Інженерна графіка (стр. 3 из 4)

6 З’єднати точки, які належать еліпсу, за допомогою лекала. Для точності побудов поступово з’єднують по три точки.

Рисунок 1.13 – Поетапна побудова еліпса

Парабола – плоска крива, кожна точка якої рівновіддалена від директриси – прямої, перпендикулярної до осі симетрії параболи, та від фокуса – точки, яка належить осі симетрії параболи. Для побудови параболи існують кілька способів. На рисунку 1.14 наведена поетапна побудова параболи, яка здійснюється у такій послідовності:

1 За вихідними даними побудувати прямокутник CDEG.

1 Відстані DА та АEподілити на n рівних частин (у наведеному прикладі-6). З кожної точки ділення провести вертикальні лінії, паралельні осі параболи.

3 Сторони прямокутникаCD та EG ділять на таку саму кількість рівних частин (шість частин). Вершину параболи (точку А) з’єднують з вертикальними точками ділення.

4 У перетині допоміжних прямих одержують точки, які належать параболі.

5 Шукані точки поступово з’єднують за допомогою лекала.

Рисунок 1.14 – Поетапна побудова параболи

Синусоїда – плоска крива, утворена траєкторією точки кінця радіуса-вектора, який рівномірно обертається навколо центра і одночасно рівномірно поступально переміщується вздовж осі х. На рисунку 1.15 наведене поетапне виконання синусоїди. Вихідними даними є діаметр кола та період синусоїди.

Діаметр кола та відрізок періоду синусоїди поділити на будь-яку кількість рівних частин. Точки поділу кола позначені цифрами 1 – 11, а точки поділу відрізка періоду синусоїди – цифрами 1¹ – 11¹. Точки синусоїди знаходять в перетині горизонтальних прямих, проведених з точок ділення кола, та вертикальних прямих, проведених через точки поділу відрізка періоду синусоїди. Шукані точки з’єднують плавною кривою за допомогою лекала.

Рисунок 1.15 – Поетапна побудова синусоїди

Спіраль Архімеда – плоска крива, утворена траєкторією точки, що рівномірно рухається вздовж радіуса-вектора, який, у свою чергу, рівномірно обертається навколо нерухомого центра.

Для побудови спіралі Архімеда (рисунок 1.16) за заданим її кроком (величина кроку дорівнює відрізку 0 11) необхідно з точки 0 провести коло, радіус якого дорівнює кроку. Поділити коло та крок на довільну кількість рівних частин: точки 1¹-11¹ – це точки ділення кола, а точки 1 – 11 – точки ділення кроку.

Точки спіралі лежать на перетині радіальних променів, що сполучають точкиподілу кола та його центр, і дуг кіл, проведених через відповідні точки поділу кроку спіралі.

Рисунок 1.16 – Спіраль Архімеда

Евольвентою називають криву, що є траєкторією точки прямої лінії, що котиться без ковзання по нерухомому колу. На рисунку 1.17 наведений приклад побудови евольвенти. Щоб побудувати множину точок евольвенти, коло ділять на довільну кількість рівних частин (у наведеному прикладі-8). З кожної точки поділу проводять дотичну до кола, на якій відкладають відрізок, що дорівнює довжині дуги кола від початкової точки до заданої.

Рисунок 1.17 – Евольвента

Циклоїдами називають криві, які є траєкторією руху точки кола, що без ковзання котиться по прямій або кривій. Вихідними даними для побудови циклоїди є коло певного радіуса. На рисунку 1.18 наведений приклад побудови циклоїди.

Рисунок 1.18 – Циклоїда

На першому етапі на горизонтальній прямій, яка є дотичною до заданого кола, відкласти відстань, що дорівнює довжині кола. Коло та пряму поділити на довільну кількість рівних частин (наприклад, на 11 частин).

На другому етапі необхідно з точок поділу прямої провести перпендикуляри до перетину з продовженням горизонтальної осі кола (точки О₁ – О₁₁).

На наступному етапі необхідно з точок поділу кола провести горизонтальні прямі, на яких зробити засічки дугами заданого кола, проведеними з точок О₁ – О₁₁.

На останньому етапі шукані точки поступово з’єднують за допомогою лекала.

2.2Нанесення розмірів

Розміри, що наносяться на кресленні, повинні бути підставою для визначення величини, форми та взаємного розміщення елементів деталі незалежно від масштабу зображення. Загальна кількість розмірів на кресленні повинна бути мінімальною, але достатньою для виготовлення та контролю даної деталі.

