Принцип презумпції невинуватості означає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 1 ст. 62 Конституції України). Юридичний зміст цього принципу складають такі правила: 1) ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 62 Конституції) або меншу винність, а також наявність обставин, які виключають кримінальну відповідальність особи; 2) обов’язок доказування винності обвинуваченого (маються на увазі також підозрюваний і підсудний) покладено на слідчого, прокурора, а в справах приватного обвинувачення — на потерпілого або його представника; 3) заборонено перекладати обов’язок доказування на обвинуваченого, домагатися його показань шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ч. 2 і 3 ст. 22 КПК); 4) обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях (ч. 3 ст. 62 Конституції); 5) усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62 Конституції); 6) недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину в юридичному відношенні означає його невинність і тягне за собою закриття кримінальної справи на досудовому слідстві і постановлення виправдувального вироку —в стадії судового розгляду (п. 2 ст. 213, ч. 4 ст. 327 КПК); 7) факт притягнення особи до участі в справі як підозрюваної, обвинуваченої, підсудної, обрання щодо неї запобіжного заходу не повинні розцінюватися як доказ її винності, як покарання винного; 8) до остаточного вирішення кримінальної справи та офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину з нею не можна поводитись як з винною, а також публічно, в засобах масової інформації та будь-яких офіційних документах твердити, що дана особа є злочинцем.
Принцип свободи від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів міститься в ч. 1 ст. 63 Конституції України, яка проголошує, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Цей принцип конкретизується у ч.2 ст.69 КПК України, відповідно до вимог якої мають право відмовитися давати показання як свідки:
1) члени сім’ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;
2) особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів своєї сім’ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину.
Право відмовитись давати такі показання повинно бути роз’яснено цим особам перед допитом, про що зазначається в протоколі допиту.
Література
1. Конституція України. – Харків: ”Одісей”, 2008.– 48с.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України //[електронний ресурс] // Верховна Рада України. – Режим доступу: www. zakon.rada.gov.ua
3. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 7 липня 2010р. № 2453-VІ //Голос України. – 2010. – 3 серпня. – №142.
4. Бараннік Р.В. Судові, правоохоронні та правозахисні органи України. Навчальний посібник. – К.: Дакор, КНТ, 2008. – 348С.
5. Гель А.П. Судові та правоохоронні органи України: Навч. посіб. /А.П. Гель, Г.С. Семаков, С.П. Кондракова. – Київ.: МАУП, 2004. – 272с..
6. Тимченко С.М. Судові та правоохоронні органи України. Навчальний посібник. – К.: ”Центр навчальної літератури”, 2004. – 304с.