· Усі справи про проступки, вчинені неповнолітніми особами у віці від 16 до 18 років.
· Справи про проступки, за вчинення яких законом передбачені адміністративні стягнення у вигляді адміністративного арешту, виправних робіт, конфіскації та оплатного вилучення предметів, які стали знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом проступку тощо.
Четверта група органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення це:
· Органи внутрішніх справ.
· Органи державного пожежного нагляду.
· Органи залізничного транспорту.
· Органи автомобільного та електротранспорту.
· Органи державної контрольно-ревізійної служби в Україні.
· Органи державної податкової служби України.
· Військові комісаріати.
· Установи державної санітарно-епідеміологічної служби.
· Органи земельних ресурсів.
· Органи лісового господарства.
· Органи виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів тощо.
ЛЕКЦІЯ 3. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО (ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА)
3.1. Цивільне право як галузь права. Предмет і метод правового регулювання
Цивільне право – це сукупність встановлених державою правових норм, що регулюють майнові та пов’язані з ними особисті немайнові відносини.
Предметом правового регулювання цивільного права є майнові та пов’язані з ними особисті немайнові відносини.
Майнові відносини складають основну сферу регулювання цивільного права. Вони виникають в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ з приводу володіння, користування і розпорядження майном. Характерною їх ознакою є те, що вони матеріальні, об’єктивні, основуються на рівності їх учасників, є самостійними вольовими відносинами і їх учасники відокремлені один від одного майново. Вони незалежні і виступають один до одного як сторонні особи. За змістом майнові відносини слід розуміти як знаходження майна у певної особи і перехід цих майнових благ від однієї особи до іншої.
Для особистих немайнових відносин характерні такі ознаки:
· Вони позбавлені економічного змісту.
· Предметом особистих немайнових відносин є нематеріальні блага (ім’я, честь, гідність, авторство, право на життя, охорону здоров’я, на сім’ю, безпечне довкілля, на свободу і особисту недоторканість тощо; для юридичних осіб – недоторканість ділової репутації, таємниця кореспонденції, право на найменування, товарний знак тощо).
· Вони виникають з приводу таких нематеріальних благ, котрі невід’ємні від особи.
Особисті немайнові відносини, які регулюються цивільним правом, тісно пов’язані з особою суб’єкта і їх можна поділити на дві групи:
· Особисті немайнові права на нематеріальні блага, які породжують можливість одержання грошової винагороди чи іншого матеріального блага. Такими є права на результати інтелектуальної діяльності (авторське право, право на винаходи, промислові зразки, торгівельну марку, комерційне найменування тощо). При цьому самі результати інтелектуальної творчості можуть бути будь-якої матеріальної форми, яка їх перетворює на товар (винахід, опублікований роман тощо).
· Особисті немайнові права на нематеріальні блага, які не породжують у їх носія права на грошову винагороду чи інше матеріальне благо. До них належать право на честь, гідність, ділову репутацію, право на життя і здоров’я, на особисту та сімейну таємницю тощо.
Цивільному праву притаманний диспозитивний метод правового регулювання. Особливість його полягає в тому, що:
· Норми цивільного права виходять від рівності правового положення сторін, їх не підпорядкованості. Це означає, що жоден із суб’єктів цивільного права не може визначати з власної ініціативи поведінку іншого суб’єкта, на відміну від інших галузей публічного права (адміністративного, фінансового тощо).
· Виникнення цивільно-правових відносин базується на волевиявленні сторін. Тобто, суб’єкти цивільного права є самостійними і право відношення між ними може виникнути тільки в тому разі, якщо між ними є домовленість (договір) про це.
· Цивільне право надає учасникам правовідносин право і можливість самим встановлювати взаємні права і обов’язки.
· Існує особливий порядок захисту цивільних прав і вирішення цивільно-правових спорів, який здійснюється судами загальної юрисдикції або третейськими судами.
Загальними принципами цивільного законодавства є:
· Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини.
· Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.
· Свобода договору.
· Свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
· Судовий захист цивільного права та інтересу.
· Справедливість, добросовісність та розумність.
Цивільне право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, має свою організаційно-технічну структурну побудову. Основними складовими елементами її є правові норми, які, в свою чергу, об’єднуються у певну споріднену категорію цивільно-правових відносин – цивільно-правові інститути (наприклад, інститут права власності, цивільно-правового договору, позовної давності тощо). При цьому серед інститутів цивільного права є такі, що містять норми, які застосовуються при регулюванні усіх цивільно-правових відносин. Вони утворюють Загальну частину цивільного права (це норми про: основні положення; суб’єктів та об’єкти цивільних прав; правочини; представництво і довіреність; строки і терміни у цивільному праві та позовна давність).
Інші ж, які регулюють безпосередньо конкретні майнові та особисті немайнові відносини, утворюють Особливу (спеціальну) частину цивільного права. До них належать норми про: особисті немайнові права; речове право; право інтелектуальної власності; зобов’язальне право; спадкове право.
Цивільне законодавство – це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми. Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на основні (конституційні) та звичайні. До основних законів належить Конституція України, яка має найвищу юридичну силу. Усі закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та мають їй відповідати. Після Конституції України вищу юридичну силу мають закони. Один з найважливіших законів України – Цивільний кодекс України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року і складається з шести Книг. Крім цього, цивільні відносини можуть регулюватися актами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, актами інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим. При цьому, цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.
3.2. Зміст цивільно-правових відносин. Правосуб’єктність сторін
Цивільно-правові відносини – це майнові або особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права, в яких учасники виступають як майново та організаційно відокремлені, юридично рівні носії суб’єктивних прав і обов’язків, здійснення котрих забезпечується можливим застосуванням до порушників примусових заходів майнового характеру.
Суб’єктами цивільних правовідносин є фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.
Юридична особа – це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка від свого імені може набувати майнові та особисті немайнові права, нести зобов’язання, бути позивачем і відповідачем в суді.
Виділяють такі ознаки юридичної особи:
· організаційна єдність, закріплена в Статуті чи положенні. Вона характеризується наявністю стійких взаємозв’язків між членами, учасниками, акціонерами;
· державна реєстрація відповідно до закону. Юридична особа підлягає обов’язковій державній реєстрації. Дані державної реєстрації включаються до єдиного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи тощо;
· наділення цивільною правоздатністю і дієздатністю. Юридична особа має такі самі цивільні права та обов’язки (цивільна правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх (цивільна дієздатність) через свої органи, які діють відповідно до установчих документів. Саме установчі документи є юридичною підставою діяльності будь-якої юридичної особи. Це комплект документів установленої законом форми, згідно з якими юридична особа виникає і діє як суб’єкт цивільного права. Для різних юридичних осіб – це різні комплекти документів, але основними з них є, по-перше, рішення одного чи кількох власників або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи. Якщо засновників двоє чи більше, рішенням про створення є засновницький договір. По-друге, це статут юридичної особи ;
· наявність можливості виступати позивачем і відповідачем в суді;
· майнова відокремленість. Кожна юридична особа має майно, яке належить їй на праві власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні, що робить її економічно незалежною організацією. Це майно відокремлене від майна держави, інших організацій і громадян, що утворюють колектив юридичної особи;
· самостійна цивільно-правова відповідальність за своїми зобов’язаннями належним їй майном;