„Солдатчина й рекрутчина, як форми чужої військової організації, накинені ураз із панщиною, найманськими державами, Австрію та Росією, для їх державних, чужих українському народу інтересів, - стрінулися із загальною нехіттю української людності, тої самої, що цілі століття вела власними силами геройську боротьбу в обороні рідного краю. Примусова військова служба впала дійсно страшним тягарем на українське селянство...” ( Ф. Колеса ).
Багаті люди мали змогу „відкупити” своїх синів від служби, тому жереб найчастіше падав на незаможних: до війська мусив іти вдовиний син чи сирота:
Кують вони і гартують,
Кайдани готують,
Чи на вора, чи на злодія,
Чи на розбійника.
Не на вора, не на злодія,
Не на розбійника,
То ж на того сиротину,
Вдовину дитину.
Кріпацькі пісні. Росія відновила кріпацтво на українських землях. Кріпосне право узаконювало залежність селянина від землевласника. Остаточно кріпацтво в Україні було оформлено 1873 року указом Катерини ІІ. Серед різних видів кріпацької повинності, крім численних податків, була ще й панщина чи відробіткова рента – примусова праця закріпачених селян у господарстві поміщиків.
Усі ці суспільні явища й пов’язані з ними життєві ситуації відбилися в кріпацьких піснях, у яких з великою силою виражено ставлення селян до тяжкої долі, умов підневільного життя. У кріпацьких піснях немає романтичних рис ( гіперболізації, ідеалізації лір. героїв, обширних пейзажів, персоніфікації сил природи, фантастичних картин та ін. ). Народна уява і фантазія поступається місцем змалюванню нелегкої праці, умов селянського побуту, епізодів знущання поміщиків з кріпаків, приниження людської гідності. Наприклад:
Наступає чорна хмара,
А за нею синя,
Не заступить син за батька,
А батько за сина.
Женуть батька в степ косити,
Сина молотити.
Третю дочку-паняночку
Тютюну садити.
А свекруху з невісткою
У лан жита жати.
Бурлацькі пісні. У період Руїни й пізніше, особливо після скасування кріпацтва 1861 року, з’явилася ще одна верства населення – бурлаки. Ними ставали люди, що не мали власної хати чи притулку, поневірялися по чужих землях, шукаючи засобів для прожиття, а також колишні козаки, що після знищення Січі, не маючи дому, рятувались від розправи з боку російської влади. Бурлаками ставали також кріпаки-утікачі, а також ті, хто тікали від рекрутчини. У Росії бурлаками називали робітників, що тягали річкові судна. В Україні слово „бурлака” має більше, більш узагальнене значення – самотня бездомна людина, як правило, неодружена або яка з певних причин покинула сім’ю.
Найбільшу групу бурлацьких пісень становлять пісні про життя втікачів від кріпаччини. Основні їх мотиви – тяжка праця, поневіряння на чужині, мізерність тимчасових заробітків, нарікання на злу долю.
Та забіліли сніги, забіліли сніги,
Ще й дібровонька
Та заболіло тіло, бурлацьке біле,
Ще й головонька
Ніхто не заплаче по білому тілу
По бурлацькому.
Ні отець, ні мати, ні брат, ні сестриця,
Ні жона його.