Нотаріус вимагає в особи, що звернулась до нього з такою заявою, свідоцтво про смерть спадкодавця та довідку про місце мешкання спадкодавця, для встановлення місця відкриття спадщини. Після цього нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, – відповідні органи місцевого самоврядування, виїжджають на місце знаходження майна і проводять опис майна у присутності зацікавлених осіб та двох понятих. Опис майна може провадитись також за місцем знаходження майна, що може не співпадати з місцем відкриття спадщини. В такому разі нотаріус направляє лист про опис майна нотаріусу за місцем знаходження майна з проханням провести опис майна та навпаки, якщо опис провадиться за місцем знаходження майна, нотаріус за місцем знаходження майна повідомляє про це нотаріуса за місцем відкриття спадщини, в любому разі свідоцтво про право на спадщину буде видаватися за місцем її відкриття. У опису спадкового майна нотаріус вказує усе майно, яке він знайшов на місці відкриття спадщини, вказує докладну характеристику предметів та відсоток їх зносу, а також вартість, якщо спадкоємці не згодні з оцінкою нотаріуса, вони вправі запросити експерта-оцінщика. Витрати, пов'язані з оплатою експерта, спадкоємці беруть на себе.
Опис майна проводиться у строк до шести місяців, тобто у строк, встановлений для прийняття спадщини. Охорона майна триває протягом шести місяців до закінчення строку для прийняття спадщини усіма спадкоємцями. Спадкоємці зобов'язані нести витрати по опису майна, а також по його охороні. Охорона спадкового майна, що признана відумерлою, тривається протягом одного року, до того моменту, як суд визнає таке спадкове майно відумерлим. Спадкове майно протягом шести місяців не можна нікуди перевозити, перекладати або продавати, якщо такі дії значно погіршать стан та ціну спадкового майна.
Якщо виникає потреба у покритті видатків, пов'язаних з охороною спадкового майна, (наприклад, оплата податків та зборів на земельну дільницю, або на житловий будинок) витрати приймають на себе спадкоємці, що призиваються до спадщини відповідно до їхньої частки у спадщині. До майна, що було описано та знаходиться під охороною, спадкоємці, закликані до спадщини, повинні ставитися як до своєї власності [10.C.89–90].
Якщо нотаріусу стало відомо про відкриття спадщини, він зобов'язаний сповістити про це усіх відомих йому спадкоємців, коли такими відомостями володіють інші органи або особи, вони повинні сповістити про це нотаріуса або органи місцевого самоврядування, коли нотаріуса немає.
Коли встановлено наявність у спадкодавця майна, що перейде до спадкоємців, спадкоємці, або інші особи – представники органів місцевого самоврядування, органів міліції, прокуратури, органів опіки та піклування та інші) вимагають проведення опису майна, нотаріус здійснює такий опис та приймає заходи до охорони спадкового майна, нотаріус або відповідальна особа органів місцевого самоврядування назначають відповідальну особу для охорони спадкового майна – охоронця спадкового майна.
Відповідальну особу, якщо вона дала на це згоду, призначають охоронцем успадкованого майна, і нотаріус попереджує її про кримінальну відповідальність за використання цього майна у корисливих цілях. Охоронець майна, якщо він не спадкоємець, вправі вимагати винагороди за охорону спадкового майна, а також одержувати від спадкоємців гроші за усі свої витрати, які пов'язані з охороною спадкового майна. Ризик випадкової загибелі майна, що було передано до охорони, якщо не буде доказана вина охоронця, лежить на спадкоємцях цього майна, які приймають на себе усі зобов'язання по оплаті видатків по охороні спадкового майна, а також приймають на себе усі збитки, що можуть виникнути у зв'язку з охороною цього майна [17].
Коли спадкодавець призначив виконавця заповіту, він може звернутися до нотаріуса або до відповідних органів місцевого самоврядування з заявою щодо прийняття засобів по охороні спадкового майна. При проведенні опису спадкового майна, нотаріус має право призначити виконавця заповіту за його згодою охоронцем спадкового майна або призначити іншу людину за згодою виконавця заповіту та спадкоємця.
Якщо відкривається спадщина за заповітом та за законом, спадкоємці за законом, що не згодні, щоб особа, яка була призначена виконавцем заповіту, була призначена охоронцем тієї частини майна, яка буде успадкована за законом, вони мають право вимагати у нотаріуса призначення охоронцем частини майна, що успадковується за законом іншої особи.
Ця особа призначається охоронцем майна, що спадкується, за законом. В цьому випадку нотаріус, що проводить опис спадкового майна, вказує в опису, що спадкове майно буде охоронятися двома охоронцями, та визначає, яке майно кожен з них буде охороняти.
