Думаю, законодавець мусить іти іншим шляхом, а саме, в напрямі реалізації головних положень Конституції України , в тому числі розвитку принципу забезпечення права на захист (п. 6, ч. З ст. 129 Конституції). Наведені правила слід переглянути, натомість законодавчо зрівняти права підозрюваного, обвинуваченого і захисника, надавши також їм право на ознайомлення з матеріалами, якими обґрунтовується затримання, обвинувачення, обрання запобіжного заходу; встановити строки тримання підсудних під вартою за судом; передбачити реальне надання захисника з моменту виникнення в обвинуваченого такого права тощо.
З приводу останнього є підстави вважати знаковим те, що, визнавши в новому Кримінальному кодексі «недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею або судом права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист» злочином (ст. 374 КК), законодавець піде саме в такому напрямку.
Розширення можливостей захисту не є перешкодою до розкриття злочинів і це не шлях уникнення злочинців від кримінальної відповідальності, а навпаки, дієвий засіб попередження слідчих та судових помилок, сприяння виконанню завдань кримінального судочинства[9, c. 285].
На нашу думку, необхідно вдосконалити норми КПК України, які регулюють порядок допуску захисника до участі у кримінальній справі. У ч.4,5 ст.44 КПК України передбачено, що захисник допускається до участі у справі на будь-якій стадії процесу. Про допуск захисника до участі в справі особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу. Чинна редакція ч.3 ст.44 КПК України визначає перелік документів, які засвідчують повноваження захисника на участь у справі. Для адвокатів цей перелік чомусь не є однаковим: для адвокатів — членів адвокатського об'єднання — це ордер, а для інших адвокатів — угода. З такою позицією законодавця не можна погодитися, бо обов'язок адвокатів, котрі займаються адвокатською діяльністю індивідуально (згідно зі ст.4 Закону України «Про адвокатуру»), подати угоду з клієнтом для приєднання її до матеріалів справи, може мати негативні наслідки як для адвокатів, так і для клієнтів, якщо в угоді зазначені відомості, які є предметом адвокатської таємниці.
Правила адвокатської етики, які є обов’язковими для виконання всіма адвокатами, містять загальні вимоги до змісту угоди про надання правової допомоги між адвокатом і клієнтом. Зокрема, у ст.17 цих Правил зазначено, що угода обов'язково має містити зміст доручення, розмір гонорару адвоката, порядок його сплати. Виникає питання, чому всі учасники процесу, які мають право на ознайомлення з матеріалами справи, повинні мати доступ до цих відомостей. Умови угоди — це особиста справа адвоката та його клієнта. Отже, на нашу думку, угода не повинна приєднуватись до матеріалів справи. Нам можуть заперечити, що конфіденційну інформацію слід включати в додатки до угоди. Але з цим не можна погодитись, бо додатки є невід'ємною частиною угоди, і вони мають бути при ній. Багаторічна практика української адвокатури знає один документ, який свідчить про наявність угоди між адвокатом чи адвокатським об'єднанням та клієнтом і стверджує повноваження адвоката на ведення справи — це ордер. До підтвердження повноважень адвоката ордером звикли особи, які проводять дізнання, слідчі, прокурори та судді.
На виконання положень Указу Президента України від 30 вересня 1999 року № 1240/99 «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури» Вища кваліфікаційна комісія адвокатури для підтвердження повноважень з представництва або захисту клієнтів затвердила єдиний для всіх адвокатів України зразок ордера, а також зразок свідоцтва про право на - заняття адвокатською діяльністю4. Бланк ордера є універсальним для ведення будь-яких справ, його зміст складають відомості про адвокатське об'єднання або адвоката, їх адреси, контактний телефон, на ведення якої справи виданий ордер (суть доручення). В ордері обов'язково має бути підпис керівника адвокатського об'єднання або підпис адвоката, якщо він здійснює свою діяльність індивідуально, скріплений відбитком печатки адвокатського об'єднання або адвоката. В ордері зазначається дата його видачі [9, c. 286-287].
З цього приводу дещо інший порядок вирішення цього питання у новому КПК Російської Федерації, прийнятого Державною Думою 22 листопада 2001 року, який набув чинності з 1 липня 2002 року. Зокрема, ч. 4 ст. 49 цього Кодексу містить положення про те, що адвокат допускається до участі у кримінальній справі як захисник за умови пред'явлення посвідчення адвоката та ордера.
