У Західній Європі в 1998 р. абонентами послуг “Інтернету” було 56 млн. чоловік у порівнянні з 106 млн. у Північній Америці і 37 млн. в Азії. При цьому понад 52% клієнтів “Інтернету” серед європейців були жителями Франції, ФРН і Великобританії. Але навіть у цих державах в “Інтернет” входить близько 10% населення. За багатьма показниками розвитку телекомунікаційних мереж, ступеню комп’ютеризації, кількості банків даних і довідкових служб Західна Європа серед усіх регіонів світу найбільш близька до США. Так, з 5 млн. базових комп’ютерів у світі, що обслуговують “Інтернет”, 30% знаходиться в Західній Європі і 26% - у США, хоча в останніх вища частка найбільш могутніх машин. [1].
Різна інтенсивність звернень жителів регіону до “Інтернету” пояснюється багатьма причинами. Головна з них - істотні розходження між державами Західної Європи по показниках, що визначає можливості і прагнення використовувати світовий, інформаційний простір. Так, в окремих країнах регіону (Швеція, Швейцарія, Данія) щільність телефонів у розрахунку на 100 жителів (особливо мобільних) вище, ніж у США, в інших - помітно менше (в Іспанії, Португалії в 1,5 - 2 рази). Для одержання повноцінної інформації через “Інтернет” високі вимоги пред’являються до якості телефонних ліній, що далеко не у всіх країнах регіону відповідають світовим стандартам. Аналогічно з телефонами досить різна забезпеченість країн Західної Європи комп’ютерами, особливо персональними: Скандинавські країни, Швейцарія, в цьому відношенні наближаються до США. У Великобританії 35% населення мають вдома комп’ютери. Перешкодою для використання “Інтернету” залишаються і численні мовні бар’єри, тому що протоколи (порядок і метод підключення до “Інтернету”) складені на англійській.
Звертання до послуг “Інтернету” в Західній Європі різне в залежності від наявності чи відсутності великих національних інформаційних мереж. Франція завдяки “Мінiтелю” по інтенсивності використання послуг “Інтернету” не поступається таким країнам, як Швеція і Нідерланди. Чимале значення в регіоні має, недостатнє знання можливостей “Інтернету” в управлінських структурах бізнесу, побоювання про ступінь захищеності ділової інформації, сильні сформовані традиції одержання інформації і т.д.
У регіоні посередницькі послуги для користувачів “Інтернету” надає безліч компаній (в одній Великобританії їх більше 200). Лінії зв’язку, що знаходяться у веденні держави чи стали в регіоні комерційними, сильно різняться і по величині тарифів за надання послуг “Інтернету”. У цілому вони набагато вищі, ніж у США, що також позначається на популярності “Інтернету” в Західній Європі.
Підсумовуючи даний розділ можна сказати, що у регіональному зрізі система “Інтернет” розміщена досить не рівномірно. Ведучі позиції зайняли економічно розвинуті країни, зокрема США, Зх. Європа, Японія. В даний час близько 60% користувачів “Інтернету” живе в США, 21% у Європі і 6% - у Японії.
Різна інтенсивність звернень жителів регіонів до “Інтернету” пояснюється багатьма причинами. Головна з них - істотні розходження між державами по показниках, що визначає можливості і прагнення використовувати світовий, інформаційний простір.
5. Особливості поширення мережі “Інтернет” в Україні
Звичайно, у світових масштабах український “Інтернет” навряд чи можна назвати значним. Кількість українських користувачів (за різними оцінками, від 300 до 800 тисяч) насправді невеличка, адже у світі їх декілька десятків мільйонів. Але “Інтернет” в Україні потребують, і кількість під’єднань до мережі у нас постійно збільшується.
Одержати інформацію з “Інтернету” дуже просто, а оперативність можна порівняти з радіо: інформація доходить до користувача практично відразу після події. Зручними є Інтернет-версії газет і часописів: за коротку час можна ознайомитися з багатьма виданнями. Мережеві версії українських газет міцно утримують високі місця в рейтингах сайтів (тут можна згадати газети “День”, “Факти”, “Зеркало недели”, англомовну “Kievpost”). Не відстають інформ-агенства, як Інтернет-версії традиційних Уніану, “Інтерфакс-України”, так і суто мережеві: “Юкрейн Онлайн” (www.online.com.ua), Агентство Інтернет-новин (ain.online.com.-uain). Та й на трьох тисячах українських сайтів інформації дуже багато: від новин і прогнозів погоди - до розваг і наукових праць. [2]
Щодня український “Інтернет” поповнюють десятками різноманітних веб-сторінок, і задовольнити свої інформаційні потреби може кожний. Студенти знайдуть тут матеріали для рефератів і курсових, бізнесмени ознайомляться з котируванням, знайдуть ділових партнерів і дані про конкурентів. Кожен може стати причетним до того, що відбувається у світі й в Україні, а тим паче розважитися, знайти роботу, друзів і навіть кохану (коханого).
