Кримінальний процес вивчає процесуальні аспекти діяльності судових, правоохоронних, правозахисних органів з провадження у справах про злочини. В процесі провадження у кожній конкретній справі суб'єкт правоохоронної діяльності виступає як процесуальна особа. Кримінальний процес регламентує послідовність проведення посадовими особами судових та правоохоронних органів процесуальних дій у конкретній справі в напрямку обвинувачення або виправдання та розв'язанням інших питань за суттю.
Цивільно - процесуальне право регламентує порядок судочинства в цивільних справах. Цій категорій справ притаманні майнові та деякі немайнові спори. Це дуже широке коло справ, наприклад, про розірвання шлюбу, про виселення, по відновленню на роботі та інші.
Судові та правоохоронні органи виконують дуже важливу діяльність, яка потребує ретельної правової регламентації.
Особливе місце серед законодавчих та інших правових актів займає Конституція України. В ній вирішені найбільш принципові питання державного та суспільного життя. Значення конституційних приписів полягає у тому, що вони мають по відношенню до усіх правових актів України вищу юридичну силу, є обов'язковими те тільки для громадян та державних органів, але й для тих, хто видає їх.
В останні роки все більше уваги приділяється міжнародним угодам. Серед них особливе місце посідають Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, схвалений Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року. Він ратифікований і є обов'язковим для виконання на всій території України всіма державними органами.
Закон України “Про судоустрій в Україні" від 07.02.2002 року регулює питання судової організації, встановлює систему судів загальної юрисдикції, закріплює основні засади здійснення правосуддя.
Закон України “Про Конституційний Суд України" від 16.10.1996 року закріплює статус, завдання, склад Конституційного Суду, порядок призначення суддів, їх повноваження.
Закон України “Про статус суддів” від 15.12.1992 року закріплює права та обов'язки суддів, гарантії їх незалежності, матеріальне та соціальне забезпечення суддів.
Закон України “Про прокуратуру України" від 5.11.1991 року розкриває поняття та зміст прокурорського нагляду, інших напрямків діяльності прокуратури.
В цьому курсу будуть вивчатися положення Законів “Про міліцію", “Про правові засади цивільного захисту”, “Про нотаріат", “Про службу безпеки України”, “Про державну податкову службу України", “Про адвокатуру", “Про оперативно - розшукову діяльність” та ін.
Діяльність державних та громадських органів охоплює різні сфери життя. Держава виконує багато внутрішніх і зовнішніх функцій: забезпечення розвитку економіки в цілому, окремих її сфер, здійснення зовнішньої політики, створення умов для розвитку науки, культури, освіти, підтримання обороноздатності країни та багато інших.
Але одне з центральних місць посідає виконання завдань по захисту прав і свобод людини та громадянина, забезпеченню правопорядку і законності, захисту прав і законних інтересів державних та недержавних організацій, боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями.
Така діяльність здійснюється спеціальними органами, які мають певні юрисдикційні та організаційні відмінності від інших органів держави. У вивченні особливостей правового статусу цих органів і полягає основне завдання цього курсу. Будуть розглянуті загальнотеоретичні питання про зміст і призначення судової, правозахисної та правоохоронної діяльності, а також конкретні питання про компетенцію вповноважених державних органів, їх структуру, підпорядкованість, взаємодію, статус службових осіб цих органів.
Правоохоронна діяльність - це державна правомірна діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку вповноваженої державою посадової особи шляхом охорони права, відновлення порушеного права, припинення або розгляду порушеного права, його виявлення або розслідування з обов'язковим додержанням встановлених у законі процедур для цієї діяльності.
Правоохоронна діяльність здійснюється спеціальними органами, які мають певні юрисдикційні та організаційні відмінності від інших органів держави. Основні завдання цієї діяльності полягають у захисті прав і свобод людини та громадянина, забезпеченню правопорядку і законності, захисті прав і законних інтересів державних та недержавних організацій, боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями.
До правоохоронних органів належать: органи прокуратури; органи внутрішніх справ; органи служби безпеки, військової служби правопорядку у Збройних Силах України; митні органи; органи охорони державного кордону; органи й установи виконання покарань; органи державної податкової служби; органи державної контрольно - ревізійної служби; органи рибоохорони та ін.
