техніки та створення на її основі інформаційних систем (information sysyem), тобто впорядкованих сукупностей документованої інформації за допомогою інформаційних технологій, які забезпечують збір, збереження, обробку, пошук-видачу інформації, що необхідна у процесі розв’язку задач будь-якої предметної сфери. За ДСТУ поняття інформаційної системи - це система, яка організовує пам’ять і маніпулювання інформацією щодо проблемної сфери. Під проблемною (предметною) сферою розуміють усі сутності, що є обертом інтересу, які були, є або можуть бути, наприклад, освітня діяльність [15]
Інформаційні ресурси (іnformation resources) трактуються як обсяг інформації в інформаційній системі, "... як окремі документи і окремі масиви документів у інформаційних системах (бібліотеки, архіви, фонди, банки даних та інші інформаційні системи)" [29]. Документи і масиви, про які йдеться, у різних формах містять знання, які сформовані за допомогою програмного забезпечення інформаційних систем та інформаційних технологій, інших різноманітних програмних засобів та зафіксовані на матеріальному носії.
Серед інформаційних ресурсів відрізняють:
- інформаційні ресурси спільного користування - сукупність інформаційних ресурсів державних органів науково-технічної інформації, наукових, науково-технічних бібліотек, а також комерційних центрів, фірм, організацій, які займаються науково-технічною діяльністю і з власниками яких укладено договори про їх спільне використання;
- інформаційні ресурси науково-технічної інформації - систематизоване зібрання науково-технічної літератури і документації (книги, брошури, періодичні видання, патентна документація, нормативно-технічна документація, промислові каталоги, конструкторська документація, звітна науково-технічна документація з науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, депоновані рукописи, переклади науково-технічної літератури і документації), зафіксовані на паперових чи інших носіях [29].
Інформаційні ресурси у сьогоденні розглядаються як стратегічні, аналогічні по значимості запасам сировини, енергій тощо, тому що вони сприяють:
формуванню світового та внутрішньодержавного ринку інформаційних послуг;
утворенню різноманітних баз даних ресурсів регіонів та держав, до яких можливий порівняно недорогий доступ;
підвищенню обґрунтованості та оперативності рішень, що приймаються за рахунок своєчасного використання потрібної інформації;
перетворенню діяльності по наданню інформаційних послуг в глобальну інформаційну діяльність людства, до якої входить і освітня як найважливіша діяльність розвитку суспільства.
Нині весь світ огорнула інформаційна мережа Інтернет. Вона зв'язує десятки мільйонів абонентів у більш як 150 країнах світу. Щомісяця її поширеність зростає на 7-10%. [18]. Це пов’язане з переведенням всіх соціально-значущих інформаційних ресурсів на електронні носії, зокрема, розміщення їх у всесвітній мережі Інтернет. Кількість інформаційних ресурсів мережі постійно зростає, у тому числі тих, які мають освітню, суспільно-значущу спрямованість. До них належать електронні посібники, енциклопедії, журнали й газети, відомості про навчальні заклади, молодіжні освітні центри, шкільні та студентські спілки тощо.
Теоретично інформаційні ресурси Інтернет являють собою систему гіпертекстових сторінок - WWW, де під сторінкою розуміють найменшу одиницю всесвітньої павутини. Сторінки містять тексти, картинки, звуки, відео тощо і функціонують, як правило, у межах одного сайту.
Сайт - це група сторінок, яка належить конкретній фірмі, організації або фізичний особі, і містить інформацію, пов’язану за змістом. Групи сайтів поєднуються у портали. Їх відрізняє наявність необхідних користувачеві послуг (інформаційна послуга - послуга, яку одержує користувач чи абонент за індивідуальним замовленням, і полягає у задоволені споживчих чи ділових потреб його на відстані за допомогою телекомунікацій). Доступ до всіх сайтів групи (порталу) здійснюється за допомогою єдиної для них титульної сторінки.
Інформаційні ресурси, які є складовою системи освіти, в мережі Інтернет, представлені, насамперед, сайтами електронних бібліотек; сайтами законодавчої бази (розділ – освіта) та Міністерства освіти та науки, багатьма сайтами навчальних закладів освіти тощо. Вони містять різноманітну інформацію, корисну для вчителів шкіл та викладачів вищих навчальних закладів: державні програми освіти; програми фахової підготовки і дисциплін; електронні посібники з різних дисциплін, програми для підвищення педагогічної майстерності; методичні та інструктивні матеріали тощо. Всі ці сайти поєднані в мережі Інтернет такими структурами, як довідники, каталоги, інтерактивні інформаційно-пошукові системи, інформаційні WWW-сервери тощо.
Довідники, як інформаційні ресурси Інтернет, містять, подібно книжкам, упорядкований предметний матеріал, в якому наведено узагальнені стислі відомості з певних галузей наук, професій тощо. Для кожного користувача Інтернет створюється файл - довідник користувача, що описує набори даних, пристрої та програмні засоби, які надаються окремому користувачеві.
Каталоги є досить корисними ресурсами мережі і до того ж психологічно найбільш відповідають стандартам західного мислення. В них інформація відсортована за тематикою. Але вони поступаються мережевим інформаційно-пошуковим системам у плані оперативності та обсягу охоплення ресурсів. І це не випадково - до каталогу інформація заноситься або самим користувачем, або адміністратором каталогу, який об'єктивно неспроможний охопити повний обсяг ресурсів, що динамічно збільшується.
Інформаційно-пошукові системи орієнтовані на розв'язування завдань пошуку інформації. В таких системах відсутня змістова обробка інформації На відміну від каталогів, бази даних інтерактивних інформаційно-пошукових систем заповнюються автоматично, для цього створюються програми сканування мережевих ресурсів (так званні, сканери або wanderer's), які переходячи від сервера до сервера, від сторінки до сторінки в просторі Internet, передають певну інформацію (адреси URL, дескриптори, ключові слова і т. і) в базу даних інформаційно-пошукового сервера. Прикладів таких серверів (та відповідно сканерів) в мережі Internet налічується декілька тисяч, але й вони вже неспроможні вичерпно відображати зростаючий потік ресурсів WWW. Перелік і характеристика деяких інформаційно-пошукових систем, каталогів наведено у додатках 1,2.