Заклмчки своїм виникненням сягають ще в глибоку давнину в язичеську віру, коли люди своїми закличками, примовками
якби закликали стихію, природу. Подібними до них є примовки. Це короткі звернення до тварин, птахів, комах. Колись із примовкрою дуже поширене було звертання до мишки, коли у дитини випадав зуб: “Мишку, мишко на тобі молочний, дай мені золотий”. Заклички і примовки єднають дитину з природою, виховують чуйне ставлення до живого, милосердя.
Для формування правильної вимови у дітей використовуються лічильки, мірилки, дотеп-пастки. У вимові лічилок робиться наголос на певний звук з метою формування певної артикуляції мовних органів. Тут діти вчилися лічити.
Дотеп-пастка вимагає у дітей уваги, напруження слуху. Часто одні діти дотепно дражнили інших.
1. Я піду у ліс.
І я.
Зрубаю дуба.
І я.
Зробимо корито.
І я.
2. Скажи - коса.
Коса.
Твоя тітка - Оса.
Мирилки - це теж віршовані вислови, якими мирились діти, коли посваряться:
“Мир миром - пироги з сиром:. У формуванні правильної вимови важливу роль відігравали скоромовки.
Особливо поширеними на Гуцульщині були коломийки. У них відображалось життя людей, їх побут, свята, обрядовість.
Люди їдуть на ярмарок
Грошей торгувати
А я везу лиху долю
Що кому продати.
У вихованні майбутньої людини прислфів’я та приказки відігравали велику роль. Тут втілені основні ідеї моральності, людяності.
“До природи - не неси шкоди”,
“Наробився так, що аж рукави попухли” і засуджується лінь
“Ішла Гандзя в поле жати, та й забула серпа взяти”,
“Не вчи дітей страшкою, а ласкою” - такі настанови дає народна педагогіка батькам у вихованні.
Доба козацтва внесла великий вклад у всю українську національну систему вуиховання.
Українське козацтво було не тільки військовим, а й соціальним, політичним, державним, педагогічним, культурно-історичним явищем.
Важливий виховний вплив українське козацтво вбачало у народному фолькльорі. Це пісні, думи, легенди, перекази про героїчну боротьбу козаків проти чужоземних загарбників.
Характерним в козацьких сім’ях є панування культу Батька, Матері, Бабусі, Дідуся, Роду й Народу. Першим ступенем родинного виховання було дошкільне виховання. Вже тут просліджувалася роль батька в загартуванні дітей, формуванні в них лицарської честі, гідності.
Другим ступенем було родинно-шкільне. Воно здійснювалось в козацьких братських школах. Тут виховання здійснювалося на родинних, духовних, моральних цінностях, було фізичне і психологічне загартування, спортивно-військовий вишкіл.
Батько в козацькій педагогіці це перш за все вихователь, захисник роду, сім’ї, творець історії. Він споконвіків був для своїх дітей прикладом мужності, відваги, авторитетом у ставленні до родини.
Мати виховувала своїх дітей на народному фольклорі, співала пісні про козаків, їх мужність.
В крозацькому вихованні існевали неписані закони лицарської честі. У молодого покоління виховувалася любов до батька, рідної мови, дружба, побратимство, готовність захищати слабших, вірність моральним чеснотам і ідеалам, готовність боротися за честь і славу Батьківщини, ненависть до ворогів. Всебічно розвинені козаки блискуче володіли не лише зброєю, а й своїм тілом. певна система загартування козаків сприяла їх мужності, витривалості й силі. Здібномсті козаків розвивались у танках, хороводах. У козаків поширеним було звертання “брате мій”, “товаришу”.
Українська родинна смистема виховання, яка історично склалася протягом багатьох віків нашим народом, головним об’єктомвиховання визначає дитину, а суб’єктами - батьків, родину, громадськість. Визначає необхідність виховати фізично, інтелектуально, духовно, морально і історично розвинену людину, українця - патріота.
Народна родинна педагогіка визначає психолого - фізіологічні особливості дитини, дає поради як виховати дитину в той чи інший період життя. Переглядаючи досвід у родинному вихованні можна багато запозичити в трудовому, моральному, естетичному, розумовому вихованні. Своєрідною є ів родинна обрядовість. Виростаючи в родинній атмосфері добра, моральних чеснот дитина формувалася як гармонійно розвинута особистість.
Родина закладає фундамент вихованості, який визначається особливою міццю, бо будується на грунті глибоких емоцій, любові між батьками і дітьми, теплі кровних відносин.
Родинне правильне виховання служить для наслідування у всіх прийдешніх поколіннях.
Література.
“Початкова школа” №8, 1993р.
М.Стельмахович “Українське національне виховання”. “Поліття” №29, 1993р.
М. Стельмахович, “Няні з народу”.
“Освіта”, №9, 1992р. “Українська козацька педагогіка”.
В. Скуралівський “Берегиня”
М.Г.Стельмахович “Народне дитинознавство”. Київ. 1991 р.
Ващенко “Народна педагогіка”.
К.Д. Ушинський , “Про народність у громадському вихованні”.