Під посвідченням адвоката розуміється свідоцтво або інший документ, що офіційно стверджує статус адвоката. Форма посвідчення затверджується федеральним органом юстиції. У посвідченні вказується прізвище, ім'я, по батькові адвоката, його реєстраційний номер у регіональному реєстрі. У посвідченні повинна бути фотокартка адвоката, засвідчена печаткою територіального органу юстиції (ч. 2 ст. 15 Федерального Закону «Об адвокатской деятельности и адвокатуре в Российской Федерации»). Ордер видається відповідним адвокатським утворенням та у випадках, передбачених Федеральним Законом. Форма ордера затверджується федеральним органом юстиції (ч. 2 ст. 6 Федерального Закону «Об адвокат-ской деятельности и адвокатуре в Российской Федерации»). Він підтверджує право здійснювати захист по даній кримінальній справі.
На мою думку у КПК України слід передбачити, що повноваження захисника повинні підтверджуватися свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю та ордером на ведення справи, і внести відповідні зміни до ч. 3 ст. 44.
Кримінально-процесуальний кодекс України, на жаль, не регулює порядок винесення рішення про допуск захисника до участі у справі. Законодавцю доцільно передбачити граничний термін, протягом якого особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя (суд) зобов'язані вирішити питання про допуск захисника і винести відповідну постанову (ухвалу) про це, бо така невизначеність може бути використана на шкоду підозрюваному, обвинуваченому, підсудному з метою затягування вступу захисника у справу. У законі доцільно також зазначити, що підставою для допуску захисника є документи, які стверджують його повноваження (ч. З ст. 44 КПК України). Крім цього, ми підтримуємо думку Я.П.Зейкана, що копія постанови (ухвали) про допуск захисника повинна вручатися захиснику і підзахисному[10, c. 268-269].
Законодавець не визначив підстави та порядок відмови в допуску певної особи як захисника до участі у справі. У ст.61 КПК України зазначено перелік випадків, коли особа не може бути захисником. Ст. 61-1 КПК України регулює тільки питання усунення захисника від участі у справі, а щоб бути усуненим, треба бути спочатку допущеним до участі у справі. У зв'язку з чим для врегулювання порядку допуску адвоката як захисника ст. 61-1 КПК України застосовуватись не повинна.
Законодавцю доцільно передбачити порядок і строки оскарження постанови особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та ухвали суду про відмову в допуску захисника до участі у справі. Якщо постанову особи, яка провадить дізнання, слідчого за чинним законодавством можна оскаржити прокурору, а постанову прокурора вищестоящому прокурору в порядку передбаченому ст.110, 234—236 КПК України, то судовий порядок оскарження і його строки взагалі не врегульовані кримінально-процесуальним законодавством. Якщо керуватися положеннями ч.3 ст.236 КПК України про те, що скарги на дії прокурора розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при її розгляді по суті, то захиснику чи підзахисному потрібно чекати кінця розслідування, щоб дочекатися рішення суду з приводу недопуску захисника до участі у справі. Такий стан речей є неприпустимим, оскільки прямо веде до порушення права підозрюваного, обвинуваченого на захист.
Конституція України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб (ст.55). Виходячи зі змісту Основного Закону держави, рішення про не-допуск адвоката до участі у справі, а також зволікання з вирішенням питання про його допуск можна оскаржити в суді. У КПК України слід обов'язково визначити коло суб'єктів оскарження. Це повинні бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений, виправданий, їх законні представники, захисник, прокурор. Необхідно врегулювати порядок оскарження та строки розгляду судом скарги з цього приводу.
Можна погодитись з В.О.Навроцьким, який стверджує, що в законодавстві України існує два порядки оскарження до суду дій та рішень органу дізнання, слідчого, прокурора — цивільно-процесуальний та кримінально-процесуальний. Виходячи з цього, не існує жодних перепон для звернення до суду з відповідними скаргами в порядку цивільного судочинства, розгляду таких скарг і їх вирішення по суті.
Це стало можливим після винесення Конституційним Судом України рішення від 23 травня 2001 року, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення ч. 3 ст. 248-3 ЦПК України про те, що судам не підвідомчі скарги на «акти і дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури.., якщо законодавством встановлено виключно позасудовий порядок оскарження»[11, c. 163-164].
Якщо особа, яка веде процес, не винесла постанову (ухвалу) про допуск захисника, але він фактично був допущений до участі у справі, такий випадок не слід вважати порушенням права на захист, яке може призвести до скасування судового рішення. Навпаки, випадок, коли невинесення або несвоєчасне винесення постанови (ухвали) про допуск захисника призвело до дійсного недопущення захисника до участі у справі, чим було порушено право на професійний захист, слід визнавати в усіх випадках порушенням права на захист, а відповідно — істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону і підставою для скасування рішення суду у справі.