Первоначальными определяются такие способы, когда право собственности возникает на вещь впервые или независимо от предыдущих собственников. К ним принадлежат, вчастности, создание новой вещи вследствие производственной деятельности, национализация, реквизиция, конфискация, изъятие бесхозяйственно удерживаемого имущества, бесхозное имущество, находка, сокровище, безнадзорный скот.
Основания прекращения права собственности делятся на такие, что зависят от воли владельца (соглашения относительно отчуждения имущества, полное потребление имущества вследствие пользования им), и те, которые от нее не зависят (принудительная продажа или принудительное изъятие имущества согласно закону, гибель имущества вследствие стихийного бедствия и т.п.).
Субъекты права собственности. Субъектами права собственности в Украине признаются народ Украины, граждане, юридические лица и государство. Субъектами права собственности согласно ст. Из Закона Украины "О собственности" могут быть также другие государства, их юридические лица, общие предприятия, международные организации, граждане других государств и лица безгромадянства.
41. Понятие права собственности
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Слід зазначити, що термін "власність" нерідко вживається для позначення приналежності комусь речей. Тобто власність трактується як присвоєння засобів і продуктів виробництва за допомогою певної суспільної форми, яка відображає таке ставлення особи до речі, коли вона вважає річ своєю, за умови, що інші вважають цю річ чужою. Отже, власність характеризується наявністю такої влади особи над річчю, яка визнана суспільством і регламентована соціальними нормами. Власник розпоряджається річчю своєю владою й у своїх інтересах. Для нього річ — своя, для невласників відповідно — чужа. З такого розуміння власності випливає, що власність — це ставлення людини до речі. Проте оскільки влада над річчю неможлива без того, щоб інші особи, невласники речі, ставилися до неї як до чужої, власність означає відношення між людьми з приводу речей. На одному полюсі цього відношення — власник, що ставиться до речі як до своєї, на іншому — невласники, тобто всі інші особи, які зобов'язані ставитися до неї як до чужої. Це означає, що всі інші особи зобов'язані утримуватися від будь-яких зазіхань на чужу річ, а, отже, і на волю власника мати цю річ. Таким чином, власність — це суспільні відносини, що характеризуються двома основними ознаками: 1) вони виникають з приводу речей (майна); 2) мають вольовий зміст. З першої ознаки випливає, що власність — це завжди майнове відношення. Наявність другої ознаки зумовлює необхідність урахування значення такої категорії, як "воля власника", встановлення меж волевиявлення власника. Відносини власності регулюються різними галузями права. Саме право власності в суб'єктивному значенні відображає сутність власності як вищої влади особи над річчю, яка визнана іншими особами. Характерні ознаки права власності як суб'єктивного права: 1) його зміст охоплює три правомочності (можливості) власника: право володіння, право користування і право розпорядження майном. 2) суб'єктом права власності може бути будь-який суб'єкт права. Причому слід зазначити, що стаття 13 Конституції України передбачає рівність усіх суб'єктів права власності перед законом; 3) об'єктом правовідносин власності може бути будь-яка індивідуальновизначена річ. Родові речі можуть бути об'єктом права власності за умови їхньої індивідуалізації (упаковування, маркірування, написи і т. п.); 4) своє право на річ власник здійснює завжди своєю владою й у своєму (власному) інтересі. На відміну, наприклад, від повіреного, він не потребує спеціальних повноважень, доручення і т. п.
42. Способы возникновения и прекращения права собственности
Право власності належить до таких суб'єктивних прав, які можуть виникнути лише за наявності певного юридичного факту або їх сукупності. Юридичний факт — це обставини реального життя, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення права власності. Такі юридичні факти називаються підставами виникнення права власності. Всі юридичні факти прийнято поділяти на дії та події. Дії у свою чергу поділяються на правомірні та неправомірні. Правомірні дії поділяються на адміністративні акти, юридичні вчинки та правочини. Як свідчить практика, найчастіше право власності виникає саме з правочинів — правомірних дій суб'єктів цивільних правовідносин, спрямованих на виникнення, зміну або припинення відносин власності. Однак право власності може виникати і з будь-яких інших юридичних фактів, що не заборонені законодавством. Усі підстави виникнення права власності традиційно поділяють на першопочаткові та похідні. Критерієм такої класифікації є критерій правонаступництва. Згідно з цим критерієм, до першопочаткових способів виникнення права власності належать такі юридичні факти, що не мають у своїй основі правонаступництва (наприклад, набуття права власності на новостворену річ, привласнення загальнодоступних дарів природи). А до похідних належать такі юридичні факти, що базуються на правонаступництві (спадкування, дарування, купівля-продаж тощо; дивись також коментар до наступних статей ЦК). З загальним правилом право власності вважається таким, що набуте на законних підставах. Право власності може набуватися і на незаконних підставах — таких юридичних фактах, що суперечать закону (наприклад, право власності на майно, набуте незаконним добросовісним набувачем). Суд також за наявності певних юридичних фактів може визнати незаконним набуття права власності і за інших підстав (наприклад, коли право власності набувається в результаті укладення недійсного правочину).
Право власності припиняється у разі:
1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам'яток історії та культури; 6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю; 7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене; 8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації. Підставами припинення права власності, так само, як і підставами виникнення права власності, є юридичні факти, тобто такі обставини реального життя, які закон виділяє як підстави припинення права власності. Більш того, одні й ті ж юридичні факти можуть одночасно бути підставами припинення права власності в однієї особи і підставами виникнення права власності в іншої особи. Наприклад, договір дарування є підставою припинення права власності у дарувальника і підставою виникнення права власності в особи, якій зроблено подарунок. У ЦКУ дається загальний перелік підстав припинення права власності. Усі ці підстави можна розділити на три групи: 1) добровільне припинення права власності на майно; 2) втрата права власності за об'єктивних обставин; 3) примусове вилучення у власника його майна.
1.Правовой режим имущества субъектов хозяйствования
2.Понятие приватизации и её основные цели
3.Объекты приватизации, субъекты
4.Процесс приватизации
5.Право собственности как основной режим имущества в сфере хозяйствования
6.Особенности права хозяйственного ведения, оперативного управления и использования
7.Банкротство как правовой механизм хозяйственной деятельности
43.Правовий режим майна суб'єктів господарювання
Під правовим режимом майна суб'єктів господарювання розуміють встановлені правовими нормами структуру цього майна, порядок його придбання (формування), використання і вибуття, а також звернення на нього стягнення кредиторів.
Основою правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, є право власності, а також речові права осіб, які не є власниками: право господарського відання, право оперативного управління і право оперативного використання майна. Зміст кожного з цих прав розкривають статті ГК.
Крім зазначених, господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав до яких відносяться, зокрема, право володіння та право користування.
Правоволодіння чужим майном виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб суб'єктів господарювання. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому, крім зазначених у частині 1 статті 133 ГК, праві відповідно до умов договору з власником майна. Так, ГК передбачає можливість визначення інших прав, які відносяться не до речових, а до зобов'язальних прав. Одним з них є право оренди цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства або його структурного підрозділу. Це право виникає на підставі договору суб'єкта господарювання з власником майна про здійснення цим суб'єктом на його (майна) основі самостійного господарювання.
Згідно з Конституцією України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Це положення отримало розвиток і у ГК, згідно з яким держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання. Такий захист забезпечується незалежно від того, про яке право йде мова - чи то про право власності, чи про інші речові права.