Чи була така умова дійсно необхідною попередньою умовою насталих наслідків, встановлюється методом уявного виключення. Суть цього методу полягає в наступному: із усіх попередніх умов уявно виключаються конкретні дії, якщо при цьому з'ясується, що без цих дій наслідки або зовсім не настали б, або вони були б зовсім іншого характеру, то це свідчить, що ці дії були необхідною умовою насталих наслідків. У такому випадку питання про об'єктивні підстави кримінальної відповідальності вирішуються позитивно.
Навпаки, якщо при такому уявному виключені з'ясується, що наслідок і без сприяння цього вчинку все рівно настав би і саме таким, то певні дії не можна вважати необхідною умовою насталих наслідків. Згідно з теорією еквівалентності причинний зв'язок не виключається:
а) якщо наслідки настали лише завдяки особливим властивостям (фізичним чи психічним) потерпілого;
6) якщо між початковими діями і наставшими наслідкам приєдналися і діяли сили природи, приєдналась діяльність потерпілого чи інших осіб. Хоча теорія еквівалентності виходить із принципу рівності всіх умов, необхідних для настання певних наслідків, але в дійсності її прихильникам доводиться відхилятися від цього принципу при вирішенні питання про відповідальність з вчинений злочин.
Хибкість теорії conditio sine qua non в тезі про рівність еквівалентність умов настання наслідків. В дійсності умови настання наслідків дуже різні, дуже різні їх ролі.
Теорія еквівалентності була пануючою в Німеччині, Росії, Австрії. Тепер вона має перевагу в законодавстві Японії.
В кінці XIX сторіччя в кримінально-правовій науці з'явилась теорія адекватної причинності, яка почала конкурувати з теорією еквівалентності. Згідно з теорією адекватної причинності, причиною злочинного наслідку можуть бут лише такі дії особи, які взагалі, а не лише в цьому конкретному випадку, здібні спричинити такі наслідки.
Причинний зв'язок між діями і насталими наслідкам відсутній, якщо ці наслідки не типові, не адекватні діям.
Із наведеного видно, що теорія адекватної причинності відхиляє об'єктивний характер причинного зв'язку і замінює його суб'єктивним уявленням про типовість чи нетиповість злочинних наслідків від вчинених цією особою дій. Недолік теорії адекватної причинності в тому, що вона вирішення питання про причинний зв'язок повністю віддає на розгляд суду і не дає наукових для цього підстав.
В англо-американській системі права розуміння причинного зв'язку склалося, головним чином, стосовно справ про вбивство.
Англо-американська доктрина чітко не розрізнює причинного зв'язку і провинності. Замість того, щоб спочатку встановити причинний зв'язок і лише після цього перейти до вирішення питання про вину, в англо-американському праві обидва вони вирішуються як одне питання про «найближчу причину». Поняття “найближчої причини” не має певно визначених меж. Твердо встановленим вважається лише положення про те, що існує відома межа, за якою право відмовляється стежити за низкою причинності, тому і сама дія за цією межею вбачається як занадто далекою, щоб бути винною.
Але де знаходиться ця межа і за допомогою яких критеріїв вона може бути встановлена — на ці питання не відповідають ні судова практика, ні доктрина англійського права. Доктрина взагалі відмовляється сформулювати загальне правило, яке встановлює таку межу, а практика змогла виробити лише ряд положень, які стосуються окремих питань.
Невизначеність критеріїв «найближчої причини» можна доказати на такому прикладі. Як в англійському, так і в американському праві існує стародавнє правило: ніхто не може бути засуджений за вбивство, якщо потерпілий прожив один рік і один день після заподіяння йому тілесного ушкодження, оскільки причина далеко від наслідків.[28] Про невизначеність поняття «найближчої причини» може свідчити і те правило, створене англійськими судами: якщо внаслідок недбалості машиніста створюється небезпека аварії потягу хто-небудь із пасажирів, вважаючи аварію неминучою, вистрибне і загине, то питання про те, чи була недбалість машиніста причиною смерті пасажира, вирішується різно, залежно від того, чи вистрибнув би за таких умов той, хто має середнє самовладання чи це зробила б лише людина, яка має дуже велику боязливість.
Недоліки поняття найближчої причини в тому, що в ньому немає наукових критеріїв визначення причинного зв'язку, що воно не дає суду певних критеріїв для висновків і міркувань про причинний зв'язок як ознаку об'єктивної сторони злочину.
Список використаної літератури
1. Конституция (Основной Закон) Украины;
2. Уголовный кодекс Украины: научно-практический комментарий. Бюллетень законодательства и юридической практики Украины. Специальный выпусук 1994г.
