Моделювання та розробка компютерної системи аналізу і управління на підприємстві надання послуг (стр. 7 из 31)

1.3. Передумови дослідження економічної ефективності діяльності промислових підприємств

Аналіз свідчить, що для оцінки ефективності виробничо–господарської діяльності підприємств використовують систему показників. Вона має включати як часткові, так йузагальнювальні показники ефективності. Узагальнювальний показник має дати інтегральну оцінку, що характеризує ефективність використання всіх видів ресурсів (витрат) підприємства.

Жоден з перерелічених економічних показників не може бути узагальнювальним, тому що результат діяльності не відповідає сукупним витратам. Узагальнювальний показник повинний по побудові відповідати принципам, що будуть розглянуті в другому розділі дисертації.

Розглянемопропозиції, наявні в економічній літературі, щодоформування узагальнювальних показників економічної ефективності на рівні народного господарства та підприємства.

Основи формування теорії ефективності виробництва, що характеризує співвідношення результатів і витрат, варто зарахувати до моменту аналізу двох факторів товару: споживної вартості і вартості, розкритої К. Марксом [79, с.48–50]. Формуючи економічні закони економії часу і зростання продуктивної сили праці в розрахунку на одиницю споживаної вартості, К. Маркс відзначає: “Узагалі, чим більше продуктивна сила праці, тим меншим є робочий час, необхідний для виготовлення відомого виробу, тим меншою є кристалізована в ньому маса праці, тим менше його вартість” [79, с.49].

Ми вважаємо, що математична інтерпретація закону економії часу може бути представлена виразами:

;

,

де t₁/Q_n1; t₂/Q_n2 – витрати часу на випуск одиниці споживної вартості Q_n1, Q_n2 у базовому і новому періодах;c₁ і с₂– постійний капітал у базовому і новому періодах;V₁ і V₂ – змінний капітал у базовому і новому періодах;m₁ і m₂ – додана вартість убазовому і новому періодах.

Закон зростання продуктивної сили праці, по суті, взаємозалежний із законом економії часу і може бути представлений виразами:

Ми вважаємо, що математичне подання законів економії часу і зростання продуктивної сили праці дає можливість визначитися, що являє собою показник загальної (абсолютної) і порівняльноїекономічної ефективності виробництва.

Теорія ефективності набула розвитку у 19–20–х роках. Це було зумовлено вирішеннямзавдання раціонального використання капітальних вкладень, порівняння варіантів при розробці проектів будівництва електростанцій, залізниць, меліоративних споруд. У середині 19–20–х років проблема ефективності починає ставитися як проблема визначення ефективності капітальних вкладень по окремих галузях і промисловості в цілому, що зумовлюється потребами практики: індустріалізацією країни, реконструкцією народного господарства в умовах дефіциту матеріальних ресурсів. Згодом проблема ефективності стає все ширшою, і, нарешті, полеміка щодо неї переростає у суперечку про народногосподарську ефективність.

Предметом дискусій, що проходили в Інституті промислово–економічних досліджень ВСНХ СРСР, Інституті економічних досліджень Держплану СРСР, Комуністичній академії, були вузлові питання – зміст категорії ефективності суспільного виробництва, критерії та показники ефективності на рівні суспільствата підприємства, способи її вимірювання тощо. Активну участь в обговоренні взяли Г.Абезгауз, В. Акуленко, М.Барун, Г. Бурштейн, Ф.Вінник, Р. Гольдберг, А. Калмановський, В.Красовський, Л. Літошенко, Ю. Митлянський, П. Маслов, С. Розентул, Я. Розенфельд, А. Сегаль, М.Сміт–Фалькнер, С. Струмилін, Ш.Турецький, Г. Фельдман, Н.Шапошніков, Л. Юшковта інші. Однак у той час економістам не вдалося дійти згоди, багато їх цікавих думок не були зрозумілими сучасників [12; 23; 29; 30; 70; 71; 131].

Дискусії виявили різні підходи до питання про сутність, критерії, показники ефективності та методики її обчислення. Ці розбіжностізнайшливідображення під час обговорення проблем генерального плану. Особливі суперечки викликало питання про зміст поняття ефективності. У найзагальнішомувигляді ефективність визначалася як одержання якого–небудь результату від зроблених витрат,співвідношення результатів і витрат праці. Однак уже тоді багато економістів справедливо відзначали недостатність подібного тлумачення, його невизначеність, відсутність у ньому соціально–економічного змісту. Таку точку зору висловлював, зокрема, Г.Абезгауз: “Зверталасяувага на необхідність не тільки розглядати економічний ефект від зроблених витрат, а й оцінювати його з погляду народногосподарських інтересів”. Деякі автори, наприклад, Л.Літошенко, пов'язували питання про ефективність зрівнем реалізації метивиробництва, максимуму задоволення суспільних потреб.

