В сучасній пострадянській науці міжнародного приватного права виділяють зазвичай дві основні групи відносин: а) господарські, зокрема, науково-технічні зв’язки між суб’єктами господарювання різних країн; б) майнові, сімейні, трудові та інші відносини за участю іноземних громадян.
Для регулювання цих відносин застосовуються норми національного права та міжнародного публічного права, які у взаємодії утворюють певний комплекс норм міжнародного приватного права. Останній поділяється на матеріально-правові (такі, що регулюють конкретні відносини) та колізійні норми (такі, що відсилають при потребі до законодавства іншої держави).
Наявність колізійних норм обумовлює особливість міжнародного приватного права. Іноді його так і називають – колізійне право.
Таким чином, відносинами, які підпадають під сферу дії норм міжнародного приватного права, є, перш за все, відносини так званого приватного характеру – відносини, суб’єкти яких автономні та юридично рівноправні. В сукупність приватноправових відносин традиційно включаються цивільні, шлюбно-сімейні та трудові відносини.
В Україні міжнародне приватне право покликано розв’язувати колізії, які виникають між правовими системами різних держав. Таким чином, колізія в міжнародному приватному праві – це така правова ситуація, в якій приватноправове відношення внаслідок наявності в ньому іноземного елемента підпадає під чинність двох чи більше національних правових систем. Тобто в ситуаціях (конфліктах), коли відношення характеризується проявом юридичного зв’язку з двома чи декількома правопорядками, кожний з яких може бути застосованим для врегулювання даного суспільного відношення. При чому у приписах відповідних систем права можуть міститися такі значні розбіжності, що юридичні наслідки застосування того чи іншого правопорядку можуть виявитися протилежними.
Потреба застосування колізійного методу може виникати як у випадку неідентичності законодавства різних правових систем з одного і того ж питання, так і у випадку їх схожості. Для винесення рішення на основі законодавства певної держави суд повинен, насамперед, зробити вибір між законодавством цих держав, тобто звернутися до колізійної норми. Колізійний метод застосовується також за відсутності міжнародної уніфікації матеріально-правових норм із певного питання.
Цей метод покликаний розв’язувати проблеми, які виникають у Міжнародному приватному праві. Їх вирішення здійснюється різними способами. Наприклад, через застосування уніфікованих матеріально-правових норм міжнародних договорів чи звичаїв; “переборення” колізії, тобто тимчасове її подолання стосовно конкретних випадків правозастосовчої діяльності, яка може виявлятися в офіційному чи неофіційному тлумаченні права. Але найчастіше для вирішення колізійної проблеми застосовують саме колізійні норми, тобто норми права (національного чи міжнародного), що визначають законодавство тієї правової системи, яке необхідно застосувати до певного відношення. Тому метод, за допомогою якого врегульовуються колізії через застосування колізійних норм, і отримав назву колізійного.
Вирішення питання про те, яку правову систему обрати, коли системи кількох держав колізують одна з одною, в багатьох випадках являє собою доволі складне завдання. При його розв’язанні нерідко виникає необхідність враховувати потреби міжнародної співпраці, розвитку господарських зв’язків між державами та інтереси сторін – учасників відношення.
Для міжнародного приватного права мають значення не будь-які колізії, а тільки такі, що виникають між іноземними системами (міжнародні колізії). Внутрішні колізії, наприклад, такі, що виникають в одній правовій системі між різними її правовими формами чи галузями, не входять до сфери міжнародного приватного права.
До речі, вислів "міжнародне приватне право" можна розглядати як компромісний для обох систем. З точки зору континентального права "міжнародне приватне право" можна було б назвати "міжнародним цивільним правом". Але англосакси не використовують поняття "цивільне право". Як відомо, у них воно замінюється загальним правом (common lоw), судовим прецедентом, звичаєм і статутним законодавством. Отже, назва "міжнародне приватне право"вписується у компромісний принцип "ні вашим, ні нашим". До речі, назву "конфлікт законів" (conflict of laws) англійські правники теж вважають невдалою для міжнародного приватного права хоч би з огляду на те, що це право спрямовується саме на усунення конфлікту між законодавств ми різних державами. Термін "конфлікт законів" запровадив англійський юрист А. Дайсі (A. Dicey). У 1896 р. саме він уперше опублікував фундаментальне дослідження міжнародного приватного права Англії - трактат "Конфлікт законів".
