Системный анализ рисков в экономике (стр. 2 из 6)
Якісний аналіз є найбільш складним і вимагає грунтовних знань, досвіду та інтуіції у даній сфері економічної діяльності. Його головна мета визначити фактори, межі та види ризиків
Кількісний аналіз ризику, тобто кількісне (числове) визначення ступеня окремих ризиків і ризику даного виду діяльності (проекту) в цілому, що є теж досить складною проблемою.
2.2 Якісний аналіз ризику
Якісний аналіз ризику включає декілька аспектів. Перший аспект пов’язаний з необхідністю порівняння очікуваних позитивних результатів з можливими економічними, соціальними та іншими, як сьогоднішними так і майбутніми наслідками. Взагалі мало мати схильність до ризику: потрібен ризик обгрунтований, у іншому випадку він може набути характер авантюри. Ризикувати доцільно, якщо це призводить до кращих наслідків, при обгрунтуванні правильності своїх дій.
Проблеми ризику повинні розглядатися та враховуватися як під час розробки стратегії, так і у процесі реалізації оперативних задач. Характер стратегічних підходів слід визначити в межах загальної стратегії. У протилежному випадку не уникнути неприємних „сюрпризів”.
Другий аспект якісного аналізу ризику пов’язаний з виявленням впливу рішень, що приймаються за умов невизначеності, на інтереси суб’єктів економічного життя. Без урахування інтересів (зацікавленості), без керування ними неможливі реальні якісні пертворення в соціально-економічному житті. Необхідно виявити: кому ризик корисний? Чиїм інтересам відповідає?
Минулий практичний досвід управління економікою в нашій країні свідчить про те, що в цілому ряді випадків особи, що очолювали ту чі іншу ланку економічної діяльності, визначали її стратегію і тактику, матеріально не вигравали й не програвали залежно від того, до яких наслідків, позитивних чи негативних, призводили їх рішення. Тобто суб’єкти при прийнятті економічних рішень, у переважній більшості випадків, перекладали ризик на суспільство в цілому. Мова йде про те, що коли немає зацікавленості в результатах економічних рішень, то немає і ризику.
Усі чинники, що так чи інакше впливають на ступінь ризику, можна умовно поділити на дві групи: об’єктивні та суб’єктивні.
До об’єктивних чинників відносять такі, що не залежать безпосередньо від фірми та менеджерів (суб’єктів прийняття рішень): інфляція, конкуренція, політичні та економічні кризи, екологія, мита, наявність режиму найбільшого сприяння, можлива робота в зоні вільного економічного підприємництва тощо.
До суб’єктивних чинників відносять ті, котрі характеризують суб’єкт прийняття відповідних рішень (безпосередньо менеджерів, фірму): виробничий потенціал, технологічне забезпечення, рівень предметної та технологічної спеціалізації, організація праці, ступінь кооперативних зв’язків, рівень техніки безпеки, рівень компетентності та інтелектуальний потенціал суб’єкта прийняття рішень, вибір типу контрактів з інвестором чи замовником тощо.
Сподівання на максимальний прибуток, з одного боку, і страх підприємницького ризику з іншого, переконують, що успіх у менеджменті можливий лише для тих, хто добре володіє обраною галуззю діяльності, на високому професійному рівні вирішує задачі, що постають, хто мислить неординарно і в змозі творчо застосувати знання у реальній економічній і фінансовій ситуаціях.
2.3 Кількісний аналіз ризику
Під час цього аналізу можна використовувати різні методи. Найбільш розповсюдженими є:
· метод аналогій;
· аналіз чутливості (вразливості);
· аналіз методами імітаційного моделювання;
· аналіз ризику можливих збитків;
· експертний метод тощо.
Метод аналогій
Метод аналогій передбачає використання даних по інших проектах, які вже виконані. Цей метод використовується страховими компаніями, які постійно публікують дані про найбільш важливі зони ризику та понесені витрати.
Необхідно, однак, зазначити, що навіть у відносно простих і широковідомих випадках невдалого завершення проектів досить важко створити передумови для майбутнього аналізу, тобто підготувати досить вичерпний і реалістичний набір сценаріїв можливих невдалих завершень проектів. Тому застосування методу аналогій може виявитися достатнім лише в простих випадках, а в основному він використовується як допоміжний у низці інших методів.
Аналіз чутливості(вразливості)
Одним з найпростіших і широковідомих методів урахування чинників невизначеності є аналіз чутливості.
