План:
1. Концепція захисту інформації.
2. Стратегія та архітектура захисту інформації.
3. Політика безпеки інформації.
4. Види забезпечення безпеки інформації.
Основні шляхи забезпечення безпеки інформації
1 Концепція захисту інформації
Вразливість інформації в автоматизованих комплексах обумовлена великою концентрацією обчислювальних ресурсів, їх територіальною розподіленністю, довгостроковим збереженням великого об’єму даних на магнітних та оптичних носіях, одночасним доступом до ресурсів багатьох користувачів. У цих умовах необхідність вживання заходів захисту, напевно, не викликає сумнівів. Однак існують певні труднощі:
· немає єдиної теорії захисту систем;
· виробники засобів захисту, в основному, пропонують окремі компоненти для рішення приватних задач, залишаючи питання формування системи захисту і сумісності цих засобів на розсуд споживачів;
· для забезпечення надійного захисту необхідно розв’язати цілий комплекс технічних і організаційних проблем і розробити відповідну документацію.
Для подолання перерахованих вище труднощів, необхідна координація дій всіх учасників інформаційного процесу як на окремому підприємстві, так і на державному рівні.
Концепціязахисту інформації - офіційно прийнята система поглядів на проблему інформаційної безпеки і шляхи її рішення з урахуванням сучасних тенденцій. Вона є методологічною основою політики розробки практичних заходів для її реалізації. На базі сформульованих у концепції цілей, задач і можливих шляхів їх рішення формуються конкретні плани забезпечення інформаційної безпеки.
2 Стратегія та архітектура захисту інформації
В основі комплексу заходів щодо інформаційної безпеки повинна бути стратегія захисту інформації. У ній визначаються мета, критерії, принцип і процедури, необхідні для побудови надійної системи захисту.
Найважливішою особливістю загальної стратегії інформаційного захисту є дослідження системи безпеки. Можна виділити два основних напрямки:
· аналіз засобів захисту;
· визначення факту вторгнення.
На основі концепції безпеки інформації розробляються стратегія безпеки інформації та архітектура системи захисту інформації, а далі – політика безпеки інформації (рис.1.1).
Рис. 1.1 Ієрархічний підхід до забезпечення безпеки інформації
Розробку концепції захисту рекомендується проводити в три етапи (рис. 1.2).
На першому етапі повинна бути чітко визначена цільова установка захисту, тобто які реальні цінності, виробничі процеси, програми, масиви даних необхідно захищати. На цьому етапі доцільно диференціювати по значимості окремі об'єкти, що вимагають захисту.
На другому етапі повинен бути проведений аналіз злочинних дій, що потенційно можуть бути зроблені стосовно об'єкта, що захищається. Важливо визначити ступінь реальної небезпеки таких найбільш широко розповсюджених злочинів, як економічне шпигунство, саботаж, крадіжки зі зломом. Потім потрібно проаналізувати найбільш ймовірні дії зловмисників стосовно основних об'єктів, що потребують захисту.
Рис. 1.2 Етапи розробки концепції захисту інформації
Головною метою третього етапу є аналіз обставин, у тому числі місцевих специфічних умов, виробничих процесів, уже встановлених технічних засобів захисту.
Концепція захисту повинна містити перелік організаційних, технічних і інших заходів, що забезпечують максимальну безпеку при заданому залишковому ризику і мінімальні витрати на їх реалізацію.
Політика захисту - це загальний документ, де перераховуються правила доступу, визначаються шляхи реалізації політики та описується базова архітектура середовища захисту.
Сам по собі документ складається з декількох сторінок тексту. Він формує основу фізичної архітектури мережі, а інформація, що знаходиться в ньому, визначає вибір продуктів захисту. При цьому, документ може і не включати список необхідних закупок, але вибір конкретних компонентів після його складання повинен бути очевидним.
Політика захисту повинна обов'язково відображати наступне:
· контроль доступу (заборона на доступ користувача до матеріалів, якими йому не дозволено користуватися);
· ідентифікацію та аутентифікацію (використання паролів або інших механізмів для перевірки статусу користувача);
· облік (запис усіх дій користувача в мережі);
· контрольний журнал (журнал дозволяє визначити, коли і де відбулося порушення захисту);
· акуратність (захист від будь-яких випадкових порушень);
· надійність (запобігання монополізації ресурсів системи одним користувачем);
· обмін даними (захист усіх комунікацій).
Один з найпростіших способів реалізувати захист - доручити зайнятися цим спеціалізованій компанії.
