Представництво у цивільному праві (стр. 2 из 7)
Специфічним також є правове становище представника при представництві, заснованому на законі. Якщо діяльність представника в інтересах особи дієздатної є реалізацією його права, то діяльність представника на захист інтересів осіб недієздатних — це його обов'язок, відмовитися від якого він не може. Інша річ, що такий представник може вийти з числа осіб, які внаслідок свого правового становища зобов'язуються законом або адміністративним актом до захисту прав недієздатних (наприклад, опікун складає свої повноваження, батьків позбавляють батьківських прав тощо).
Законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей є батьки. Це положення закріплене не лише у ЦК (ст.242), але й у СК (ст. 14). Право батьків представляти свої малолітніх та неповнолітніх дітей ґрунтується на такій складній юридичній сукупності, як норма закону і подія (народження дитини), а для представництва батька до того ж потрібна також наявність акта цивільного стану (шлюбу з матір'ю дитини), або правочину (заява про визнання себе батьком дитини за відсутності шлюбу з матір'ю), або рішення суду про визнання батьком дитини.
Законними представниками малолітніх та неповнолітніх дітей є також усиновлювачі, які за своїм правовим становищем прирівнюються до батьків. Їхнє право на представництво ґрунтується на нормі закону та рішенні про усиновлення.
Батьки (усиновлювачі) можуть укладати за малолітніх дітей будь-які правочини, але управління майном дітей батьки (усиновлювачі) здійснюють за умови, що укладення таких правочинів не суперечить інтересам дітей.
Виникнення повноваження у опікуна ґрунтується на положеннях ч. 2 ст. 242 ЦК, згідно з якою опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною, на рішенні суду про призначення опіки, а також на адміністративному акті (рішення про призначення опікуном).
Іноді внаслідок обставин, що склалися, в інтересах неповнолітніх діють особи, які перебувають з ними в спорідненості або свояцтві. Такі дії самі по собі не породжують прав і обов'язків для неповнолітніх. Це можливо за умови, що спеціальним актом такі особи визнані опікунами цих неповнолітніх. Адміністративний акт подібного роду, звичайно, встановлює додаткові повноваження для опікунів.
Опікуни здійснюють усі дії, які міг би здійснити сам опікуваний, якби був дієздатним. Разом із тим, вони без дозволу органів опіки і піклування не мають права здійснювати від імені опікуваних правочини, що істотно зачіпають майнові інтереси останніх. Дозвіл органу опіки і піклування, що видається опікуну на здійснення такого правочину, встановлює для нього додаткові повноваження крім тих, що вже передбачені законом.
Піклувальники не виступають як представники підопічного за законом. Вони сприяють неповнолітнім у здійсненні ними їх прав, і тільки у разі хвороби неповнолітнього, яка перешкоджає особистому укладенню правочину, або при веденні справ неповнолітнього у суді чи інших установах піклувальники виступають як представники підопічного.
Частина третя ст. 242 ЦК передбачає, що законним представником у випадках, встановлених законом, може бути також інша особа.
Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.
Особливістю суб'єктного складу відносин комерційного представництва є те, що комерційними представниками можуть бути юридичні особи — суб'єкти підприємництва, які засновані у встановленому законом порядку, та фізичні особи — суб'єкти підприємництва. До особливостей здійснення комерційного представництва також необхідно віднести предмет, системний характер дій комерційного представника тощо. Крім того, комерційний представник має право одночасно представляти різні сторони в угоді, якщо на це є їхня згода або якщо така можливість передбачена законом. У будь-якому випадку інтереси осіб, що представляються, мають пріоритет стосовно інтересів самого комерційного представника. Комерційний представник зобов'язаний виконувати дане йому доручення з дбайливістю звичайного підприємця. Не допускається вчинення правочинів комерційним представником від імені особи, яку він представляє, щодо себе особисто.
Підставою для виникнення повноважень комерційного представництва є договір, що дозволяє віднести цей вид до добровільного представництва. Зокрема, це можуть бути договори доручення, агентські, брокерські угоди. Оскільки ч. 2 ст. 237 ЦК передбачає, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому угод.
Комерційне представництво здійснюється, як правило, на підставі договору доручення. Цей договір повинен визначати об'єм наданих комерційному представнику повноважень та порядок їх реалізації. Повноваження комерційного представника також можуть бути підтверджені довіреністю.
Договори на комерційне представництво припускаються оплатними. Особа, яку представляють, зобов'язана сплатити представнику винагороду за вчинені дії, крім випадків, коли в самому договорі мається вказівка на його безоплатний характер. Якщо така вказівка відсутня, і водночас договором не встановлений розмір винагороди і порядок його сплати, особа, що представляється, оплачує за комерційне представництво суму, що при порівнянних обставинах звичайно стягується за послуги аналогічного характеру. Крім того представник має право на відшкодування витрат, понесених ним при виконанні доручення. Якщо правочин укладений від імені кількох підприємців одночасно, витрати поділяються в рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються окремими законами.
- Представництво за довіреністю
Оскільки договір про представництво визначає права і обов'язки представника та особи, яку представляють, у випадку укладення його в письмовій формі, він також може слугувати документом, який підтверджує повноваження представника.
Разом із тим більш зручною і поширеною формою підтвердження повноважень є довіреність — письмовий документ, що видається представнику тим, кого представляють, для представництва перед третіми особами. З урахуванням цієї обставини ч. 1 ст. 244 ЦК спеціально підкреслює, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.
Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, і правильно оформлена довіреність дійсна у кожному разі, оскільки повноваження, яке виникає у представника, не порушує його майнових або особистих немайнових прав.
Представництво за довіреністю може ґрунтуватися не лише на договорі, але й на акті органу юридичної особи (розпорядженні, наказі директора, рішенні ради директорів тощо). У цьому випадку такий акт має бути оформлений належним чином відповідно до загальних вимог діловодства (підписаний керівником, завірений печаткою юридичної особи тощо).
Довіреність як письмовий документ може видаватися особою, яку представляють, представнику для представництва перед третіми особами. Разом із тим, оскільки довіреність призначається для третіх осіб, котрі з її тексту узнають, якими повноваженнями наділений представник, то вона може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Отже, метою представництва є здійснення представником угод та інших юридичних дій в інтересах і за рахунок особи, яку він представляє. Угоди, які вчиняються представником, є його власними, самостійними вольовими діями, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права і обов'язки у іншої особи - особи, яку представляють.
РОЗДІЛ ІІ. ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕДСТАВНИКА
2.1 Поняття повноваження та межі для вчинення повноважень представника
Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Не допускається укладення через представника правочину, який за своїм характером може вчинятися тільки особисто тією особою, яку він представляє, а також інших правочинів, вказаних в законі. Наприклад, тільки особисто мають здійснюватися договір довічного утримання, заповіт, трудовий договір, реєстрація шлюбу, всиновлення тощо.
Представник має право і зобов'язаний вчиняти правочини лише в інтересах того, кого представляє. Відтак, з метою захисту цивільних прав та інтересів представлюваного, законом встановлена заборона укладення правочину представником відносно себе особисто або відносно іншої особи, представником якої він одночасно є. Наприклад, опікун не може укладати угод зі своїм підопічним, а також представляти його при укладенні угод або веденні судової справи між підопічним і своїми близькими родичами (ч. 1 ст. 68 ЦК).