Восени 1838 року Шопен і Жорж Санд із її дітьми почали велику подорож на острів Майорку й оселилися в головному його місті Пальмі. Шопен упоєний любов'ю, життям, природою. Але це тривало недовго. Його тендітний організм, ослаблений безперестанним творчим горінням, важко переносив безладдя, відсутність необхідних умов. Саме з такими обставинами довелося зштовхнутися на Майорці. До цього додалася сильна застуда.
Змушені покинути Пальму, Шопен і Жорж Санд із дітьми переселилися в старий і занедбаний картезіанський монастир. Його похмуро-таємнича краса болісно розбурхувала уяву. З переселенням у відлучений від міста монастир виникло багато нових труднощів, які збільшують важке душевне й фізичне самопочуття Шопена. Навесні довелося спішно покинути Майорку й направитися назад, у Францію.
На якийсь час Шопен і Жорж Санд зупинилися в Марселі, а літо провели в маєтку письменниці Ноані. Тут здоров'я Шопена відновилося, і восени 1839 року вони повернулися в Париж.
Незважаючи на всі безладдя життя на Майорке, у тому числі й довга відсутність фортепіано, творчий портфель Шопена неабияк поповнився: циклом із двадцяти чотирьох прелюдій, другою баладою F-dur, полонезом op.40, третім скерцо cis-moll.
У Ноане Шопен закінчив сонату b-moll і деякі інші твори.
Цей недовгий період у житті Шопена приносить радість сімейного життя. Відносини з Жорж Санд здаються довговічними, любов і дружба - міцними й надійними. Час проходить у безперестанній праці, розмірено, впорядковано. Перед відкритою аудиторією Шопен виступає мало, цурається великої естради й гучної юрби концертного залу. Йому здається, що його художні задуми не доходять до різнопланової аудиторії й залишаються незрозумілими. Проте його рідкі концерти перетворювалися в справжню подію музичного життя Парижа.
Роки з кінця 30-х і до другої половини 40-х років - самі плідні у творчому житті композитора. Це пора найвищого творчого цвітіння, час створення найглибших і значних добутків: другої, третьої й четвертої балад, сонат b-moll і h-moll; фантазії f-moll, кращих полонезів, у тому числі полонезу-фантазії; другого, третього й четвертого скерцо й багатьох інших шедеврів. У зрілих творах Шопен повністю звільняється від деякого нальоту салонності, які були присутніми в окремих концертних п'єсах раннього періоду.
У цю, здавалося, би, найбільш щасливу пору життя вторгаються важкі для композитора випробування. Навесні 1842 року вмер від туберкульозу найближчий друг Шопена Ян Матушиньский. Навесні 1844 року помер батько композитора. Приїзд любої сестри Людвікі трохи полегшив його горе.
Людвіка принесла із собою як би часточку рідної країни, родини, дому. З її від'їздом настрій Шопена все частіше захмарюється. Тугу за батьківщиною поглиблює назріваюча драма відносин з Жорж Санд. Поки вона залишається таємницею для навколишніх. Лише зрідка в листах до рідних, в окремо кинутих фразах прориваються схований біль і критичне відношення Шопена, не приймаючого багато чого в родині Жорж Санд.
Хворобливість і крайня душевна ранимість Шопена перебували в кричущому протиріччі із владною натурою Жорж Санд, до цього додавалися глибокі внутрішні розбіжності, розходження в моральних і життєвих підвалинах.
Останні роки Шопена, за його власними словами, смертельно пораненого своєю прихильністю, - найсумніші в його житті. Очевидно лише байдужність до самого себе схилила його до поїздки в Англію зі згубним для здоров'я кліматом і способом життя, до якого змушувало положення прославленого артиста, який концертує.
Навесні 1848 року Шопен приїхав у Лондон. Відразу його захлиснула штовханина світського життя з обов'язковими щоденними візитами, присутністю на званих обідах, прийомах, раутах. Тут також доводилося давати уроки й виступати у великосвітських салонах. Порожнеча такого життя - важкий тягар для хворого Шопена. "Ніяк не звикну, - пише він, - до лондонської атмосфери, - і все це життя, з його візитами, званими вечорами, дуже мене обтяжує".
Після декількох виступів у Лондоні за запрошенням своїх учениць, "милих шотландок", Шопен направився в Шотландію. "Я тут насолоджуюся (фізично) цілковитим спокоєм і прекрасними шотландськими піснями", - пише він.
28 серпня відбувся його перший концерт у Манчестері, через якийсь час у Глазго, потім на початку жовтня в Единбурзі, а 31 жовтня Шопен повернувся в Лондон. Знесилений хворобою, але спонукуваний патріотичним почуттям, він виступив на щорічному польському балі, влаштованому 16 листопада 1848 року. Це була остання поява Шопена перед публікою.
Наприкінці листопада Шопен повернувся в Париж. Останній рік життя був повільним вгасанням. Останню радість Шопену доставив приїзд сестри Людвікі, які невідлучно залишалася поруч ним до самого кінця.
У ніч із 16 на 17 жовтня Шопена не стало. "Навіть сама стоїчна античність не знала приклада більше прекрасної смерті... ", - писав Гжимала незабаром після його кончини.
В урочистих похоронах взяли участь кращі артисти Парижа. Був виконаний Реквієм Моцарта, у якому партії соло співали Віардо й Лабланш. Спеціально був оркестрований і виконаний похоронний марш Шопена, а один з видних французьких органістів проникливо зіграв на органі прелюдії Шопена - h-moll і e-moll. У могилу Шопена висипали жменю польської землі з кубка, піднесеного друзями при прощанні його з батьківщиною.
Серце Шопена було перевезено у Варшаву й зберігалося в костьолі св. Хреста. Під час фашистської навали польські патріоти сховали дорогоцінну посудину. Після звільнення Польщі Радянською Армією в 1945 році в день річниці смерті Шопена його серце було повернуто рідній країні.
Шопен обмежив свою творчість рамками фортепіанної музики. Для інших інструментів ним написано всього кілька творів: тріо для фортепіано, скрипки й віолончелі; полонез op.3 і дует для фортепіано й віолончелі; соната для віолончелі; соната для віолончелі, ряд пісень для голосу. Але в межах однієї тільки фортепіанної творчості Шопен досяг висот і художньої багатогранності, яких інші композитори домагалися роботою над багатьма видами інструментальної музики в різних областях музичного мистецтва.
Шопенівські балади й сонати, скерцо й фантазія - подібно великим органним творам І.С. Баха - своєрідні симфонії, а якась двохформна прелюдія або мазурка по глибині задуму й вираженого почуття переростає в велику поему, хвилюючу драму.
Основою виразності музики Шопена є мелодія. По рідкому мелодійному дару Шопена можна зрівняти тільки з Моцартом і Чайковським. Шопен є одним з найбільших мелодистів світу, найбільшим новатором, творцем оригінальних музичних жанрів і форм.
Творчість Шопена - це величезний світ незвичайної краси. Слухаючи його забуваєш про те, що слухаєш усього один інструмент - фортепіано. Перед тобою відкриваються безмежні простори, розкриваються вікна в невідомі далечіні, повні таємниць і пригод. І дуже хочеться, щоб цей новий, знову відкритий світ, не залишав тебе вже ніколи.
1. Бас Л. Розповіді про композиторів. - К.: Муз. Україна, 1964. - 181 с.;
2. Васина-Гроссман В. Книга о музыке и великих музыкантах. - М., 1999;
3. История мировой культуры (мировых цивилизаций).3-е доп. и перер. изд. - Ростов н/Д: изд-во "Феникс", 2004. - 544 с.;
4. Калинина Е. Мировая художественная культура. - М., 2000;
5. Ушакова С. Великие композиторы: справочник школьника. - М.: Литера +, 2008. - 96с.;
6. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона в 82 тт. и 4 доп. тт. - М.: Терра, 2001 г. - 40 726 стр.