Види: разова, спеціальна (на здійснення однорідних дій); генеральна (на здійснення різ рідних юридичних дій).
Форми: письмова, має відповідати формі правочину, який представник має здійснити; нотаріальної форми потребують (довіреності, що укладаються в порядку передоручення; довіреності не право чини, що потребують нотаріального засвідчення); не потребують нотаріального посвідчення довіреності на отримання грошових виплат; довіреності від імені юридичних собі видаються відповідними органами і скріплюються печаткою.
9. Правочини: поняття, види
Правочини – дії осіб, спрямовані на набуття, зміну чи припинення цивільних прав і обов’язків.
Особливості: це правомірні дії; впиняється між сторонами, що є рівноправними і мають право- і дієздатність; вольовий акт, направлений на юридичні наслідки.
Сутність: воля (мотивоване бажання особи досягти правового результату); волевиявлення (зовнішнє вираження волі, завдяки якому вона стає доступною для розуміння іншими суб’єктами). Правова мета, заради якої вчинюється правочин – підстава правочину. Юридичні наслідки, що виникають в результаті правочину – правовий результат.
Види:
1. за критерієм наявності сторін: односторонні (волю виявляє одна сторона – заповіт, довіреність, оголошення конкурсу, публічна обіцянка про винагороду. Односторонній правочин створює обов’язки для особи, яка його вчинила, а для інших осіб, лише за умови їх згоди); двосторонні (необхідне волевиявлення двох сторін, причому воно має бути зустрічне і узгодженим. Будь-які двосторонні правочини це договори); багатосторонні (потрібне волевиявлення більш ніж двох сторін. Це таж договори – установчий договір, домовленість про спільну діяльність).
2. за критерієм оплатності: оплатні (одна сторона повинна здійснити певну дію: сплатити гроші, надати товар, зробити послуги, виконати роботи – в обмін на здійснення дії іншою стороною. Оплатними можуть бути дво- та багатосторонні правочини); безоплатні (не передається нічого в обмін на дії однієї сторони. Односторонні правочини є безоплатними).
3. за критерієм моменту виникнення правовідносин між сторонами: консенсуальні (набирають чинності з моменту досягнення угоди по істотним умовам правочину. Консенсуальними є більшість правочинів); реальні (крмі угоди потрібна і передача речі, або вчинення інших дій: договори позики, дарування, схову (зберігання), перевезення вантажів).
4. за критерієм очевидності правової мети: казуальні (з яких видно, яку правові підставу має правочин); абстрактні (правочини, відірвані від правових підстав і не залежать від дійсності підстав: видача векселя).
5. за тривалістю: строкові (визначена загальна тривалість або позначена дата, до якої правочин є дійсним); безстрокові (не зазначено час, до якого договір є чинним і не зазначено тривалість. Можуть бути припиненні за вимогою будь-якої сторони, за умови попередження заздалегідь).
6. за межами класифікації: укладені під умовою (певною підставою щодо якої невідомо, чи настане вона. Водночас умова повинна бути здійснена юридично і фактично); фідуціарні (засновані на особливих договірчо-особистих, стосунках між сторонами: договори поруки, комісії, особистого найму. Ці договори можуть бути розірвані в односторонньому порядку.
10. Правочини: форма і наслідки її недотримання
Форма правочину – зовнішнє відображення внутрішньої волі сторін. Праовичини можуть укладатися в усній формі, письмовій формі, шляхом здійснення конклюдентних дій, мовчання.
Усна форма – воля сторін висловлюється словами, важко визначити момент укладання договору і сам факт укладання. Види: ті, що виконуються в момент укладання між будь-якими сторонами, стороні надаються документи, що підтверджують факт укладання договору, це не стосуються фізичних осіб; правочини фізичних осіб на суму, що не перевищує максимуму (20 НПМДГ).
Конклюдентні дії – не встановлено обов’язкової форми, може укладатися шляхом вчинення сторонами дій, що свідчать про намір бути зобов’язаними за правочином.
Мовчання – має місто у випадках, передбачених законом.
Письмова форма: проста; нотаріальна (кваліфікована). Проста – складання єдиного документу, обмін листами з використанням засобів зв’язку. Використовується у таких випадках: правочин між юридичними особами, фізичною і юридичною особою, крім тих, що виконуються в момент укладання; правочини між фізичними особами, що перевищують максимум, крім договорів, що виконуються при укладанні; договір найму між фізичними особами більше одного року; договір позики на суму понад 50 грн; договір про неустойку; договір поруки; договір застави крім іпотеки; договір уступки вимоги і переведення боргу; договір довіреності.