Стаття 1287 ЦК передбачає випадки, коли спадкоємці мають право змінити волю спадкодавця щодо призначення виконавця заповіту. Якщо виконавець нездатний забезпечити виконання волі спадкодавця з будь-яких причин, спадкоємцям надається право у судовому порядку усунути такого виконавця від виконання. Але в суді вони повинні довести неможливість виконання заповіту призначеним виконавцем [14].
Нездатність виконавця забезпечити виконання волі спадкодавця може бути викликана об'єктивними причинами, що позбавляють виконавця фактично здійснити волю заповідача. Наприклад, це тяжка хвороба особи, яка призначена заповідачем, втрата нею дієздатності, позбавлення волі за вироком суду, що позбавляють її можливості здійснювати певні дії щодо вжиття заходів для охорони спадщини, управління нею тощо.
Частина 2 ст. 1287 ЦК встановлює випадки, коли спадкоємці мають право обрати виконавця з числа спадкоємців або призначити виконавцем заповіту іншу особу, що не входить до кола спадкоємців [14].
Це може бути при наявності таких причин:
1) якщо спадкодавець не призначив виконавця заповіту;
2) якщо особа, яка була призначена спадкодавцем, відмовилася від виконання заповіту;
3) якщо особа, яка була призначена спадкодавцем, була усунена від виконання заповіту (наприклад, у випадку зловживання своїми повноваженнями, як виконавця заповіту).
Частина 3 ст. 1287 ЦК уточнює положення ч. 2 ст. 1287 про те, що у разі, коли спадкоємці не можуть дійти згоди щодо того, хто буде виконувати волю спадкодавця, то на вимогу одного із спадкоємців, суд сам призначає виконавця заповіту. Особа, яку призначають або обирають виконавцем заповітом, не може бути зобов'язана до виконання, вона повинна погодитись виконувати покладені на неї повноваження [14].
4.1 Призначення, або заміна законного представника
Згідно статті 43 ЦПК України у разі відсутності у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності, законного представника суд за поданням органу опіки та піклування ухвалою призначає опікуна або піклувальника і залучає їх до участі у справі як законних представників [4.C.20].
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що малолітня чи неповнолітня особа, позбавлена батьківського піклування, не має законного представника, суд ухвалою встановлює над нею відповідно опіку чи піклування за поданням органу опіки та піклування, призначає опікуна або піклувальника та залучає їх до участі у справі як законних представників.
У разі якщо законний представник не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд за поданням органу опіки та піклування замінює законного представника.
Звільнення опікуна чи піклувальника в разі, якщо їх призначив суд, і призначення ними інших осіб здійснюються в порядку, встановленому частиною другою статті 241 ЦПК [15].
Стаття 60 ЦК передбачає 4 випадки встановлення опіки і піклування судом, які є підставами особливого виду судового представництва – по призначенню суду:
а) суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною;
б) суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності (зазначені підстави застосовуються судом при розгляді відповідних цивільних справ);
в) якщо при розгляді справи буде встановлено, що малолітній позбавлений батьківського піклування;
г) якщо при розгляді справи буде встановлено, що неповнолітній позбавлений батьківського піклування [4.C.25]
У цих випадках, якщо при розгляді цивільної справи буде встановлено, відсутність батьківського піклування, та відсутність законного представника, суд своєю ухвалою встановлює над малолітньою чи неповнолітньою особою відповідно опіку чи піклування за поданням органу опіки та піклування, призначає опікуна чи піклувальника та залучає їх до участі у справі як законних представників.
Якщо при розгляді цивільної справи буде виявлена відсутність у сторони чи третьої особи визнаної недієздатною чи обмеженою в цивільній дієздатності, законного представника суд за поданням органу опіки і піклування своєю ухвалою призначає опікуна чи піклувальника і залучає їх до участі у справі як законних представників.
Частина 3 ст. 43 ЦПК передбачає можливість за поданням органу опіки і піклування заміни законного представника після відкриття справи. Підставами такої заміни є заборона з боку закону певним особам бути представниками.
Частина 4 ст. 43 ЦПК передбачає також право суду звільнити опікуна чи піклувальника в разі якщо їх призначив суд, і призначити опікунами чи піклувальниками інших осіб [15].
Висновки
Представник вчиняє юридичні дії, заступаючи місце особи, яку він представляє і від імені якої виступає. Саме ці ознаки відрізняють представництво від чималої низки подібних відносин.
Однією з форм здійснення громадянами та юридичними особами належних їм цивільних прав та обов'язків є представництво.
Представництво – це правовідношення, відповідно до якого одна особа (представник) на підставі набутих нею повноважень виступає і діє від імені іншої особи, яку представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права та обов'язки.