Правомірна поведінка та історичні типи держав (стр. 3 из 3)

1. Конфіскація майна;

2. Позбавлення військового або спеціального звання;

3. Позбавлення батьківських прав.

6. Дуалістична та теократична монархії

Організація державної влади великою мірою залежить від форм держави. Відомі дві форми правління: монархія і республіка.

Форма держави характеризує державу, визначає організацію державної влади і має відповідне правове закріплення. Всі її елементи фіксуються в конституції, законах і підзаконних актах. Існують форми правління, державного устрою та правового режиму.

Форма правління – це організація верховної державної влади, порядок її утворення і діяльності, компетенція і взаємозв’язок її органів, а також їх взаємовідносини з народом.

Розрізняють дві форми державного правління: монархія і республіка.

Монархія – це форма правління, при якій джерелом влади є одна особа, яка отримує владу у спадок (фараон, шах, цар, імператор).

Існують дві форми монархії:

· Абсолютна монархія (історичний тип монархії, якому властива належність монарху необмеженої влади (Саудівська Аравія, Оман);

· Обмежена монархія (форма правління, що передбачає чітке обмеження влади монарха конституцією чи парламентом).

Серед обмежених монархій розрізняють:

· Дуалістичну (у руках монарха зосереджена виконавча і, частково, законодавча влада (Йорданія, Марокко);

· Конституційну (парламентську), яка характеризується певним співвідношенням повноважень монарха і парламенту (Англія, Данія, Швеція, Японія);

· Виборну;

· Теократичну (монархія, у якій релігійний лідер є одночасно і главою держави);

· Принципат (форма рабовласницької монархії, за якої зберігають республіканські установи, але влада фактично належить одній особі – принце псові (першому у списку сенаторів).

Дуалістична монархія (від латинського «dualis» подвійний) – один з двох видів конституційної монархії. Являється історичною перехідною формою від абсолютної монархії до парламентської. При дуалістичній монархії влада монарха обмежується конституцією, але монарх формально (в силу конституційних норм), і ще фактично (в силу слабкості демократичних інститутів) зберігає обширні повноваження, що ставить його в центр всієї політичної системи держави. Так, при дуалістичній монархії уряд несе формально подвійну відповідальність – перед монархом і парламентом, але підпорядковується, як правило, волі монарха. В даний час дуалістична монархія існує у Марокко, Йорданії, Таїланді, Непалі та Малайзії.

7. Чи може правова поведінка бути виражена у формі бездіяльності?

У суспільних науках є чимало визначень цього поняття. Зазначимо, що в теорії права вирізняють декілька аспектів, а саме: поведінка криє в собі деякі особливості діяльності й спілкування, поведінка характеризує лише такі діяльність і спілкування, які зовні виявляють внутрішній стан людини; поведінка має бути соціально значущою; явище мусить бути виявлене зовні та фіксоване органами інших суб’єктів відчуття; поведінка обов’язково повинна контролюватися волею людини.

Для глибшої характеристики правомірної поведінки треба розглянути її об’єктивні та суб’єктивні ознаки.

Виходячи з цього, можна сформулювати такі ознаки правової поведінки:

· соціальне значення поведінки;

· знаходження поведінки під контролем свідомості й волі людини;

· регламентованість поведінки правом; підконтрольність поведінки державі;

· здатність поведінки потягнути за собою юридичні наслідки.

У теорії права розроблено також поняття механізму правової поведінки як сукупність засобів, із допомогою яких здійснюється регулювання поведінки людини правом.

Механізм правової поведінки криє в собі:

· правові норми, що регулюють поведінку людини;

· юридичні факти, з якими закон пов’язує настання юридичних наслідків чи виникнення, зміну або припинення правовідносин;

· правовідносини як взаємозв’язок суб’єктів права та юридичні обов’язки;

· акти здійснення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

Універсальними засобами механізму правової поведінки є законність, правосвідомість і правова культура. Вони взаємодіють з іншими елементами цього механізму в кожному окремо взятому випадку правової поведінки.

Правова поведінка поділяються на правомірну і протиправну.

Правомірна поведінка – це відповідна юридичним нормам дія чи бездіяльність особи.

Правомірна поведінка – це суспільно необхідна, бажана і допустима під кутом зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуальних і колективних суб’єктів, що проявляється у здійснені норм права, гарантується та охороняється державою.

