Визначальною рисою континентального процесу є верховенство закону. У цивільному процесі це означає наявність цивільного процесуального кодексу, превалювання закону над судовою практикою.
Разом із тим у змагальному процесі спостерігається
тенденція до зростання ролі закону, що раніше не було
властиве ні Англії, ні США. В багатьох штатах США, діють цивільні процесуальні кодекси, статутне право стає одним з основних джерел англійського права.
Відомо також, що судовий прецедент становить характерну рису змагального, а не слідчого процесу. Проте роль судової практики, у тому числі й на рівні прецеденту, неухильно зростає. Так, у Німеччині, Аргентині, Швейцарії, Португалії передбачено обов'язок судді додержувати певного прецедент чи лінії, встановленої прецедентом[31].
Роль судової практики в Україні також зростає. Не тільки постанови Пленуму Верховного Суду України, а й рішення, постановлені Верховним Судом по першій інстанції, в касаційному порядку та в порядку судового нагляду, все частіше грають істотну роль у формуванні судової практики.
Крім того, в обох системах цивільного процесу діють однакові як за назвою, так і за змістом принципи судочинства (незалежність суддів, гласність, усність, диспозитивність, тощо).
Тривалий час принцип активності суду в Україні «уживався» з проголошеним принципом змагальності сторін у цивільному процесі. Останні зміни й доповнення до ЦПК дещо потіснили принцип активності, посиливши одночасно змагальні засади. Тепер законом визначено, що розгляд і вирішення цивільних справ у судах проводяться на засадах змагальності (ч. 1 ст. 15 ЦПК); тягар доказування покладено на сторони: кожна з них повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 30); суд лише сприяє у витребуванні доказів за наявності клопотань сторін про це (ч. 2 цієї ж статті).
Послаблення ролі суду в збиранні доказів зовсім не означає зниження його ролі в цивільному судочинстві взагалі. Навпаки, роль суду в проведенні дійсно змагального процесу зросла і певною мірою навіть ускладнилась.
Підсумовуючи визначену чинним ЦПК роль суду в змагальному процесі, можна дійти висновку, що реалізація ним основного обов'язку — створення особам, які беругь участь у справі, умов для всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи — здійснюється через конкретні процесуальні дії: роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків; попередження осіб, які беруть участь у справі, про наслідки вчинення чи невчинення процесуальних дій; у випадках передбачених ЦПК, за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, — сприяння в здійсненні їх прав, зокрема у витребуванні доказіз; на основі аналізу норм матеріального права — визначення обставин, які мають значення для справи і підлягають доказуванню; рсзноділ між сторонами тягаря доказування.
Чільне місце принципу змагальності в судочинстві України визначено Конституцією України, в ст. 129 якої зазначено, що однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Таким чином, полеміку з приводу того, чи повинен майбутній український процес бути змагальним, можна вважати закінченою. Проте актуальним залишається вирішення в майбутньому процесуальному законодавстві питання щодо ролі суду в змагальному процесі.
Це питання, як уже зазначалось, не нове. Майже всі процесуалісти, підкреслюючи важливість змагального процесу, сходяться на думці, що виконанню покладених на суд обов'язків по розгляду справ, ефективному здійсненню правосуддя сприятиме процес, побудований на засадах змагальності з певними елементами слідчого процесу
Побудова процесу на поєднанні двох принципів є характерною для сучасного законодавства як Росії та України, так й інших європейських країн, зокрема Франції та Німечини. Як зазначав відомий російській процесуаліст Васьковський, процес необхідно будувати на принципі змагальності. Втручання ж суду допустиме лише тоді, коли воно не суперечить принципу диспозитивності[32].
Інший підхід до вирішення цього питання поставив би сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, в досить складне становище і не сприяв би виконанню судом головного обов'язку — відправленню правосуддя.
Відомо, що в змагальному процесі обов'язковою є участь адвокатів, оскільки саме вони ведуть змагання на всіх стадіях цивільного процесу. Очевидно також і те, що кількісно адвокати в Україні не в змозі представляти інтереси всіх сторін. Повна відмова від активності суду може призвести до того, що права сторін залишаться незахищеними.
