- визнання ратифікованих міжнародних договорів частиною національного законодавства України. Реалізація положень таких міжнародних угод забезпечується відповідними правовими засобами нарівні з приписами законів України;
недопустимість примусу до виконання того, що прямо не передбачено законодавством. “…Тут йдеться не тільки про примусове здійснення тих або інших протиправних дій. Забороняється примушувати виконувати й такі дії, що не забороняються законом і спрямовані на досягнення позитивних результатів, але закон прямо не вимагає їх обов’язкового здійснення” [5; 38]. Зокрема, таким, що суперечить Конституції буде визнано примусова вимога робити благочинні внески або вступати до громадсьої організації.
функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування виключно на підставі, в межах та в спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Ці органи можуть вирішувати тільки ті питання, які Конституція або закони прямо відносять до їхньої компетенції. Вони не можуть перевищувати свої повноваження, повинні здійснювати їх у цілковитій відповідності з процедурою, встановленою Конституцією чи законом. Такі норми спрямовані на запобігання свавілля в діяльності державних органів.
Говорячи про основи характеристики Конституції України, треба наголосити, що вона є основою правової системи нашої держави. Це означає, що норми ycix галузей права, нормотворча, правозастосовча та інші діяльності щодо здійснення правових приписів мають бути зорієнтовані на Конституцію. Взагалі "правова система держави" — дуже широке поняття. До зазначених вище складників слід додати всі юридичні установи (суди, прокуратуру, різноманітні інспекції, які стежать за дотриманням норм права відповідного профілю, наприклад, санітарну інспекцію, органи внутрішніх справ, інститут судових виконавців, адвокатуру тощо). До організаційної структури правової системи належать також державні органи, які видають правові акти, наприклад, Верховна Рада України — орган, що видає закони; районна державна адміністрація, що у межах своїх повноважень може видавати, зокрема, постанови; а також велика кількість державних i громадських організацій, громадян, яким адресовано правові приписи. Інакше кажучи, правова система суспільства — це відповідний його зріз, сфера правового регулювання, яке здійснюється у даному суспільстві.
e) Конституційне закріплення економічних відносин в Україні
Статті 13, 14 та 16 закріплюють основні засади економічних відносин у нашому супільстві. Нині економічна система України передбачає різноманітність форм власності. Конституція наголошує, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктом права власності українського народу.
Окрему важливу групу основних прав і свобод людини і громадянина складають економічні права.
Найважливішим елементом правового статусу особи в умовах соціальної ринкової економіки є приватна власність, яка включає право людини і громадянина володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю та мати доходи. Держава зобов’язана гарантувати захист приватної й інших форм власності.
Економічні права – це можливості людини брати участь у виробництві матеріальних та інших благ.
Систему основних прав і обов’язків громадянина в галузі економічного життя складають:
1. Право на приватну власність;
2. Право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;
3. Право на користування природними та іншими об’єктами суспільної власності.
Конкретні положення про гарантії цих прав закріплені в Конституції та у відповідних законодавчих актах. Так, наприклад, відповідні звернення громадян мають розглядатися в строк до одного місяця з дня надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення й перевірки – невідкладно, але не пізніше 15 діб від дня надходження в орган, зобов’язаний вирішити питання по суті повідомити про вжиті заходи.
f) Основи національної безпеки та міжнародної діяльності
Статті 17 та 18 Конституції України закріплюють основи забезпечення національної безпеки і зовнішньополітичної діяльності нашої держави. Конституція закріплює вихідні положення щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності, економічної та інформаційної безпеки України, орієнтує зовнішню політику Україну на співробітництво з іншими країнами на засадах чинних норм і принципів міжнародного права.
Економічна та інформаційна безпека є важливими складовими національної безпеки України, під якою прийнято розуміти стан захищеності житгсво важливих інтересів особи, суспільства та держави від реальних та потенційних внутрішніх і зовнішніх загроз у державно-політичній, економічній, соціальній, екологічній та інформаційній сферах.
Обов'язок, передбачений ч. 1 17 статгі,покладається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, на всіх громадян України та їх об'єднання. Конституція, також визначає у ст.107 спеціальний орган Раду національної безпеки і оборони України, який координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.
Спеціальне завдання щодо оборони України у ч. 2 17 статті покладається на Збройні Сили України, які згідно з Законом України "Про оборону України" від 6 грудня 1991 p. є військовою державною структурою, призначеною для збройного захисту суверенітету, незалежності, територіальної цілісності та неподільності України від нападу ззовні (ст. 13).
Справу державної безпеки Закон "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 p. покладає на Службу безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення.
До завдань Служби безпеки України також входить попередження та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Відповідно до Закону "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 p. державний кордон України є недоторканним. Будь-які порушення його рішуче припиняються. Закон визначає, що охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається иа Прикордонні війська України, а в повітряному просторі - на війська повітряної оборони України.
У межах своєї компетенції у забезпеченні державної безпеки і захисті державного кордону беруть участь (сприяють) Національна гвардія України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, міліція, та деякі інші державні структури.
Конституція передбачає, що Збройні Сили України та iншi військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з іншою антиконституційною метою.
Згідно з Конституцією створення і функціонування будь-яких незаконних збройних формувань заборонено. Чинним законодавством встановлена кримінальна відповідальність за найманство (ст. 63 KK України) і створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань чи груп (ст. 187 KK України). Зокрема, в останній роз'яснено, що під воєнізованим слід розуміти формування чи групу, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність і підпорядкованість, дисципліну, а також в яких проводиться військова або стройова чи фізична підготовка.
Положения про неприпустимість розміщення іноземних військових баз зумовлено специфікою виникнення нашої держави. Воно цілком відповідає тому принципу Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p., за яким проголошено про її намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою.Втім, дане положення Конституції тісно пов'язано з п. 14 "Перехідних положень".
У Декларації записано, що Україна як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами; укладає з ними договори; обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами; бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення своїх національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній, спортивній сферах.
Згідно з Декларацією Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосєредньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах. Вона визнає перевагу загальнолюдських цінностей над іншими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Як повноправний суб'єкт міжнародного права Україна на сьогодні офіційно визнана переважною більшістю країн світу, відносини з якими будуються на основі дво- і багатосторонніх договорів.
Забезпечення національних інтересів та безпеки України передбачається шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права. Дане конституційне положення свідчить про послідовний миролюбний зовнішньополітичний курс України, який базується на основних принципах міжнародного права: мирного співіснування, суверенної рівності держав, незастосуванні сили або погрози силою в міжнародних відносинах, непорушності державних кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів, невтручання, поваги прав та свобод людини, права народів розпоряджатися своєю долею, співробітництва держав та добросовісного виконання зобов'язань по міжнародному праву.