Правомірна поведінка має ряд ознак:

1. Являє собою соціальне, суспільно корисне явище, втілене в юридичній формі;

2. Відповідає нормам права;

3. Задовольняє різноманітні інтереси всіх і кожного, забезпечує організованість суспільного життя;

4. Носить свідомо-вольовий характер, що має зовнішній прояв у формі дій чи бездіяльності;

5. Гарантується та охороняється державою.

Існує декілька видів правомірної поведінки:

· Передбачена – поведінка, яка передбачає виконання покладених на особу обов’язків, здійснення тих чи інших активних дій (платити податки);

· Дозволена – поведінка, яка передбачає використання наданих суб’єкту можливостей певної власної поведінки (володіти, розпоряджатись майном);

· Заборонена – пасивна поведінка, коли суб’єкт повинен стримуватись від порушення заборон, установлених правовими нормами (не порушувати громадський порядок).

За зовнішньою формою виразу правомірна поведінка поділяється на дію та бездіяльність. За характеристиками суб’єктів: на індивідуальну і колективну, посадову та ін. За галузевою належністю: на адміністративно-правову, цивільно-правову, сімейно-правову та ін.

Правомірну поведінку суб’єктів можна диференціювати за різними критеріями, як-от: за складниками юридичних фактів — юридичні вчинки та індивідуальні акти; за формою реалізації права — додержання, виконання, використання, правозастосування; за змістом правовідносин — здійснення суб’єктивних прав, свобод, юридичних обов’язків, законних інтересів; за формою вияву назовні — дія та бездіяльність; за способом детермінації — активна і пасивна; за способом формування в нормативних актах — прямо і побічно передбачена правовими нормами.

Можна навести й інші підстави кваліфікації правомірної поведінки, серед яких слід звернути увагу на поділ правомірної поведінки залежно від активності суб’єкта: соціально активна, позитивна (звичайна); конформістська; маргінальна.

Бездіяльність або дія, що здійснюється всупереч встановленим у суспільстві правовим нормам є правопорушенням.

Висновок

Виникнення тих або інших типів держави нерозривно пов'язано з історичними особливостями розвитку класового суспільства, обумовлено специфікою тієї або іншої класової загально-економічної формації. Отже, окремі типи держав відрізняються в першу чергу своєю класовою сутністю.

Організація державної влади великою мірою залежить від форм держави. Форма держави характеризує державу, визначає організацію державної влади. Розрізняють дві форми державного правління: монархія і республіка.

До обмеженої монархії належать дуалістична, виборна, теократична та принципат. При дуалістичній монархії в руках монарха зосереджена виконавча і частково законодавча влада. Наприклад у Марокко, Таїланді та Йорданії. При теократичній монархії голова держави є одночасно релігійним лідером.

У теорії права розроблено поняття механізму правової поведінки як сукупність засобів, із допомогою яких здійснюється регулювання поведінки людини правом.

Правова поведінка поділяються на правомірну і протиправну. Правомірна поведінка являє собою суспільно корисне явище, втілене в юридичній формі, відповідає нормам права, забезпечує організованість суспільного життя та ін.

За зовнішньою формою виразу правомірна поведінка поділяється на дію та бездіяльність. Правомірну поведінку суб’єктів можна диференціювати за формою вияву назовні — дія та бездіяльність. Бездіяльність або дія, що здійснюється всупереч встановленим у суспільстві правовим нормам є правопорушенням.

Література

1. Шпиталенко Г.А., Шпиталенко Р.Б. Основи правознавства: Навч. посіб. / За заг. ред. І.П. Лаврінчук. – К.: Каравела, 2004.

2. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права і держави. – К., 2001.

3. Конституційне право України: Хрестоматія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Упоряд. В.С. Журавський, Ю.М. Тодика. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004.

4. Правознавство: Навч. посібник / А.М. Колодій, І.В. Опришко, С.Є. Демський та ін., За ред. В.В. Копейчикова – 3-є вид., – К.: Юрінком Інтер, 2000.

5. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами. У 45 / За ред. В.М. Вакуленка, О.П. Товстенка. – К.: Юрінком Інтер, 1998.

6. Кримінальний кодекс України. Кримінальне процесуальний кодекс України. Постанови Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах / Відп. ред. В.Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 1999.