Справедливо можна заперечити, що в українському цивільному процесі не тільки адвокати можуть здійснювати представницькі функції. Проте в будь-якому випадку витрати на представницькі послуги можуть дозволити собі не всі громадяни нашої держави, а тому повинні бути розроблені спеціальні механізми переходу від активності суду до змагальності. Це, у свою чергу, пов'язано з розвитком законодавства про адвокатуру захисту прав малозабезпечених верств населення, третейського судочинства, де процедурі розгляду справ спрощена і сторона може захищати свої інтереси.
2. Зв’язок принципу змагальності з іншими принципами цивільного
процесуального права (законності, об’єктивної істини, диспозитивності йін.).
Принципи цивільного процесуального права тісно взаємопов’язані. Взаємозв’язок окремих принципів проявляється по різному: одні з них розвивають та доповнюють положення інших принципів, в окремих випадках одні принципи є гарантіями інших, сприяють їх реалізації[33]. В цьому відношенні принцип змагальності розглядається як одна з гарантій досягнення об’єктивної істини по справі.
Принципи змагальності та об’єктивної істини, писав А.Ф. Клейман знаходяться в нерозривному зв’язку та гармонійному поєднанні[34].
Змагальна форма цивільного процесу – вагома умова встановлення судом об’єктивної істини. Тому її додержання має дуже важливе значення[35]. В основі змагальної форми процесу лежить процесуальна рівноправність сторін, яке виражається в наданні зацікавленим особам, які займають однакове процесуальне положення, рівних можливостей для відстоювання своїх суб’єктивних прав та інтересів. Надання рівних процесуальних прав та обов’язків суб’єктам змагального процесу дозволяє їм змагатися перед судом, а суду – встановити істину в спорі.
Вище вказувалось, що всі принципи цивільного процесуального права взаємопов’язані, взаємно доповнюються та разом взяті створюють систему. Деякі з цих принципів впливають на встановлення об’єктивної істини. Це стосується принципу змагальності, відносно якого можна сказати, що ним визначається внесок суду та учасників процесу в збиранні даних про фактичні обставини справи.
Розгляд цивільних справ в суді може провадитись або на підставі суворого дотримання закону всіх дій судді, або на підставі надання суду права займатися “законотворенням”. В одному і в другому випадку суд та інші учасники процесу діють на підставі суворого додержання закону. В цьому й проявляється принцип законності. При цьому необхідно відповісти на основне питання процесу: чого повинен досягнути суд в процесі розгляду цивільних справ – до встановлення фактів, які передбачені в чинному законодавстві в якості виникнення, зміни чи припинення прав осіб які змагаються в судовому засіданні, які мали місце до процесу, або фактів, які може й не мали місця, але відповідають формальним вимогам закону? В цьому випадку мова йде про принцип об’єктивної формальної істини.
Зрозумівши зв’язок перших двох принципів, необхідно визначити осіб, від ініціативи яких залежить рух процесу, тобто забезбечення суду тим доказовим матеріалом, на підставі якого повинно бути винесено рішення. Рух процесу по цивільним справам, а також збір та забезпечення необхідним процесуальним матеріалом залежать від самих зацікавлених осіб. В цьому проявляються принципи диспозитивності та змагальності в цивільному процесі.
Законодавство також визначає, як повідомляються суду необхідні матеріали і як суд повинен їх сприймати. Суд може, наприклад, віддавати перевагу доказам, одержаним від першоджерела в усній формі. В цьому випадку говорять про принципи безпосередньості, усності та безперервності процесу.
Отже, в основі цивільного процесуального права лежать принципи: законності та формальної істини, диспозитивності та змагальності, а також процесуального рівноправ’я сторін, безпосередньості, усності та безперервності[36].
Принцип законності визначає принцип формальної істини; принцип диспозитивності – принцип змагальності.
В свою чергу зміст цих двох принципів визначено принципом законності, для якого вони слугують засобом здійснення. І навпаки, від характеру принципів диспозитивності та змагальності залежить зміст принципу законності. Так, в силу принципу диспозитивності громадяни можуть вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами, в тому числі й правом на належний судовий захист, який в свою чергу зміст цих двох принципів визначено принципом законності, для якого вони служать засобом здійснення. І, навпаки, від характеру принципів диспозитивності та змагальності залежить зміст принципу законності. Так, в силу принципу диспозитивності громадяни можуть вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами, в тому числі й правом на належний судовий захист, який, в свою чергу, повинен грунтуватися на суворому додержанні закону.