У юридичній літературі висловлюються різні думки щодо того, які саме засади входять до системи засад кримінального процесу. Ю.М. Грошевой і І.Є. Марочкін обмежуються лише тими, що закріплені в ст.129 Конституції[10;14-18]. В.М. Тертишник, крім передбачених у ст.129 Конституції, до них відносить: 1) здійснення правосуддя тільки судом; 2) національну мову процесуального провадження; 3) додержання конституційних прав і свобод громадян; 4) встановлення об'єктивної істини; 5) презумпцію невинуватості обвинуваченого і добропорядності громадянина; 6) ознайомлення обвинуваченого з обвинуваченням і матеріалами справи; 7) неприпустимість примусу до свідчення проти самого себе і своїх близьких родичів; 8) безпосередність і усність судового розгляду; 9) таємниця наради суддів; 10) забезпечення повної реабілітації осіб, які були незаконно і необгрунтовано притягнуті до відповідальності[7;27].
За визначенням М.М. Михеєнка, система засад кримінального процесу охоплює: конституційні засади: 1) законність; 2) державна мова судочинства; 3) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 4) повага до гідності особи, невтручання в її особисте і сімейне життя; 5) право людини на свободу та особисту недоторканність; 6) недоторканність житла; 7) таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; 8) з'ясування істини; 9) забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист; 10) презумпція невинуватості; 11) свобода від самовикриття, викриття членів сім'ї чи близьких родичів; 12) здійснення правосуддя виключно судами; 13) участь народу у здійсненні правосуддя; 14) незалежність і недоторканність суддів, підкорення їх лише законові; 15) змагальність судового розгляду; 16) гласність судового процесу; 17) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень; 18) обов'язковість рішень суду[9;102-103].
У юридичній літературі наводяться й інші засади кримінального процесу: науковість, достатність підстав для процесуальних рішень, обов'язок органів судочинства поважати і додержувати права, законні інтереси і гідність громадян, справедливість та інші. Різні автори називають різне їх число. Причому часто суб'єктивно. На нашу думку, чим більше засад, тим менше їх значення, тим більша їх розмитість. Засади кримінального судочинства — це стовпи, стрижні, на яких повинні монтуватися всі інші правила кримінального процесу і їх має бути стільки, скільки того вимагають умови життя суспільства.
За Конституцією (ст. 129) до основних засад судочинства належать законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, підтримання державного обвинувачення в суді прокурором, забезпечення обвинуваченому права на захист, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, обов'язковість рішень суду. Слід підкреслити, що послідовність, у якій наведено ці засади, не означає більшої або меншої їх значимості, оскільки вони всі рівні.
У наведеному переліку основних засад судочинства не значиться незалежність суддів при здійсненні правосуддя і підкорення їх лише законові. Проте ця норма лежить в основі всього правосуддя і тому вона в статтях 126 і 129 Конституції зазначена як така, без якої зводяться нанівець усі засади судочинства, без якої неможливе об'єктивне і справедливе правосуддя.
Називаючи зазначені засади судочинства основними, законодавець тим самим визнає, що є й інші. Вони також передбачені Конституцією і зводяться до забезпечення прав і свобод людини. До них належать державна мова судочинства, повага до гідності особи, невтручання в її особисте та сімейне життя, право людини на свободу та особисту недоторканність, недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, свобода від самовикриття, викриття членів сім'ї чи близьких родичів, встановлення об’єктивної істини. Конституція, визначаючи конкретні засади судочинства, разом з тим дає простір законодавцю у можливості визначення в законах інших засад судочинства в судах окремих судових юрисдикцій. Отже, виходячи з логіки Конституції, засадами судочинства є основні конституційні засади, інші конституційні засади, а також засади, передбачені окремими законами.
Зазначаючи, що законом можуть бути визнані й інші засади судочинства, законодавець таким чином закріпив норму про те, що засадами судочинства можуть бути лише ті, що передбачені законом. Усі інші ідеї, навіть високоморальні, надзвичайно важливі, але не закріплені в законі, не можуть бути керівними, обов'язковими для виконання.