Отже, можна зробити висновок, що колізія права як явище породжується двома чинниками: наявністю іноземного елемента у цивільно-правових відносинах і різним змістом цивільного права у різних державах, з якими пов'язані відповідні правові відносини. Колізійні норми - це правила вибору права.
Подолання колізії -- основне завдання міжнародного приватного права.
Ще й нині у ряді країн світу міжнародне приватне право за традицією називають "колізійним правом" або "міжнародним колізійним правом".
Очевидно, така назва занадто вузька, бо не враховує другої опори міжнародного приватного права - матеріально-правових норм.
Колізійне право – складова міжнародного приватного права , тобто перше поняття вужче за друге.
4. Чи регулюють норми МПрП податкові відносини
Матеріально-правові норми міжнародних угод є уніфікованими правилами, створеними кількома суб'єктами права для безпосереднього регулювання правовідносин, що часто виникають у практиці міжнародного приватного права. Міжнародні угоди можуть повністю або частково містити такі норми. Здебільшого матеріально-правовий метод застосовується за укладення угод із питань авторського права, регулювання праці, відшкодування шкоди, зовнішньоекономічних відносин, деяких інших. 53
Норми національного законодавства, які регулюють правовідносини з "іноземним елементом", можуть міститися в конституціях держав та іншому законодавстві, прийнятому на основі конституцій.
У багатьох державах приймаються нормативно-правові акти, присвячені питанням зовнішньоекономічної діяльності, скажімо, законодавство з питань іноземного інвестування.
Поряд із вказаними існують матеріально-правові норми, які не створюються спеціально для врегулювання правовідносин з "іноземним елементом". Проте вони застосовуються внаслідок відсилання до них створених для регулювання відносин у міжнародному приватному праві матеріально-правових норм-відсилань. Так, наприклад, у податковому законодавстві держав (як це є у Декреті Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 р.) може зазначатися, що пільги в оподаткуванні громадян певної держави поширюються і на оподаткування іноземних громадян. Питання про те, чи вважати ці норми такими, що входять до складу міжнародного приватного права, не отримало однозначного вирішення у доктрині правових систем, в т. ч. й у вітчизняній.
Міжнародна фінансова політика — це сукупність заходів і рекомендацій держави у сфері міжнародних фінансів. Реалізація міжнародної фінансової політики відбувається через укладення міжнародних угод, видання нормативних актів, усі форми державного регулювання фінансової сфери. Міжнародна фінансова політика може бути довгостроковою та поточною. Довгострокова політика передбачає структурні зміни в галузі міжнародних фінансів. Поточна політика — це оперативне регулювання фінансових ринків.
З функціонального погляду в структурі міжнародної фінансової політики можна виділити валютну, податкову, кредитну політики.
Податкова політика — інструмент державного регулювання експорту та імпорту товарів, послуг та капіталу. Вона діє через реалізацію норм податкового механізму, що застосовується до резидентів, які діють за кордоном, та до іноземних платників податків. Звичайно, міжнародні системи оподаткування різних країн відрізняються одна від одної, але є певні подібності і взаємні домовленості. Податкова політика може застосовуватись для обмеження чи сприяння надходжень у країну імпортних товарів, послуг та капіталу.
Суднохідна компанія, яка має місце знаходження і зареєстрована в Україні уклала із громадянкою України Ковтун трудовий договір, що передбачає її обов’язок працювати лікарем на лайнері, що курсує між Україною, Італією, Францією, Іспанією, Єгиптом.
Договір був укладений на українській мові, підписаний сторонами у м.Одеса і передбачав виплату винагороди у гривнях. Судно експлуатується товариством – юридичною особою грецького права, ходить під прапором Греції і зареєстровано у м. Неаполь (Італія).
Згодом вказаний договір із громадянкою Ковтун було розірвано достроково.
У самому договорі про порядок розірвання та про право, яке має застосовуватися до порядку і наслідків достроково розірвання зазначеної угоди, нічого не вказано. Пані Ковтун подала позов до компанії у м. Неаполь.
Питання
Визначте кількість та види іноземних елементів у даних правовідносинах.
Право якої держави має застосовуватися до порядку розірвання трудової угоди?
Прийміть до уваги те, що переважно до трудових угод застосовується принцип країни місця роботи (lex loci laboris). Що може вважатися місцем роботи відносно морського судна?
Розв’язання:
Загальновизнаним є положення, за яким іноземний елемент у відповідних відносинах може мати вигляд:
• іноземного суб'єкта;