3. Постановление Пленума Верховного Суда Украины от 28 июня 1991г. №3 с изменениями, внесенными Постановлением Верховного Суда Украины от 4 июня 1993г. №10 «О судебной практике по делам о хулиганстве» //Сб. Постановлений Пленума Верховного Суда Украины в уголовных и гражданских делах;
4.Бюллетень законодательства и юридической практики Украины. — 1995.—№1.—С.169-175;
4. Воробьев Л.В. Основные категории и законы материалистической диалектики. — М.: Изд-во МГУ, 1962. — С.360;
5. Ефимов М. Причинная связь в уголовном праве //Сов. юстиция. -1966.—№15.-С.8-9.;
6. Кудрявцев В.Н. К вопросу о причинной связи в уголовном праве //Сов. государство и право. — 1950. — №1. — С.37-39;
7. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву.- М.: Госиздат. — 1961. — С.666;
8. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. — Ростов: Изд-во Ростовского ун-та. — 1977. -С.215;
9. Тройнин А.Н. Состав преступления по советскому уголовному праву. - М.: Госиздат. - 1961. — С.388;
10.Философский словарь. — Под ред. Фролова И.Т..— 4-е изд. — М. .-Политиздат. — 1980;
11.Церетели Т.В. Причинная связь в уголовном нраве. — М.: Госюриздат — 1963. - С.382;
12.Черненко А.К., Ременсон А.Л. Категория причинности и её применение в уголовно-правовых и криминологических исследованиях. //Проблемы причинности в криминологии и уголовном праве. — Владивосток: Изд-во Дальневосточного унта. — 1983. — С.10-22.
[1] Философский словарь – 4-е издание. М.: Политиздат, 1980 – С.91.
[2] I. Категрии материалистической диалектики /Под ред. МЛ.Розенталя и Г.АШытракса. - М.Политиздат, I956. - С.95
[3] Креберг Г. Категория условия и соотношения ее с категорией причины //Философские науки – 1961. - №3. – С.108
[4] Шептулин А.П.Система категорий диалектики. –М.: Наука, 1967 – С.22.
[5] Ворбьев Л.В. Основные категории и законы материалистической диалектики. – М.: Изд-во МГУ, 1962 – С.73
[6] Черненко А.К., Ременсон А.Л. Категории причинности и ее применение в уголовно-правовых и криминологических исследованиях //Проблемы причинности в криминологии и уголовном праве. – Владивосток: Из-тво Дальневосточного университета, 1983. – С.13.
[7] Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Госюриздат, 1957. С.165.
[8] Кудрявцев В.Н. Категория причинности в советской криминологии //Сов.государство и право – 1965. - №11. – С.80.
[9] Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. – Ростов: Изд-во Ростовского ун-та, 1977. – с.115.
[10] Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Госюриздат, 1957. С.170.
[11] Трайнин Состав преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1951. С.113.
[12] Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Госюриздат, 1957. С.170.
[13] Кудрявцев В.Н.Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – с.190.
[14] Есипов В.В. Очерк русского уголовного права. Часть общая. – Варшава, 1984. – с.227-278.
[15] Кудрявцев В.Н. Категория причинности в советской криминологии //Сов.государство и право – 1965. - №11. – С.83.
[16] Остроумов С.С., Кузнецова Н.Ф. О причинах и условиях преступности //Весник МГУ Серия 12 Право. – 1965. - №4. – с.49
[17] Кристи Н. Вопросы причинной связи в автотехнической экспертизе //Сов.юстиция. - 1970. - №21-с.21
[18] Єфимов М. Причинная связь в уголовном праве //Сов. юстиция. 1966. №15. - с.8.
[19] Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. – Ростов: Изд-во Ростовского ун-та, 1977. – с.127.
[20] Кудрявцев В.Н.Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – с.193.
[21] Трайнин Состав преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1951. С.119.
[22] Там же.
[23] Вказа вище робота. – С.93.
[24] Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. М.: Госюриздат, 1961. – с.490.
[25] Церетели Т.В. Причинная связь в уголовном праве. – М. Госюриздат, 1963. – с.328.
[26] Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юрид.лит., 1972. –с.30.
[27] Див.: п.2 постанови Пленуму Верховного cyдy України від 27 грудня 1985р. «Про судову практику в справах про перевищення влади або службових повноважень», — Постанови Пленуму Верховного суду України. - К. 1995. - С. 147.
[28] Кенни К. Основы уголовного права. - М., 1849. - C.139.