3 Політика безпеки інформації
При розробці політики безпеки інформації, у загальному випадку, спочатку визначають об'єкти, які треба захистити, і їх функції. Потім оцінюють ступінь інтересу потенційного супротивника до цих об'єктів, ймовірні види нападу і спричинений ними збиток. Нарешті, визначають вразливі для впливу області, в яких наявні засоби протидії не забезпечують достатнього захисту. При цьому, розробка політики безпеки інформації повинна проводитися з урахуванням задач, рішення яких забезпечить реальний захист даного об'єкта (рис. 1.3).
Автоматизований комплекс можна вважати захищеним, якщо всі операції виконуються у відповідності з чітко визначеними правилами (рис. 1.4), що забезпечують безпосередній захист об'єктів, ресурсів і операцій. Основу для формування вимог до захисту складає список загроз. Коли такі вимоги відомі, можуть бути визначені відповідні правила забезпечення захисту. Ці правила, в свою чергу, визначають необхідні функції і заходи захисту. Чим суворіші вимоги до захисту і більше відповідних правил, тим ефективніші його механізми і тим більш захищеним виявляється автоматизований комплекс.
Отже, захист інформації в комп'ютерній мережі ефективніший в тому випадку, коли проектування і реалізація системи захисту відбувається в три етапи:
· аналіз ризику;
· реалізація політики безпеки;
· підтримка політики безпеки.
На першому етапі аналізуються вразливі елементи комп'ютерної мережі, визначаються й оцінюються загрози і підбираються оптимальні засоби захисту. Аналіз ризику закінчується прийняттям політики безпеки. Політикою безпеки (Security Policy) називається комплекс взаємозалежних засобів, спрямованих на забезпечення високого рівня безпеки. У теорії захисту інформації вважається, що ці засоби повинні бути спрямовані на досягнення наступних цілей:
· конфіденційність (засекречена інформація повинна бути доступна тільки тому, кому вона призначена);
· цілісність (інформація, на основі якої приймаються рішення, повинна бути достовірною і повною, а також захищена від можливих ненавмисного і злочинного перекручувань);
· готовність (інформація і відповідні автоматизовані служби повинні бути доступні та, у разі потреби, готові до обслуговування).
Визначення об’єктів, які захищаються:призначення; вартість заміни; можливість зміни. | |
↓↓ | |
Визначення критичності:аналіз призначення; стан в певний момент; простота зміни. | |
↓↓ | |
Визначення загроз:шпіонаж; саботаж; тероризм; кримінальні злочинці; незадоволені робітники. Враховується:вартість об’єкта; мета агресій; заходи усування наслідків; ризик. | |
↓↓ | |
Визначення можливості нападу:так; ні. | |
↓↓ | |
Визначення видів нападу:таємний вхід; підрив; розвідка; демонстрація; напад з повітря; напад з зони недосяжності; крадіжка; руйнування; засмічення; несанкціонований доступ. | |
↓↓ | |
Визначення загрози нападу:інструмент; зброя. | |
↓↓ | |
Визначення вразливості:можливості сил захисту; захист від проникнення; можливості оцінки; можливості виявлення; контроль доступу; контроль процедур; вимоги до будівлі; таємність дій. | |
↓↓ | |
Визначення обмежень:фінансові; оперативні. | |
↓↓ | |
Визначення вимог захисту: | |
де?зовнішній периметр; внутрішній периметр; на об’єкті. | що? як?перешкода; затримка; виявлення; оцінка; контроль доступу; управління і контроль; людські можливості; процедури |
Рис. 1.3 Комплекс задач при розробці політики безпеки
Рис. 1.4 Основні правила забезпечення політики безпеки інформації
Вразливість означає невиконання хоча б однієї з цих властивостей. Для комп'ютерних мереж можна виділити наступні ймовірні загрози, які необхідно враховувати при визначенні політики безпеки:
· несанкціонований доступ сторонніх осіб, що не належать до числа службовців і ознайомлення зі збереженою конфіденційною інформацією;
· ознайомлення своїх службовців з інформацією, до якої вони не повинні мати доступу;
· несанкціоноване копіювання програм і даних;
· перехоплення та ознайомлення з конфіденційною інформацією, переданої по каналах зв'язку;
· крадіжка магнітних носіїв, що містять конфіденційну інформацію;
· крадіжка роздрукованих документів;
· випадкове або навмисне знищення інформації;
· несанкціонована модифікація службовцями документів і баз даних;
· фальсифікація повідомлень, переданих по каналах зв'язку;
· відмова від авторства повідомлення, переданого по каналах зв'язку;