Цивільно-правова відповідальність – форма державного примусу, що полягає у стегенні компетентними державними органами санкцій на користь сторони, що покладають на правопорушника наслідки майнового характеру, спрямовані на відновлення майнової, моральної і фізичної сфери потерпілої сторони.
Особливості: має переважно майновий характер; полягає в економічному впливі на правопорушника; має форму додаткових несприятливих наслідків; санкції, які покладаються на порушника, стягуються на користь потерпілої сторони; застосування цивільно-правової відповідальності має компенсаційний характер, тобто має на меті не виховання, а відновлення порушеного права.
Функції: компенсаторно-відновлювальна (ре дозволяється збагачення потерпілого за рахунок порушника); стимулююча (організаційна) (заохочення особи за належну поведінку); попереднювально-виховна (превентивна); штрафна.
Види: 1. з підставами настання: за порушення зобов’язання (підстава – факт порушення зобов’язання наявного між сторонами); за завдану шкоду (підстава – факт завдання шкоди особистості чи майну особи, що не пов’язане з наявним між сторонами зобов’язанням). 2. в залежності від порядку задоволення: дольова; солідарна; субсидіарна; регресивна; власника установи, казенного підприємства.
При дольовій кожний відповідає в рамах долі.
При солідарній – тільки у випадках, визначених в законі.
Субсидіарна – додаткова до відповідальності, яку несе основний правопорушник (відповідальність без вини). Можлива у випадках: відповідальності гаранта за дії принципала перед бенефіціантом; відповідальність поручителя за дії основного боржника, якщо це передбачено договором; відповідальність членів повного товариства по боргам товариства; відповідальність учасників повних товаришів по боргам командитного товариства; відповідальність держави в особі органу управління за боргами казенних підприємств; відповідальність власника майна перед боргами установи; відповідальність материнського підприємства по боргам дочірнього.
Регресна – застосовується, коли законом передбачено відповідальність. Строк регрес них вимог три роки.
Змішана – застосовується в договірних і деліктних правовідносинах.
Підстави настання – обставини, з якими закон пов’язує настання та застосування норм цивільної відповідальності.
Види: протиправність поведінки особи; шкода; причинно-наслідковий зв’язок; вина.
Шкода: матеріальна; моральна; здоров’ю та життю.
Матеріальна шкода – майнові втрати.
Грошова оцінка майнових втрат – збитки: реальні і упущена вигода; прямі і непрямі.
31. Загальні положення про купівлю-продаж
Договір купівлі-продажу – це договір, по якому одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього визначену грошову суму.
Характеристики договору: оплатний – здобуваючи майно у власність, покупець сплачує продавцеві обумовлену за договором ціну майна; двосторонній – права й обов'язки за договором лежать на обох сторонах (продавець передає або зобов'язується передати покупцеві визначене майно, але вправі вимагати сплати визначеної грошової суми, а покупець, у свою чергу, зобов'язується сплатити цю суму, але вправі вимагати передачі йому проданого майна); може бути консенсуальним, коли права та обов'язки сторін виникають у момент досягнення ними угоди по всіх істотних умовах, або реальним, коли договір вступає в дію з моменту передачі продавцем майна (товару) покупцеві.
Основна і визначальна ознака договору – перехід майна у власність покупця.
Форма договору купівлі-продажу визначається за загальними правилами ЦК про форму угод. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Сторони: продавець і покупець. Продавцем і покупцем можуть виступати фізичні особи і юридичні особи. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу й інших випадків, установлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець здобуває право власності лише у випадку, якщо власник не вправі вимагати його повернення.
Істотні умови: предмет і ціна. Предмет – майно, що продавець передає або зобов'язується передати покупцеві. Предметом договору можуть бути: індивідуально визначене майно, визначене родовими ознаками, майнові права, право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.
Види: договір роздрібної купівлі-продажу; договір закупівлі-продажу на біржах і аукціонах; договір закупівлі-продажу майна в процесі приватизації; деривативи (форвардний, ф'ючерсний і опціонний договори закупівлі-продажу); зовнішньоекономічний договір закупівлі-продажу; договір закупівлі-продажу земельних ділянок.
Крім того, специфічними різновидами договору закупівлі-продажу варто вважати договір постачання і договір контрактації сільськогосподарської продукції.
32. Права та обов'язки сторін у договорі купівлі-продажу
Основні права та обов'язки сторін – продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) покупцеві, але вправі жадати від його сплати визначеної грошової суми, а покупець, у свою чергу, зобов'язаний сплатити цю суму, але вправі вимагати передачі йому проданого майна.
Основним обов'язком продавця є передача майна (товару) у власність покупцеві. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаної в момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар повинний бути переданий покупцеві по місцезнаходженню товару. Договором може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Інші обов’язки продавця: попередити покупця про права третіх осіб на товар; зберігати проданий товар; обов’язок передати товар належної кількості, якості, асортименту (розподіл товарів за окремими групами та їх співвідношення), комплектності (єдність складових частин виробу, яка забезпечує можливість використання його за прямим призначенням, а в спеціально передбачених випадках – можливість належного догляду за ним, його зберігання та ремонту), комплекту (набір товару), у належній тарі.
Основними обов'язками покупця є прийняття переданого продавцем майна (товару) і його оплата. Інші обов’язки покупця: в належній формі сповістити продавця про недоліки товару; зберігати товар в разі поставки більшої кількості, ніж передбачено договором; попередити продавця при витребуванні предмету договору третіми особами.
Права продавця: вимагати прийняти і сплатити товар; відмовитись повністю або частково від задоволення вимог покупця; відмовитись від виконання договору в разі несплати покупцем коштів за переданий товар.
Права покупця: відмовитись від виконання договору при не передачі товару продавцем; вимагати заміни не якісного, не комплектного товару, який не відповідає умовам якості, що передбачено договором. Якщо є передача товару неналежної якості покупець має право вимагати: зменшення ціни; безкоштовного усунення недоліків; відшкодування збитків, пов’язаних із самостійним усуненням недоліків, подати позов до суду; на протязі двох років пред’явити вимоги до продавця коли товар не якісний, і три роки – при нерухомому майні.
33. Договір дарування
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов’язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Характеристика: не оплатний, може бути і реальним і консенсуальним; як правило односторонній (може бути і двостороннім, якщо в договорі передбачено обов’язок обдарованого на користь третіх осіб).
Предмет договору: рухоме та нерухоме майно, майнові права. Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, АРК, територіальна громада. Батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних. Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви. Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обнародуваного, є нікчемним. Якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна обдарованого або інших осіб, він зобов’язаний повідомити про них обдарованого. Дарувальник, якому було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі і який не повідомив про них обдарованого, зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком.
Пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, сторонам, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети. Договір про пожертву є укладеним з моменту прийняття пожертви. Пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву. Якщо використання пожертви за призначенням виявилося неможливим, використання її за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи – за рішенням суду. Пожертвувач мають право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням. 34. Договір довічного утримання (догляду)