У ході дискусії Г. Бурштейн, А. Колдобський, Л. Літошенко, Я.Розенфельдта інші порушили питання про необхідність розмежування критеріїв ефективності на рівні суспільствата підприємства.

Більшість економістів у той час вважала, що принцип рентабельності не може бути керівним при поділі суспільної праці і капітальних вкладень між різними галузями народного господарства. Такої позиції дотримувалися й економісти старої школи. Наприклад, Л. Літошенко вважав, що планове господарство має керуватися, насамперед, принципом найменших витрат, а не найбільшої маси прибутку. Він писав: “Функціонально побудоване народне господарство, що ставить собі певні соціально–економічні цілі, не може керуватися механічною гонитвою за найбільш вигідним застосуванням капіталу” [70]. Н. Шапошніков вважав, що принципом рентабельності на рівні народного господарства можна керуватися тільки у разі збігу інтересів підприємства й суспільства. В умовах, коли такого збігу немає, рентабельність не може бути критерієм народногосподарської ефективності. Він указував на можливість відступу від принципу рентабельності, якщо витрати пов'язані з віддаленими результатами. На його думку, у цьому разі критерієм мають бути інтереси всієї нації, задоволення потреб майбутніх поколінь [131].

Водночас багато економістів допускали рентабельність як критерій ефективності господарської діяльності підприємства. Такого погляду дотримувалися А. Колдобський, Я.Розенфельд та інші. Деякі вчені робили застереження, що при соціалізмі не можна перетворювати прибутковість підприємства на єдине джерело його права на існування. Такі ідеї були висловлені, зокрема, В. Мілютіним. Певною мірою така позиція відображала негативне ставлення до вартісних категорій в умовах соціалістичного господарювання, що існувало в ті роки.

Багато суперечок породжувало питання про показники ефективності, уролі яких пропонувалися: продуктивність праці, собівартість, фондовіддача, зниження матеріалоємності, трудомісткості тощо. Велику полеміку викликав показник фондовіддачі. Окремі економісти закликали “раз і назавжди усунути цей нікчемний і небезпечний показник з теорії і головне – з нашої практики”. Інші в менш категоричній формі говорили про недоцільність застосування цього показника на практиці на тій підставі, що зростання технічного прогресу може супроводжуватися в окремі періоди спадом фондовіддачі. Однак саме по собі це ще не може бути оцінене як зниження ефективності виробництва [23]. Водночас ряд економістів (Ф. Вінник, А. Кристін, В.Красовський, Я. Розенфельд та інші) підкреслювали важливість використання фондовіддачі як одного з показників ефективності капітальних вкладень. У ті роки єдиної думки з приводу використання цього показника економісти не дійшли.

У більшості випадків підхід до показників не виходив за межі оцінки техніко–економічної ефективності, однак окремі економісти питання про них ставили в аспекті соціально–економічної ефективності. Це знайшло відображення в працях Л.Літошенко, Ю. Мітлянського,С. Струмиліна, Г. Фельдмана. Було поставлено проблемуіснування однакової системи оцінкита кількісного вимірювання ефективності на рівні як підприємства, галузі, так і народного господарства в цілому. Деякі економісти спрямовували зусилля на вироблення єдиного синтетичного показника ефективності чи намагалися представити в єдиній формулі різні її показники [29; 30]. Ці спроби Г. Абезгауза, М.Баруна, Р.Гольдберга, А. Колдобського, Ю.Мітлянского, Г. Руденка, М.Сміт–Фалькнер, Н. Шапошнікова, Л.Юшкова й інших не були доведені до кінця, хоча постановку питання про єдиний інтегральний показник ефективності варто оцінити позитивно [28].

У дисертації не ставиться на меті аналіз розвитку теорії економічної ефективності виробництва. Ці питання вже вирішені деякими авторами [54]. Завдання полягає в тому, щоб виявити, коли вперше автори висунули ідею узагальнювальної оцінки ефективності, визначення взаємозв'язку часткових показників економічної ефективності в єдиному інтегральному, синтетичному показнику.

На рівні народного господарства як узагальнювальний показник економічної ефективності виробництва вчені пропонують використовувати співвідношення [94]: