Смекни!
smekni.com

Аналіз педагогічних умов, що сприяють розвитку творчих музичних здібностей (стр. 2 из 4)

1. "Розвиток у дітей музичних здібностей, а разом з тим органів голосу, мови і подиха".

2. "Застосування зазначених здібностей і умінь, отриманих при навчанні, до практики".

А також ряд задач:

1. "Навчити дітей співати "з голосу", але переважно по нотах або іншим знакам, в один голос".

2. "Навчити співати в два голоси".

Карасєв стверджує, що більшість дітей наділена гарним слухом, але при цьому відмовляє їм у творчих можливостях: "Не маючи здібностей творчості самостійної мелодії, дитина більш схильна до наслідування".

Велику увагу Карасєв приділяє нотній грамоті, необхідність вивчення якої він наполегливо підкреслює: "При співі "з голосу", людина блукає у темряві, виявляється безпомічною у кожному новому випадку".

О.М. Карасєв, подібно С.І. Миропольському, вважає розумним починати навчання з більш легких способів запису. Цифрову нотацію він описує в такий спосіб: "Перша нота гами – цифрою 1, друга – 2 і т.д., ноти вище 8 – наступна октава, мають крапку над цифрою, а нижня октава крапку під цифрою".

Заняття починалися з освоєння одного зі звуків, звичайно це був звук "до" першої октави. Учні співали його спочатку цілими, потім половинними, чвертями, далі переходили до найпростіших ритмів. Освоєння одного звуку продовжувалося доти, поки всі учні не домагалися чистого співу. На одному звуці співали молитви, народні промовки.

Після чисто проспіваного звуку "до", переходили до звуку "ре", домагалися чистого проспівування секунди, і аналогічний музичний матеріал вже охоплював два звуки. Далі випливав третій звук – "мі", і робота на трьох звуках продовжувалась в такому ж плані.

Але надалі в навчанні Карасєв відкидає цей спосіб позначення, вважаючи, що "Навчання по цифрах з кожним кроком буде показувати робленість і неприродність викладання, а тому і не має за собою міцних дидактичних основ".

У противагу цифровому, Карасєв висуває літерний спосіб позначення: "Назви нот заміняються звуками, звуки зображуються буквами, вартість ноти – цифрою, поставленою над літерою". Наприклад: "до" - а, "ре" - у, "мі" - і, "фа" - про, "соль" - е, "ля" - я, "сі" - ю. Тому що цей спосіб не дає ніякої наочності, представлення про рух мелодії, тому учні повинні попередньо запам'ятати всі звукові відносини. Цьому допомагає "сходинка":

о

и

у

А. Н. Карасєв приділяє значну увагу методичним прийомам вивчення музичних добутків:

1. Читання першого рядка вчителем, якщо не засвоєно це раніше.

2. Виразне повторення кожним учнем зі слабких, і всім класом.

3. Спів рядка вчителем.

4. Повторення кращими учнями окремо.

5. Повторення двома, трьома, групою і всім класом.

6. Вивчення такими ж прийомами другого рядка.

7. Повторення обох рядків один за іншим.

8. Спів наступної фрази.

Переваги методики А.Н. Карасєва полягає в строгій, продуманій послідовності, в побудові всього процесу навчання й у детальній його розробці, що сприяє виробленню міцних навичок в учнів.

У той же час методика А.Н. Карасєва відбивала схоластику, і формалізм навчання того часу. Хоча завдяки строгій послідовності досягалася чистота інтонування і міцність засвоєння музичного матеріалу, уся система була далекою від живої природної музики, придушувала прояв до неї творчого відношення.

Слід зазначити статті професора О.І. Пузиревського. На думку Пузиревського, шкільний спів, правильно поставлений і добре ведений, важливий для школи в різних відносинах: і в релігійному, і в естетичному і в моральному.

У статті "Спів у сімейному вихованні" він відзначає, що дуже важливо заняття співом, тому що "для успішності всяких музичних занять необхідно розвивати загальну музикальність...а для цього кращим засобом є спів, доступний всім нормальним дітям".

Говорячи про методи навчання співу, Пузиревський застерігає від формального навчання нотній грамоті. Багато уваги приділяє питанню про послідовність у навчанні. Він вказує на необхідність враховувати закономірності психофізичного розвитку дитини, ставити перед учнем тільки посильні задачі, що можуть бути їм не тільки правильно зрозумілі, але і виконані. "При співі головну роль грають музичний голос і музичний слух, що розвивається повільніше здатності мислення і при винятковості методу, що не погодиться з цим природним розвитком музикальності, може статися, що ми будемо давати непосильну роботу слуху чи голосу дитини".

Не менший інтерес представляє робота Д.Н. Зорина "Методика", що починається з вступної частини "Про метод хорового співу і його принципи".

На його думку, значення шкільного співу складається не тільки у вихованні естетичного почуття, але й у його виховному впливі:

1. На розумові сили дітей: свідомість, пам'ять, уява.

2. Волю.

3. Естетичне почуття, що можливо тільки через виконання гарної музики.

Весь курс занять Зорина поділяється на два періоди: навчання нотній грамоті, і навчання з голосу – рекомендує починати з роботи над розвитком сприйняття висоти, тому що звуковисотний розділ він вважає найбільш цікавим для дітей.

Навички розрізнення висоти радить розвивати спочатку на порівняно великому інтервалі, наприклад, квінти.

Також відзначає, що для розвитку голосу дуже важливий гарний показ вчителя, тому що діти легко наслідують, а також відзначає, що вокальні вправи варто починати зі співу голосної "а", за нею "а" – "е", "і", "у", "и", "я", "е", "ю".

Для розвитку подиху рекомендує спеціальні вправи, що повторюються доти, поки правильний подих не обернеться в звичку, в уміння, інстинкт.

Співочий репертуар повинний бути неодмінно художнім, тобто таким, котрий містить у собі багату і виразну мелодію і гармонію. Найбільш придатним репертуаром Зорин вважає церковні і народні пісні, хоча автор не виключає і твори світських композиторів.

Автор дає докладні методичні вказівки до розучування пісні:

1. Не затягувати надовго розучування.

2. Брати посильний репертуар.

3. Знайомство зі змістом тексту.

4. Учитель сам виконує пісню.

5. Показ будівлі пісні: однакові і різні фрази.

6. Вказівки, де брати подих.

7. Розучування тексту першої мелодійної фрази.

8. Розбір напрямку руху мелодії.

9. Зображення мелодії графічно.

10. Розбір ритмічного малюнка.

Перший період Зорин охоплює 22 уроки, з 23 уроку, вважає, що вже можна починати вивчення нотної грамоти.

Вивчати пісні Д.Н. Зорина, як і А.Н. Карасєв, радить у порядку наростання кількості звуків. Більшість що рекомендує Зорин пісень запозичене їм з "Шкільного збірника етнографічної комісії", деякі пісні дані з позначкою: "У педагогічних цілях - спрощена".

Більш рішучим вираженням нових педагогічних тенденцій є "Методика співу в початковій школі, заснована на новітніх даних експериментальній педагогіці" О.Л. Маслова.

Автор описує різні експерименти. Він призиває до методичних пошуків, у яких бачить обов'язок кожного дійсного вчителя, але поряд з цим не закреслює всю спадщину старої російської педагогіки. Він вимагає сполучення нових методів зі старим, перевіреним досвідом.

Маслов вважає, що шкільний спів повинен бути хоровим, незважаючи на те, що зокрема ставить собі задачу – індивідуальний розвиток дитини. Також Маслов говорить про те, що хоровий спів – це основний вид шкільної роботи з музики. При цьому вважає, що введення посиленого вивчення нотної грамоти легко може убити в дитині, як музичне чуття, так і інтерес до краси і творчої уяви. Нотна грамота, як така в початковій школі, повинна бути лише допоміжним засобом при навчанні. Головна цінність його методики – у стимулюванні творчого потенціалу дітей.

Рекомендує приділяти велику увагу розвитку творчих здібностей дітей. Маслов вважає, що творча діяльність може проявитися:

1. У виконанні вивчених пісень на свій лад.

2. В одноособовому творі виконання мелодії на даний текст.

3. У спільному творі виконання пісень на заданий чи свій текст.

4. У написанні закінчення до даної чотиритактної пропозиції.

5. У написанні мелодії на заданий текст чи ритм.

Творчість дітей він бачив у виконавській інтерпретації пісень і у вокальній імпровізації, і застосовував аналогічні творчі завдання. Разом з тим Маслов спеціально вивчав можливості дітей, яких вчителя відносили до музично нездатних. Звичайно до таких зараховували фальшиво співаючих.

Він провів спеціальне дослідження, у результаті чого прийшов до висновку, що у всіх фізично здорових дітей, є музичний слух, розвитий у різній мірі. Фальшивий спів обумовлений наступними причинами:

1. Обмежений діапазон голосу (2-3 звуки).

2. Зсув діапазону від примарного звуку на кварту або квінту (униз, і значно рідше –нагору).

3. Відсутність координації між слухом і голосом.

4. Недостатня гострота слуху, відсутність співочих навичок.

У цілому дослідження О.Л. Маслова мало велике значення, тому що доводило можливість музичного розвитку всіх дітей при індивідуальному підході до них.

У наш час проблемі формування творчих здібностей у школярів приділяється досить велика увага. Це тема докладно розглядається в методичних працях Г.О. Стулова, Л.Г. Дмитрієва, Н.М. Черноіваненко, В.М. Нікітіна, Л.Б. Безбородова.

Проаналізувавши цілий ряд робіт, я відокремила те, що, на мій погляд, є дійсно важливим. На базі прочитаної літератури в мене сформувалося своє суб'єктивне представлення про те, якими знаннями повинний опанувати педагог, перш ніж уперше відкрити двері в клас музики.


РОЗДІЛ ІІ. РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ У ПРОЦЕСІ ХОРОВОГО СПІВУ

Хоровий спів – один з видів колективної виконавської діяльності. Він сприяє розвитку співочої культури дітей, їх загальному і музичному розвитку, вихованню духовного світу, становленню їхнього світогляду, формуванню майбутньої особистості.