Предмет дисципліни “Організація судових та правоохоронних органів" складається із знань про компетенцію та діяльність уповноважених державних органів, а також про діяльність недержавних структур, які співпрацюють у системі правового захисту та правової охорони. Ця дисципліна відноситься до загальнотеоретичних спеціальних навчальних дисциплін, таких як теорія держави та права, конституційне право, цивільний процес, кримінальний процес та ін.
Ідея розподілу влади та виділення судової влади як самостійної гілки влади, знайшла своє відображення в законодавстві України лише в кінці ХХ століття, хоча виникла вона вже досить давно.
Ще в працях Аристотеля, Платона, Полібія, Епікура та ін. була закріплена думка про те, що існують елементи держави, які виконують окремі функції. Ці елементи тісно пов’язані між собою, всі вони здійснюють свої функції на основі закону.
Деякі вчені висувають ідею про божествену сутність судової влади і доводять, що доктрині про розподіл влади вже три тисячі років.
Разом з тим, у джерел класичної теорії розподілу влад стояли Дж. Локк, Ш.Л. Монтеск’є та Ж. - Ж. Руссо. Дж. Локк ще не виділяв судову владу в самостійну, незалежну гілку влади. Він лише зупинився на характері взаємовідносин законодавчої влади з судами, вважав, що законодавець не може брати на себе право керувати за допомогою деспотичних указів. На сторожі закону повинен стояти суд.
Ш. Монтеск’є у своєму творі „О духе законов" (1848) робить висновок: „В каждом государстве есть три рода власти: власть законодательная, власть исполнительная и ведающая вопросами гражданского права". Ця влада карає за злочини, її називають судовою владою.
На відміну від Ш.Л. Монтеск’є, який розглядав судову владу як засіб стримання законодавчої та виконавчої влади, Ж. - Ж Руссо більш глибоко розглянув аспекти „третьої” влади, хоча і не використовував цього терміна в своїй праці „Об общественном договоре” (1762). Руссо одним з перших виділив роль суду як гаранта недоторканості свободи людини. Він писав про право затриманого на оскарження в суді арешту.
Сьогодні цю концепцію називають класичною. І до теперішнього часу вона є предметом вивчення, оскільки співвідношення економічних, політичних сил у суспільстві постійно змінюється, ускладнюється процес управління державою.
Відповідно до Конституції України (ст.126) судові органи виконують свою функцію незалежно від законодавчої і виконавчої влади, в установлених Конституцією межах і згідно з законами України.
Судова влада є самостійною, незалежною сферою публічної влади й становить сукупність повноважень по здійсненню правосуддя, тлумаченню норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціальних органів - судів.
Поняття судової влади містить два основні компоненти:
цю владу можуть реалізувати тільки спеціально вповноважені органи (суди);
ці органи наділені тільки їм притаманними повноваженнями.
Судову владу реалізують через:
здійснення правосуддя;
конституційний контроль;
контроль за додержанням законності та обґрунтованості рішень і дій державних органів і посадових осіб;
формування органів суддівського самоврядування;
роз’яснення судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства;
утворення державної судової адміністрації.
Здійснення судової влади за змістом є значно ширшим, ніж відправлення правосуддя. Судову владу реалізують у діях суду, які не пов’язані з розглядом справ. Це організаційні та інформаційно - аналітичні дії (узагальнення судової практики, аналіз судової статистики, вирішення скарг позивачів, відповідачів, обвинувачених, адвокатів, направлення окремих ухвал у державні органи, установи, організації).
Судову владу можна визначити як самостійну на незалежну гілку державної влади, яка створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів між державою та громадянами, самими громадянами, юридичними особами; контролю за конституційністю законів; захисту прав громадян в їх відношеннях з органами виконавчої влади та посадовими особами, контролем за додержанням прав громадян при розслідуванні злочинів та проведенні оперативно - розшукової діяльності, встановленням найбільш значущих юридичних фактів.
Судова влада в Україні реалізується шляхом правосуддя в формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.