Після революції стало можливим проводити рідною мовою навчання у школах. Та поставити те навчання, як слід, не було змоги: бракувало підручників. Ситуація, яка склалася на той час з підручниками, описана в статті М. Мукалова «Шкільні підручники» («Книгар», № 18,лютий 1919 р.). «Українські видавництва своєчасно звернули увагу на відсутність підручників, але задовольнити негайні потреби шкіл не мали змоги за браком грошей, паперу та через різні революційні події. З огляду на це все Міністерство народної освіти з початку 1918 року заснувало окремий видавничий відділ, завданням котрого і було забезпечити школи необхідними підручниками на біжучий шкільний рік. Просило міністерство 5 млн. крб., але гетьманське правительство дало тільки 2 млн. По відомостях міністерства народної освіти більш усього учнів приходиться на перший рік навчання — біля 1 млн. Відомо, що для першого року навчання малось бути видано 350 тис. задачників Я. Чепіги. Різні приватні видавництва могли видати до 100 тисяч примірників задачників, але їх не видано. Для другого року навчання при допомозі міністерства мали видати 300 тисяч задачників Я. Чепіги і 50 тисяч П. Басараба, але видано лише П. Басараба».
Та все-таки у Києві 1918 року вийшли друком: Я. Чепіга «Задачник для початкових народніх шкіл»; П. Басараб «Задачник для початкового курсу аритметики»; Н. Шульгіна-Іщук «Задачник до систематичного курсу арихметики»; В. Боришкевич «Алгебра»; Н. Шаповалов і Н. Вальцов «Збірник алгебраїчних задач» (переклад О. Інчука); К. Залізняк «Систематичний курс аритметики». А ще у 1917 році у Києві видрукували книжку В. Шарка «Аритметика. Систематичний курс».
Кожний автор дотримувався своєї термінології, що викликало плутанину. Тому термінологічна комісія природничої секції Українського наукового товариства організовує навесні 1918 року математичну підкомісію, яка доручила Ф. Калиновичу зібрати і систематизувати математичний термінологічний матеріал у проект словника.
До кінця 1920 року було зібрано і впорядковано за українською абеткою майже весь матеріал. Можна було приступити до остаточного редагування. Та йшла громадянська війна. Про видання словника не могло бути й мови.
1923 року в Одесі виходить стаття професора К. Щербини «Терминология в злементарном курсе математики». В цій статті автор наголошує на необхідності виконання трьох вимог щодо утворення термінів.
1. Наукові: а) взаємно-однозначна відповідність між об'єктом та словом, що його означає; б) термін не має давати хибне уявлення про визначуване, термін повинен висовувати найістотніші властивості визначуваного.
2. Методичні: а) відповідність до змісту (правильні асоціації); б) терміни не повинні утруднювати вільного розвитку поняття.
3. Національні: а) для термінів потрібно брати переважно корені рідної мови; б) нові терміни не повинні суперечити з духом мови, тобто зазначена раніше відповідність щодо змісту повинна стосуватися не тільки в галузі наукових понять, але й звичайних, не наукових.
За цей час Українське наукове товариство злилося з Всеукраїнською Академією наук. Термінологічні установи Академії та Наукового товариства утворили інститут наукової мови ВУАН. Математична підкомісія перетворилася в математичну секцію природничого відділу цього інституту. Навесні 1922 року математична секція у складі професора М. Столярова, професора М. Кравчука, Н. Шульгіної-Іщук, Ф. Калино-вича та філолога О. Курила приступили до остаточного редагування матеріалів. І в 1925 році «Словник математичної термінології» (проект), який склав і впорядкував Ф. Калинович, побачив світ.
Редагуючи словник, секція мала на увазі, що головне його завдання— служити потребам школи, і тому вводили терміни, зрозумілі школярам. Але словник мав стати в пригоді і спеціалістам-математикам, котрим зручніше користуватися загальноприйнятими міжнародними термінами. Тому сюди введено весь матеріал, який траплявся по джерелах, подано й загальновживані міжнародні терміни. Там, де є влучні українські терміни, вони стоять на першому місці, а вже за ними йдуть міжнародні. В інших випадках на першому місці — міжнародні терміни, українські — на другому. Терміни, що їх секція визнала за влучні, надруковані курсивом. Терміни, які секція не могла рекомендувати, але вважала за можливе вживати їх, надруковані звичайним шрифтом. Терміни, що їх секція вважала помилковими, взяті у квадратні дужки. Таким чином, у словнику було подано 3486 термінів. Ф. Калинович у передмові до словника пише: «Словник далеко не охоплює всієї термінології. Аби можна було скласти словник, що міг охопити всю термінологію, треба було значно більше часу та інших умов роботи, як ті, в яких складався цей словник. Секція не могла відкладати виготовлення до друку цього не зовсім повного словника, бо треба було йти назустріч нагальній потребі української школи й якомога швидше видати словник. Але роботи над систематизацією математичної термінології секція на цьому словнику не припиняє, а далі збирає матеріали, щоб при найближчій можливості виготовити словник, що охопив би, по змозі, повно всі галузі математики». Та чекати на новий повніший словник довелося довго.
