Таким чином вектор
є планом у тому випадку, коли його компоненти невід’ємні. За припущенням
, отже ті компоненти вектора в які входять будуть невід’ємними, тому необхідно розглядати лише ті компоненти, які містять додатні . Отже необхідно знайти таке значення , при якому для всіх буде виконуватися умова невід’ємності плану задачі: (9)З (3.36) отримуємо, що для шуканого
має виконуватися умова . Отже вектор буде планом задачі для будь-якого q, що задовольняє умовуде мінімум знаходимо по тих i, для яких
.Опорний план не може містити більш ніж m додатних компонент, тому в плані
необхідно перетворити в нуль хоча б одну з компонент. Припустимо, щодля деякого значення і, тоді відповідна компонента плану
перетвориться в нуль. Нехай це буде перша компонента плану, тобто .Підставимо значення
у вираз: ,якщо позначити
, ,то рівняння можна подати у вигляді розкладу:
,якому відповідає наступний опорний план:
.Для визначення наступного плану необхідно аналогічно продовжити процес: будь-який вектор, що не входить в базис розкласти за базисними векторами, а потім визначити таке
, для якого один з векторів виключається з базису.Узагальнюючи розглянутий процес, маємо – визначення нових опорних планів полягає у виборі вектора, який має ввійти в базис і вектора, що має вийти з базису. Така процедура відповідає переходу від одного базису до іншого за допомогою методу Жордана-Гауса.
Необхідно відмітити, що для випадку коли вектор
підлягає включенню в базис, а в його розкладі всі , то, очевидно, не існує такого , який виключав би один з векторів розкладу (3.35). В такому випадку план містить m+1 додатних компонент, отже система векторів буде лінійно залежною і визначає не кутову точку багатогранника розв’язків, а функціонал не може в ній досягати свого максимального значення. Це означає, що функціонал є необмеженим на багатограннику розв’язків.Симплексний метод здійснює направлений перебір опорних планів, що дозволяє переходити від одного плану до іншого, який є хоча б не гіршим від попереднього за значенням, що він надає функціоналу. Отже окремим питанням постає вибір вектору, який необхідно вводити в базис при здійсненні ітераційної процедури симплексного методу.
Теорема 1. Якщо для деякого вектора
виконується умова , то план не є оптимальним і можливо побудувати такий план Х, для якого виконуватиметься нерівність .Доведення. Помножимо (3.39) і (3.40) на
і віднімемо результати відповідно з (3.37) та (3.38), отримаємо: (*)У співвідношенні до обох частин додається величина
для , додатні, тому завжди можливо знайти таке , що всі коефіцієнти при векторах були невід’ємними, іншими словами отримати новий план задачі виду: ,якому згідно відповідає значення функціоналу
Так як за умовою теореми
і , то .Що і потрібно було довести.
Теорема 2. Якщо для деякого вектора
виконується умова , то план не є оптимальним і можливо побудувати такий план Х, для якого виконуватиметься нерівність .Запишемо канонічну задачу:
Розв’яжемо симплекс-методом:
1 | 1 | 0 | -M | 0 | 0 | ||||
x1 | x2 | x3 | x4 | x5 | x6 | B | T | ||
x4 | 4 | 3 | -1 | 1 | 0 | 0 | 12 | 3 | ** |
x5 | -1 | 2 | 0 | 0 | 1 | 0 | 4 | – | |
x6 | 1 | -1 | 0 | 0 | 0 | 1 | 4 | 4 | |
F | -1 | -1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | |
Mf | -4 | -3 | 1 | 0 | 0 | 0 | -12 | 0 | |
** |
1 | 1 | 0 | -M | 0 | 0 | ||||
x1 | x2 | x3 | x4 | x5 | x6 | B | T | ||
x1 | 1 | 0,75 | -0,25 | 0,25 | 0 | 0 | 3 | 4 | |
x5 | 0 | 2,75 | -0,25 | 0,25 | 1 | 0 | 7 | 2,545 | ** |
x6 | 0 | -1,75 | 0,25 | -0,25 | 0 | 1 | 1 | – | |
F | 0 | -0,25 | -0,25 | 0,25 | 0 | 0 | 3 | 0 | |
Mf | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | |
** |
1 | 1 | 0 | -M | 0 | 0 | ||||
x1 | x2 | x3 | x4 | x5 | x6 | B | T | ||
x1 | 1 | 0 | -0,1818 | 0,1818 | -0,2727 | 0 | 1,091 | – | |
x2 | 0 | 1 | -0,09091 | 0,09091 | 0,3636 | 0 | 2,545 | – | |
x6 | 0 | 0 | 0,09091 | -0,09091 | 0,6364 | 1 | 5,455 | 60 | ** |
F | 0 | 0 | -0,2727 | 0,2727 | 0,09091 | 0 | 3,636 | 0 | |
Mf | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | |
** |
1 | 1 | 0 | -M | 0 | 0 | |||
x1 | x2 | x3 | x4 | x5 | x6 | B | T | |
x1 | 1 | 0 | 0 | 0 | 1 | 2 | 12 | – |
x2 | 0 | 1 | 0 | 0 | 1 | 1 | 8 | – |
x3 | 0 | 0 | 1 | -1 | 7 | 11 | 60 | 60 |
F | 0 | 0 | 0 | 0 | 2 | 3 | 20 | 0 |
Mf | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 |
Отже, х* = (12, 8, 60), L(x*)max = 20.
Задача 3
Для задачі побудувати двоїсту, розв’язати і за розв’язком знайти розв’язок двоїстої:
Розв’язання:
Кожна задача лінійного програмування пов’язана з іншою, так званою двоїстою задачею.