Розміри поділяють на лінійні та кутові. Лінійні розміри зазначають у міліметрах без позначення одиниць вимірювання. Кутові розміри зазначають у градусах, хвилинах, секундах з нанесенням одиниць вимірювання, наприклад 4^о; 41¹15¹¹.

ГОСТ 1.307–68 встановлює основні правила нанесення розмірів на кресленнях.

Розміри на креслення виносять за допомогою виносних та розмірних ліній та розмірного числа. При нанесенні лінійних розмірів розмірні лінії проводять паралельно відрізку, розмір якого зазначається, а виносні – перпендикулярно до нього. При нанесенні кутових розмірів виносні лінії проводять радіально, а розмірні – по дузі. На рисунку 1.19 наведені приклади нанесення лінійних та кутових розмірів.

Рисунок 1.19 – Приклади нанесення лінійних та кутових розмірів

Розмірну лінію з двох сторін обмежують стрілками, розміри яких наведені на рисунку 1.30.

Рисунок 1.30 – Розміри стрілки

Виносна лінія виходить за розмірну на 1–5 мм. Відстань розмірної лінії від паралельної їй лінії контуру та між паралельними розмірними лініями повинна бути у межах 6–10 мм. Як правило, перша розмірна лінія проводиться на відстані 10 мм від лінії контуру, а всі інші – на відстані 6–8 мм. На рисунку 1.31 наведений приклад нанесення розмірів та положення виносних і розмірних ліній відносно контурів деталі.

Рисунок 1.31 – Положення виносних та розмірних ліній

Розмірне число проставляють приблизно посередині над розмірною лінією креслярським шрифтом висотою 3.5 – 5 мм. Якщо на кресленні нанесено кілька паралельних розмірних ліній, їх записують у шаховому порядку (рис. 1.31).

Рисунок 1.31 – Приклад нанесення розмірів

Якщо при нанесенні розмірів стрілка перетинає контурну або виносну лінію, їх переривають. На рисунку 1.33 наведені приклади таких варіантів нанесення розмірів.

Рисунок 1.33 – Варіанти нанесення розмірів

У місцях нанесення розмірного числа лінії осьові та лінії штрихування переривають (рис. 1.34).

Рисунок 1.34 – Варіанти нанесення розмірів

Якщо на розмірній лінії недостатньо місця для нанесення стрілок, то їх наносять зовні, та розмірне число записують так, як показано на рисунку 1.35.

Рисунок 1.35 – Варіанти нанесення розмірів

Якщо для написання розмірного числа недостатньо місця над розмірною лінією, то розміри наносять так, як показано на рисунку 1.36.

Рисунок 1.36 – Варіанти нанесення розмірів

Розміри фасок, які виконуються під кутом 45^о, наносять так, як показано на рисунку 1.37 а, розміри фасок під іншими кутами позначають за загальними правилами – лінійним та кутовим розмірами (рис. 1.37 б).

а) б)

Рисунок 1.37 – Нанесення розмірів фаски

При нанесенні розмірів користуються допоміжними знаками, розміри яких встановлені ГОСТ 1.307–68.

При нанесенні розміру радіуса перед розмірним числом записують літеру R, розмір якої дорівнює висоті розмірного числа, наприклад, R5.

Різні варіанти нанесення розмірів зовнішнього та внутрішнього спряжень наведені на рисунку 1.38.

Рисунок 1.38 – Радіуси внутрішнього та зовнішнього спряжень

При великій величині радіуса центр допускається наближати до дуги, а розмірну лінію виконувати зі зломом під кутом 90^о (рис. 1.39).

Рисунок 1.39 – Позначення розміру великого радіуса

При нанесенні розмірів діаметрів до його числового значення додається знак діаметра Æ, наприклад Æ10. Співвідношення розмірів елементів знака наведені на рисунку 1.40.

Рисунок 1.40 – Співвідношення елементів знака діаметра

На рисунку 1.41 наведені різні варіанти нанесення розмірів діаметрів.

Рисунок 1.41 – Варіанти нанесення розміру діаметра

За необхідності розмір діаметра може бути зазначений з обриванням розмірної лінії. Це можливо у випадках, коли зображення виконують із суміщенням половини вигляду та половини розрізу деталі, а також коли через один центр проведено кілька розмірних ліній діаметрів кіл (рисунок 1.41). Обривання розмірної лінії роблять трохи далі від осьової лінії деталі.