Навівши в Конституції перелік основних засад судочинства, законодавець тим самим поклав край суперечкам науковців на цю тему. Наступний етап — закріпити і конкретизувати основні та інші конституційні засади судочинства в КПК та Законі України «Про судоустрій», передбачити в цих законах засади судочинства, притаманні окремим судовим юрисдикціям. Вважаємо, що кожна засада судочинства має знайти своє місце і бути конкретизованою в окремій главі загальної частини КПК. При цьому необхідно, щоб у законі було абсолютно точне визначення кожної засади судочинства як поняття, оскільки без цього немає однакового їх розуміння, а у зв'язку з цим — і однакового застосування. Так, у літературі є багато визначень поняття законності, але немає загальноприйнятого, передбаченого законом. У зв'язку з цим на практиці в це поняття вкладається різний зміст. Аналогічно це відбувається і з іншими засадами судочинства такими, як змагальність сторін, рівність сторін перед законом і судом і т. ін.
У зв'язку з особливою значимістю судового розгляду (саме на цій стадії вирішується основне питання кожної кримінальної справи: винний чи не винний підсудний у вчиненні злочину, а якщо винний, то на яке покарання він заслуговує) та виходячи з того, що всі інші стадії кримінального процесу покликані «обслуговувати» судовий розгляд, у Конституції основні засади, на яких маєбудуватися кримінальний процес, названі основними засадами судочинства. Але це не означає, що вони повинні діяти лише в стадії судового розгляду. Просто в цій стадії вони найбільш повно, чітко і виразно виявляються.
Слід сказати, що не всі засади судочинства виявляються в усіх стадіях однаковою мірою. Так, законність, забезпечення доведеності вини, забезпечення обвинуваченому права на захист повинні діяти в кожній стадії кримінального процесу з його початку і до кінця. У той же час рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін і свобода в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, обов'язковість рішень суду в стадіях досудових виявляються значно меншою мірою, ніж при судовому розгляді. Що стосується підтримки державного обвинувачення в суді прокурором, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, то ці засади судочинства властиві лише судовому розглядові справи. Разом з тим усі засади судочинства в рамках цілісної системи органічно й нерозривно пов'язані як з усією системою, так і з рештою засад, взаємодіють між собою і порушення будь-якої з них призводить, як правило, до порушення інших засад і тим самим до порушення законності при провадженні у справі в цілому. Отже, недодержання хоч би однієї із засад кримінального судочинства тягне за собою скасування постановлених у справі рішень. У літературі підкреслюється, що оскільки всі засади тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють, то це не просто сукупність засад, а система засад кримінального процесу. Кожна із засад поряд з тим, що вона тісно стикається, взаємодіє з іншими засадами, зберігає свою власну цінність для побудови і перебігу процесу, свій юридичний зміст[9;103-104].
За обсягом змісту та сферою дії засади кримінального процесу різняться, але відмінність ця скоріше суто кількісна, ніж якісна. Перебуваючи у тісній взаємодії, взаємозв’язку, одні засади сприяють здійсненню інших, але це не означає, що одні засади «підкоряються» іншим, що існують засади, які єтільки гарантіями здійснення інших, а тим більше такими, що випливають з інших. Необхідно забезпечити розумний компроміс між окремими засадами. Це зумовлює потребу передбачити в законі розумні винятки майже з кожної засади кримінального процесу, крім законності і презумпції невинуватості. Але це мають бути саме винятки, які не перекреслюють саму засаду, інакше вони можуть перетворитися на загальне правило, на протилежну, конкуруючу засаду.
Не можна недооцінювати значення засад судочинства. Саме вони є гарантією додержання прав і законних інтересів особи при провадженні у кримінальній справі; є юридичною базою для тлумачення конкретних кримінально-процесуальних норм, а також для вирішення всіх суперечностей, які виникають у ході кримінально-процесуальної діяльності; створюють основу окремих інститутів процесуального права; служать основою для вдосконалення окремих кримінально-процесуальних інститутів, розвитку процесуальної форми. Це вбачається не тільки в тому, що кожне рішення, прийняте з порушенням їх вимог, підлягає скасуванню, а й у тому, що засади судочинства вносять упорядкованість у разі застосування права за аналогією. Знання засад судочинства сприяє правильному розумінню змісту інших правових норм [7;26].