Правочини повинні містити реквізити: обов’язкові (не дотримання яких тягне недійсність; недотримання яких тягне визнання не письмовими); не обов’язкові.
Наслідки не дотримання простої письмової форми не тягнуть недійсності правочину, а лише позбавляють сторону праву доводити факт і зміст правочину шляхом використання свідків.
Нотаріальна форма – використовується для правочинів, що виходять за межі звичайних і стосуються ключових інтересів сторін, лише у випадках, передбачених законом: купівля-продаж і міна житла за участю фізичних осіб; договори дарування на суму понад 500 грн; договори довічного утримання; договори на відчуження земельної ділянки; договори купівлі-продажу держаного майна в порядку приватизації; договори іпотечної застави; заповіти; шлюбні контракти; довіреності. Недотримання нотаріальної форми тягне недійсність правочину за винятком, коли одна сторона виконує обов’язки, а інша ухиляється від нотаріального посвідчення.
Реєстрація правочину – договір за умов встановлених в законі вважається укладеним після Державіної реєстрації.
11. Недійсні правочини
Недійсність – невизнання за правочином властивостей юридичного факту, що призводить до виникнення, зміни і припинення наслідків, які сторони мали на увазі.
Правочин може бути визнаний недійсним лише на підстав і в порядку, передбаченому законом.
Види недійсності: нікчемність; заперечність.
Нікчемний правочин – абсолютно недійсний, не породжує прав і обов’язків незалежно від рішення суду. Умови недійсності зазначаються. Підстави: 1. не відповідають вимогам закону, зокрема правочини, що ущемляють права неповнолітніх (загальна норма). Визнаються недійсними правочини направлені на обмеження право- і дієздатності, вчиненні з порушенням простої письмової форми, якщо це передбачено законом; укладені без наявності ліцензії. Ця норма залучається коли не має умислу сторін; 2. укладання правочину з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Мета правочину повинна суперечити інтересам держави і суспільства, наявність умислу. Застосовується у випадках: укладання правочину з метою використання чужого майна; використання чужого майна на шкоду інших осіб; збуд майна, отриманого злочинним шляхом; придбання, використання, чи продаж майна, вилученого чи обмеженого в обороті. Все отримане стороною і все належне до сплати звертається в доход держави. Такі дії супроводжуються кримінальною справою; 3. правочин, укладений з порушенням нотаріальної форми. У випадку, якщо одна сторона частково або повністю виконала обов’язки, а інша ухиляється від оформлення нотаріальної форми, суд може визнати такі правочини дійсними; 4. правочини, укладені юридичною особою всупереч її цілям (в новому ЦК такої статті не має); правочини, укладені неповнолітніми до 14 років. Виняток: такий правочин може бути схвалений батьками після укладання, він вважається схваленим, якщо батьки дізнавшись про укладання не оспорюють його протягом одного місяця; за відсутності схвалення правочин може бути визнаний дійсним судом, якщо він корисний для малолітньої дитини; 5. правочини, укладені недієздатними. За новим ЦК опікун може схвалити дрібні побутові правочини.
Заперечні – відносно недійсні правочини, визнаються такими судом, за заявою уповноваженої особи. Підстави: 1. правочини, укладені особою віком від 14 до 18 років. Такий правочин може бути схвалений батьками після укладання. 2. правочини, укладені обмежено дієздатними особами. Правочин за новим ЦК може бути схвалений піклувальником. 3. правочини, укладені особою, нездатною розуміти значення своїх дій. 4. правочини, укладені під впливом помилки. Помилка – помилкове сприйняття істотних умов правочину, що значно вплинуло на її волевиявлення. Не є помилкою, щодо мотиву правочину.
12. Захист цивільних прав. Самозахист цивільних прав
Правова охорона – заходи із забезпечення нормального здійснення прав (певне регулювання правовим шляхом встановлення правових норм) і заходи із попередження правопорушень, встановлення і визнання порушених прав. Захист – сукупність цивільних правових засобів, що застосовуються до порушників відносин, які оформлені за допомогою права власності і інших обмежених речових прав.
Загальні засоби захисту цивільних прав (Конституція, ЦК).
Способи захисту цивільних прав: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, що порушує право; відновлення становища, що існувало до порушення; примусове виконання зобов’язання; зміна чи припинення правовідносин; відшкодування збитків; відшкодування матеріальної немайнової шкоди; визнання незаконними дій, рішень, бездіяльності органів Державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб; інші способи, встановлені законом і договором.
13. Строки та періоди у цивільному праві: поняття, значення, види, порядок числення