Здебільшого спори виникають з приводу використання земельних ділянок. Предметом спору можуть бути також земельні інтереси громадян та юридичних осіб. Наприклад, відмову органу місцевого самоврядування надати земельну ділянку громадянин вправі оспорити в судовому порядку.
Порядок вирішення земельних спорів регулюється Земельним кодексом України, який за підвідомчістю поділяє їх на такі, що підвідомчі:
· судам;
· органам місцевого самоврядування;
· органам виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Тільки у судовому порядку вирішуються земельні спориз приводу володіння, користування і розпорядження земельнимиділянками, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, атакож спори щодо розмежування територій сіл, селищ,міст, районів та областей.
Органами місцевого самоврядування вирішуються земельні спори у межах населених пунктів щодо:
· меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян;
· додержання громадянами правил добросусідства;
· спори щодо розмежування меж: районів у містах.
Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.
Рішення органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів власники землі та землекористувачі можуть оскаржувати у судовому порядку.
Порядок судового розгляду земельних спорів регулюється Цивільним процесуальним законодавством України.
Земельне законодавство встановлює порядок розгляду спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Вони розглядаються за заявою однієї із сторін у місячний термін з дня її подання.
Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.
Рішення передається сторонам у 5-денний термін з часу його прийняття і може бути оскаржене у судовому порядку.
Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право:
· знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки;
· брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази,порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення;
· заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони;
· одержувати копію рішення щодо земельного спору і, в разі незгоди з цим рішенням,оскаржувати його.
Рішення по земельних спорах (крім прийнятих у судовому порядку) вступає в силу з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання.
Виконання рішення щодо земельних спорів здійснюється органом, який прийняв це рішення. Виконання рішення може бути призупинено або його термін може бути продовжений вищестоящим органом або судом.
9.7. Житлове право України: загальна характеристика. Житловий кодекс України
Житлове право - це галузь законодавства, яке визначає умови і порядок забезпечення громадян України житловим приміщенням, порядок, умови і способи приватизації житлового фонду, утримання та використання житла.
Предметом правового регулювання житлового права України є правовідносини, що виникають у процесі:
· управління житловим фондом;
· реалізації права на житло;
· експлуатації та охорони житлового фонду;
· капітального та поточного будівництва житла;
· надання людині й громадянину житлових приміщень у користування;
· розгляду житлових спорів;
· виключення з житлового фонду житлових будинків та приміщень, що не придатні для проживання, та ін.
Відповідно до Конституції України, держава повинна проводити курс на послідовне забезпечення права громадян на житло. В Конституції зазначено:
«Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату, відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду» (Ст.47 Конституції України).
Проте, досвід свідчить, що проблем розвитку житлового господарства дуже багато. В суспільстві висловлюється стурбованість щодо ситуації, яка склалася із забезпеченням населення житлом.
Житлове законодавство України сприяє забезпеченню державної житлової політики та відповідних інтересів кожного громадянина, ефективному використанню й охороні житлового фонду. Нині воно розвивається динамічно, що зумовлено необхідністю переходу від старої системи найму житла до нової, яка ґрунтується в основному на відносинах власності, притаманних ринковій економіці.
Необхідно зазначити, що Житловий кодекс (ЖК) поки що не приведено у відповідність з потребами суспільства. Він не враховує нові нормативніакти, не відображає питань, пов'язаних з приватизацією житла. Кодекс врегульовує питання найму житла в ситуаціях, коли наймодавцем є держава. Звичайно, він зазнав "косметичних" поправок шляхом внесення до нього змін та доповнень, які не можуть повною мірою врегульовувати реалії нашого життя. Нині розробляється проект нового ЖК України. Однак підготовка і прийняття цього документа затягуються. Отже, чинний Житловий кодекс залишається основним нормативним документом, що регулює питання забезпечення громадян житловими приміщеннями, користування ними та інші питання, пов'язані з наймом приміщень державного житлового фонду.
Законодавчу базу, що передбачає державне регулювання у сфері житлового права, становлять закони та інші підзаконні нормативно-правові акти: Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, інструкції, нормативні акти державних відомств, а також нормативно-правові акти колишнього СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України, що не суперечать Конституції та законам нашої держави.
Частину нормативної бази з житлового права становлять також укладені і ратифіковані Україною міжнародно-правові договори, які є невід'ємною частиною її законодавства з житлових питань і доповнюють останнє обов'язковими нормами, особливо в частині забезпечення захисту права власності, і отже, визначають рамки його подальшого розвитку.
Відповідно до статей 6 і 7 Закону України "Про правонаступництво України" (1991 р.), наша країна підтвердила свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України, а також стала правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та її інтересам.Закони Української РСР та інші акти, ухвалені її ВерховноюРадою, діють на території України, оскільки вони не суперечать законамУкраїни, прийнятим після проголошення незалежності України.
Основними завданнями житлового законодавства є регулювання житлових відносин з метою:
· забезпечення конституційного права громадянина України на житло;
· належного використання і збереження всіх видів житлового фонду;
· зміцнення законності в царині житлових відносин в умовах ринкової економіки.
Житловий кодекс України прийнято 30 червня 1983 р. і введено в дію з 1 січня 1984 р. Він складається з семи розділів (193 статей):
Розділ І. Загальні положення.
Розділ II. Управління житловим фондом.
Розділ III. Забезпечення громадян житловими приміщеннями. Користування житловими приміщеннями.
Розділ IV. Забезпечення збереження .житлового фонду, його експлуатації та ремонту.
Розділ V. Відповідальність за порушення житлового законодавства.
Розділ VI. Вирішення житлових спорів.
Розділ VII. Заключні положення.
У розділі І (Загальні положення) містяться норми права, що регулюють: право громадян України на житло; основні завдання житлового законодавства; житловий фонд України і його види, інші загальні питання.
Норми житлового права містяться також у Законах України „Про власність” (1991 р.), „Про приватизацію державного житлового фонду” (1992 р.), „Про місцеве самоврядування” (1997 р.), „Про об'єднання співвласників багатоповерхового будинку” (2001 р.).
Органи місцевого самоврядування є основними власниками житла в Україні й мають широкі повноваження в галузі житлової політики.
9.8. Право громадян на житло і форми його реалізації
Житло - одна з основних матеріальних умов життєдіяльності людини. Законодавство України надає людині і громадянину право мати житло у власності чи одержати його за договором найму з державного чигромадського фонду, користуватися житлом і вимагати від зобов'язаних суб'єктів забезпечення реалізації цього права у повному обсязі.Порядок надання житла громадянам України вкористування з державного та громадського житлового фондів передбачено у гл. 1 ЖК України. У ній закріплено право громадян нажитло, на його одержання і вказано вік, з якого особа має такесуб'єктивне право, порядок визнання осіб такими, щопотребують соціального захисту в питанняхзабезпечення житлом.
Згідно зі ст. 31 ЖК України, кожен громадянин України, який потребує поліпшення житлових умов, має право одержати в користування житлове приміщення в будинках житлового фонду (державного і громадського) в порядку, передбаченому законодавством України. Житлові приміщення таким громадянам надаються переважно у вигляді окремої квартири на сім'ю.
Право на одержання житла настає в особи з виповненням їй 18 років, а якщоособа зареєструвала шлюб чи стала до роботи в передбачених законом випадках, то й раніше.