Аналіз чутливості здійснюється двома кроками.
Перший крок – формування моделі, яка визначає математичні співвідношення між змінними, що стосуються прогнозування (планування) очікуваних результатів.
Другий крок – це, власне, аналіз чутливості. Він дає змогу ідентифікувати найважливіші змінні в моделі оцінки об’єкта (проекту).
В якості міри чутливості найзручніше використовувати коефіцієнт еластичності. При цьому ризик є тим більшим, чим більшим за абсолютною величиною є коефіцієнт еластичності відносно можливих змін відповідного чинника.
Нехай відомий вид функції, яка виражає залежність показника y від n чинникiв і визначена в певнiй областi значень цих аргументiв:
.
Коефіцієнт еластичності цієї функції щодо змінної xj, 
, визначається за формулою:
Якщо функцiя y = f(x) неперервна і диференцiйована в певнiй областi значень аргументiв, то коефіцієнт еластичності обчислюється за формулою:
На жаль, аналіз чутливості має деякі вади, а саме: він спирається на аналіз впливу на результуючі ознаки тільки окремих чинників, а не їх інтегрального впливу, а також не враховує взаємозв’язку (взаємозалежності) між цими чинниками.
Аналiз ризику методами iмiтацiйного моделювання
Методи iмiтацiйного моделювання дістали широке застосування в економiцi. Слід відмітити, що як і в методі аналізу чутливості ризику, тут також здійснюється оцінка коливань результуючого показника за випадкових змін чинників, але детальніше, з урахуванням ступеня між цими чинниками.
Процес кількісного аналізу ризику методами імітаційного моделювання можна умовно поділити на сім кроків.
Крок 1. Формування моделі, здатної прогнозувати значення відповідних показників ефективності об’єкта (проекту).
Крок 2. Вибір ключових аргументів (чинників ризику) аналізованого об’єкта (проекту).
Крок 3. Побудова множини можливих (імовірних) значень ключових аргументів (чинників ризику).
Крок 4. Побудова розподілу ймовірності випадкових значень ключових аргументів (чинників ризику).
Крок 5. Виявлення відношення взаємозалежності (кореляції) між ключовими аргументами (чинниками ризику).
Крок 6. Генерація випадкових сценаріїв, що ґрунтуються на системі прийнятих гіпотез щодо можливих значень ключових чинників.
Крок 7. Статистичний аналіз результатів імітаційного моделювання. Інтерпретація результатів аналізу.
Аналіз ризику можливих збитків
Аналіз ризику можна здійснювати з позиції можливих збитків, що певною мірою притаманні будь-якому проекту.
У низці праць, зокрема [4, 5] вводиться поняття областей (зон) ризику. Виокремлюють такі зони ризику:
Безризикова зона ― це область, в якій випадкові збитки не очікуються. Їй відповідають нульові збитки чи перевищення прибутку над сподіваним значенням. Ця область є областю виграшу підприємця.
Зона допустимого ризику ― це область, у межах якої зберігається економічна доцільність підприємницької діяльності, тобто випадкові збитки можуть мати місце, але вони менші сподіваного прибутку від підприємницької діяльності.
Зона критичного ризику ― це область, де наявною є можливість збитків, які перевищують величину (обсяг) очікуваних прибутків аж до величини повної обчисленої (розрахункової) валової виручки від підприємницької діяльності. Величина можливих (імовірних) збитків у цій зоні перевищує сподіваний прибуток і може призвести до втрати усіх коштів, вкладених підприємцем у справу.
Зона катастрофічного ризику ― це область можливих збитків, що за своєю величиною (обсягом) перевищують критичний рівень і можуть досягати величини (обсягу) майнового стану підприємця та невиправданих боргів.
Необхідно зазначити, що найбільш повне уявлення про ризик дає крива щільності розподілу ймовірності збитків. Типову криву такого виду зображено на рис. 2.
Рис.2 Крива щільності розподілу ймовірності збитків
На рисунку 2 позначено найбільш характерні точки щодо величини можливих збитків: х* — точка, що відповідає величині модальних збитків; хдп — точка, що відповідає величині можливих збитків, яка за розмірами дорівнює величині очікуваного (розрахункового) прибутку; хкр – точка, що відповідає величині збитків, яка за розмірами дорівнює величині повної розрахункової суми виручки; хкт — точка, що відповідає величині збитків, яка за розмірами дорівнює величині усього майна підприємця.