Тим часом, поки друкувався словник Ф. Калиновича, 1924 року в Берліні виходить «Систематичний словник української математичної термінології» Миколи Чайковського. Він охоплює близько тисячі термінів. М. Чайковський вказує на ті труднощі, які виникають при утворенні термінів: «Не кожне слово вдається формально зукраїнізувати. Практика показує, що часами багато легше відшукати своє власне слово, ніж морочитися з перелицюванням чужого терміну. З другого ж боку, повна націоналізація всієї термінології так само була би недоцільною, бо багато чужих слів закорінилося вже в нашій мові, й не кожне чуже слово піддається перекладові». Терміни, запропоновані М. Чайковським, були вдалими. Автор намагався уникати «галицького літературного жаргону», хоча і у нього зустрічаються терміни: безоглядний (абсолютний), загал (сукупність), зеро (нуль), кіш (матриця), нумер (число), поєдинчий (одинократний), царина (тіло). При укладенні словника М. Чайковський користувався трьома брошурами М. Кравчука і М. Федорова «Московсько-українська термінологія елементарної математики» (Кам'янець-Подільський, 1919), про що зазначено у передмові. У 1927 році в Одесі виходить «Російсько-український словничок математичної термінології та фразеології». Цінність цієї книжечки — у математичній фразеології, яка відсутня в академічному словнику Ф. Калиновича. Матеріали для цього видання готували члени термінологічної комісії одеської науково-дослідної кафедри математики Т. М. Василишин, В. М. Крижанівський (секретар комісії), професор Д. А. Крижанівський (голова комісії), О. Д. Осмоловський, професор К. М. Щербина.
12—14 квітня 1933 року розглянуто в комісії у складі академіка АН УРСР М. П. Кравчука, директора Українського науково-дослідного інституту математики та механіки професорів М. X. Орлова, О. М. Астдруковані курсивом. Терміні, які секція не могла рекомендувати, алета редактора «Радянської школи» Ю. Г. Черченка «Словник математичної термінології для середніх шкіл», який випустило видавництво «Радянська школа» (Харків — Одеса, 1933) тиражем 50 тисяч. Цей словник затвердив єдину шкільну математичну термінологію. Наступного 1934 року у Харкові вийшло кишенькове видання цього словника. В цьому ж році видавництво ВУАН у Києві друкує «Математичний термінологічний бюлетень», який охоплює близько 2000 термінів. «Бюлетень» затвердив термінологію вищої математики. Та, на жаль, робота над мовою української математичної науки на цьому припинилася. Чим це можна пояснити? У ці роки над Україною скупчуються грозові хмари. Один з перших ударів — сфабрикований процес Спілки визволення України. По справі СВУ проходили майже всі співробітники Інституту наукової мови: їх робота була охарактеризована як контрреволюційна. М. Кравчук був призначений на цьому процесі громадським звинува-чувачем. Та, захворівши, не з'явився на суд. Чи справді був хворий, чи просто повідомив, що захворів, невідомо. Але достеменно відомо, що академік не брав участі в цій брудній «справі СВУ». Правда, тяжка доля не минула і його. М. Кравчука, так як і М. Чайковського, було репресовано, а після XXз'їзду КПРС — реабілітовано. Тільки з тією відмінністю, що академіка М. Кравчука реабілітували посмертно.
Ще у 1931 році в Одесі Микола Чайковський випустив «Українську математичну наукову бібліографію» (1894—1929). Сюди ввійшли всі статті, друковані українською мовою, крім того, всі праці іншими мовами, що з'явилися на українській етнографічній території киштом державним або українських громадських організацій. На жаль, у бібліографію не ввійшли математичні підручники.
У Львові 1930 року в XXVIII—XXIXтомах «Збірника» Математично-природничо-медичної секції Наукового товариства імені Шевченка виходить стаття професора з Ростова-на-Дону Д. Мордухай-Болтов-ського «Про українську та білоруську математичну термінологію в зв'язку з історією російської». Автор зазначає, що при утворенні російської термінології систематичного колегіального обміркування не було. Щодо цього — і українська, і білоруська наука — в кращих умовах. Далі професор пише: «Ще раз повторюю, що потрібно твердо додержувати національне правило, подане проф. К. Щербиною. Такі чудні та важкі терміни, як перпендикуляр, паралелограм, паралелепіпед, особливо тепер, коли не знають грецької мови, коли ці терміни нічого не кажуть, потрібно облишити. їх в російській мові слід замінити іншими». Особливо вдалими називаються терміни: осередок, вершковий кут, «чинник — термін є дуже вдалий, він цілком відповідає слову произво-дитель». Як бачимо, ні один з відзначених термінів не залишився. Д. Мордухай-Болтовський високо оцінив роботу українських математиків та філологів у створенні математичної термінології.