Швидкий зв’язок (комунікативна функція) - величезна перевага “Інтернету”. Це телеконференції, участь в чатах, де багато користувачів можуть спілкуватися на теми, що їх цікавлять, у режимі он-лайн, оперативно обмінюватися великими обсягами даних.
Репрезентативна функція мережі в Україні сьогодні ще розвинута недостатньо, та зараз уже багато компаній впевнені, що найбільш ефективний засіб заявити про собі в усьому світі - це створити власний інформаційний ресурс, власну сторінку з інформацією про фірму, її досягнення та плани. Тому серед нових українських веб-сторінок, що з’являються щодня, все більше сайтів вітчизняних виробників і компаній.
Говорячи про “Інтернет” і його користь, варто згадати і про тих, без кого доступ до мережі був би неможливий - про українських провайдерів. Можна довго сперечатися, хто кращий, а хто гірший, у кого дешевше, у кого канали більші-товстіші-ширші, та все одно без допомоги провайдера, неможливо навіть надіслати лист електронною поштою, не кажучи вже про вихід у світову мережу. Безумовно, провайдери є різні, й сьогодні їх в Україні - близько ста п’ятдесяти (тільки в столиці - понад двадцять). Як приклад компанії, що орієнтується на корпоративного клієнта, який потребує найвищої якості й сервісу, можна навести “Глобал” (www.gu.net), присутній практично в усіх регіонах України.
Сервіс найширший: нещодавно навіть з’явилися спеціальні веб-картки для входу в “Інтернет”. Вони дозволяють, не звертаючись до провайдера, одержувати доступ до мережі, і це, безумовно, вельми заощаджує час, який, як відомо, - гроші.
Ще один унікальний для України проект – “Морський старт”. Його головне завдання - виведення на орбіту великої кількості супутників із допомогою ракет КБ “Південне”. Нинішні швидкості ще 5 років тому здавалися просто фантастикою, а через декілька років Інтернет-зв’язок через супутник стане для нас цілком звичною справою. Вже існує проект “Спейсґейт” - швидкісний доступ в “Інтернет” через побутову відеоапаратуру, тобто через невеличку супутникову “тарілку”, побутовий тюнер для прийому Тб-програм. У такий спосіб можна одержати дуже пристойну швидкість обміну даними: до 500-600 кілобітів на секунду. Особливість проекту “Спейсгейт” у тому, що з супутника отримують саме український “Інтернет”, який набуває розмаху в Києві завдяки співпраці компаній “Глобал Юкрейн”, “Телсі” та “ММЦ-Інтерньюз-СТБ”. [2]
“Інтернет” в Україні перейде на новий рівень для кожного з нас, коли розвинуться системи електронної комерції. Ми реально зможемо замовляти через мережу і продукти, і книги, і послуги, платити за мобільний зв’язок, комунальні послуги, сплачувати податки, зрештою, просто розраховуватися з допомогою “Інтернету”. А це заощадить час і гроші кожного з нас.
З погляду технічних можливостей мережі, сьогодні все залежить від продуктивності процесорів і пропускної здатності каналів. Будуть канали передавати в кожний будинок мегабіт даних за секунду - буде телебачення через “Інтернет”. Будемо дивитися інтерактивне телебачення - те, що замовимо. Буде шість мегабітів - братимемо участь в мультимедійних транснаціональних іграх.
Ще два роки тому 88% користувачів “Інтернету” жили в розвинутих країнах. Комп’ютер коштував місячну зарплату середнього американця і восьмирічну зарплату середньостатистичного мешканця Бангладешу. До речі, в Україні комп’ютер вартістю 500 дол., за середньої офіційної зарплати в 260 гривень, можна заробити приблизно за рік, звичайно, економлячи на харчуванні.
У деяких країнах Африки середня ціна доступу до “Інтернету” складає 100 дол., у США - 10. А в Україні ця послуга коштує в середньому 20-30 дол. Утім, у чверті країн світу й донині немає хоча б одного телефону на 100 чоловік... Але це нікому не заважає говорити про глобальний розвиток світу за допомогою “Інтернету”.
Як підкреслює Генеральний секретар ООН Кофі Аннан “головним завданням, що стоїть сьогодні перед ООН, є забезпечення глобалізації, що повинна стати позитивним фактором для всіх народів світу”. [7]
Для нас ці слова можуть здатися усього лише декларацією. Насправді ж події розгортаються з божевільною швидкістю.
Наприклад, Індія - уже найбільший у світі постачальник програмного забезпечення. Торік ця країна з нерозвиненою інфраструктурою продала його на суму 4 млрд. $, що є рекордною цифрою для усього світу. До речі, в Індії щороку готують 64 тисячі професіоналів у галузі комп’ютеризації, однак потреба у фахівцях цього профілю - 3 мільйони чоловік. Таке співвідношення типове і для інших країн. [7]
Ірландія - рекордсмен у виробництві телефонних “гарячих ліній”, а Малайзія - з наснагою створює “інкубатори” для дослідницьких центрів...