П Л А Н
ВСТУП
Розділ I. Поняття причинного зв'язку.
§ 1. Філософське поняття причинного зв'язку.
§ 2. Поняття причинного зв'язку в кримінальному праві
Розділ 2. Кримінально-правове значення причинного зв'язку.
§ 1. Значення причинного зв'язку для кримінальної відповідальності.
§ 2 Вплив причинного зв'язку на кваліфікацію злочинів.
§ 3.Значення причинного зв'язку для призначення покарання і його вплив на розмір призначеного покарання.
Висновок.
Список використаної літератури.
ВСТУП
Однією з основних гарантій законності, усталеності і визначеності правосуддя при розгляді кримінальних справ є така вимога: як, не може бути відповідальності без суспільної небезпеки діяння і вини особи, так не може бути і відповідальності особи за наслідок, що не знаходиться в причинному зв'язку з його вчинком. Іншими словами, причинний зв'язок поряд із суспільною небезпекою і провиною є необхідною передумовою кримінальної відповідальності.
Проблема причинного зв'язку - одна з центральних проблем кримінального права України. При розгляді кримінальних справ здійснення правосуддя в значній мірі залежить від правильного рішення цієї проблеми.
Але цим значення причинного зв'язку в кримінальному праві не вичерпується. Поняття причинного зв'язку займає особливе місце в системі кримінально-правових понять. Воно впливає на побудову цілого ряду основних понять кримінального права. Не підлягає сумніву, що від того або іншого уявлення про причинний зв'язок, залежить побудова такого важливого для кримінального права поняття, як поняття співучасті. Не менше важливе значення має поняття причинного зв'язку для з'ясовування змісту поняття замаху й відокремлення його від закінченого злочину і від готування до злочину. Практично, немає жодного розділу загального вчення про злочин, на який поняття причинного зв'язку не робило б вплив і який міг би вивчатися ізольовано від нього. Саме тому наука кримінального права України приділяє велику увагу вивченню питань про сутність поняття причинного зв'язку і про його значення для кримінального права.
Поняття причинності в кримінальному праві засновано на положеннях про причинийй зв'язок з позиції діалектичного матеріалізму. Проблема причинності була і є однією з центральних проблем філософії, навколо якої з давніх часів велася запекла боротьба різноманітних напрямків. Пояснити це можна тим, що в проблемі причинного зв'язку схрещуються і відбиваються різноманітні уявлення про сутність матерії і людського мислення, про відношення їх друг до друга, про роль досвіду і свідомості в сприйнятті явищ зовнішнього світу і т.п. Боротьба у філософії відбилася і на науці кримінального права. У даній роботі дана оцінка основних положень про причинний зв'язок головних напрямків у філософії діалектичного /матеріалістичного/ і метафізичного /ідеалістичного/.
Великий внесок у розробку даної проблеми в науці кримінального права України внесли також значні вчені-юристи, як проф. А.Л.Пионтковський, проф.А.И.Трайнин, проф.В.И.Кудрявцев, проф. Л.Д.Шаргородний і багато хто інші. У даній роботі використані кримінально-правова література і поняття про причинність дається саме в кримінально-правовому аспекті, тобто щодо конкретного уявлення: причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і злочинним наслідком, що наступив.
Досліджуючи кримінально-правове значення причинного зв'язку, не можна забувати і її зв'язку з іншими кримінально-правовими поняттями. Тому нами було розглянуто її значення в системі таких понятті як співучасть, готування і замах, злочини з "формальними" і "матеріальними" складами. В даній роботі розглянуті питання про роль причинного зв'язку при призначенні покарання, про вплив її на кваліфікацію злочинів, про її значення для кримінальної відповідальності. Слід зазначити, що в цілому дана робота має науково-пізнавальний характер.
Розділ I. Поняття причинного зв'язку.
§ I. Філософське поняття причинного зв'язку.
Питання, пов'язані з установленням причинного зв'язку, у теорії кримінального права України і судовій практика вирішуються на основі вчення про причинність як категорії діалектичного матеріалізму. Для діалектичного матеріалізму в підході до причинності характерні два моменти:
I/. визнання об'єктивного змісту даної категорії;
2/.визнання її відносності, мінливості її змісту.
Перед тим, як розглянути поняття причинності, необхідно дати роз'яснення по питанню: як співвідносяться поняття "причинність" і "детермінізм". У філософській літературі мають місце три позиції по даному питанню:
1. поняття "детермінізму" тотожно поняттю "причинності";
2. поняття "детермінізму" ширше поняття "причинності";
3. поняття "причинності" містить у собі поняття "детермінізму".
Варто погодитися з позицією тих авторів, що вважають, що поняття "детермінізму" ширше поняття "причинності": "Детермінізм /визначати/ - є вчення про загальний закономірний зв'язок явищ природа і суспільства".[1] Причинність - одна з форм загального зв'язку, взаємозалежності і взаємозумовленості предметів, явищ і процесів, що відбуваються в природі і суспільстві. Кожне явище має причину в інше або інших і саме породжує ряд інших явищ. Причинність /причинно-слідче відношення/ є однієї з найбільше простих, елементарних, хоча і загальних форм зв'язку, але не єдиної. Тому, Діалектичний матеріалізм підкреслює, що причинність - лише момент загального зв'язку явищ.
Причинність - одна з форм світового об'єктивно-реального зв'язку явищ, що існує поза і незалежно від свідомості людини, а лише відбивається в ньому. Та обставина, що категорія причинності плідно працює в пізнанні, доказує, що в ній є об'єктивний зміст, що вона відбиває незалежно від її існуючу реальність. Діалектичний матеріалізм виходить із самого факту взаємозв'язку і взаємозумовленості всіх явищ світового процесу. "Перше, що нам кидається в око при розгляді матерії, що рухається, - писав Ф.Энгельс, - це взаємний зв'язок окремих рухів окремих тіл між собою, їхня обумовленість друг інше".
І далі" "Взаємодія - от перше, що виступає перед нами, коли ми розглядаємо матерію, що рухається, у цілому з погляду теперішнього природознавства. Це визнання загальної взаємодії випливає з розуміння матерії як активної субстанції, як основи всіх змін. Які б форми руху матерії не розглядалися, очевидно, що природа або суспільство являють собою визначене ціле, у якому множина явищ, переплітаючись один з одним і впливає один на одного, виявляють сувору закономірність.
Взаємодія припускає розвиток. Взаємодія - не проста оборотність причинного відношення. Слідство стає причиною наступної дії, а не своєї власної причини. Тому відношення причини і слідства є відношенням розвитку. У загальному взаємодій причина і слідство знаходяться в динамічному співвідношенні: усяка "причина" у той самий час може бути і "слідством", усяке "слідство" може бути "причиною" нового явища.
Причинний зв'язок між явищами природи і суспільства, існуючи поза свідомістю людини, у самих речах і процесах, що протікають в об'єктивній дійсності, може бути вивчена нами. Але людське уявлення про причину і слідство, являючись приблизно вірним відбитком реальної дійсності, завжди декілька спрощує її, штучно ізолюючи ті або інші сторони універсальних, що об’єктивно існують зв'язків між явищами природи і суспільства. Ф.Энгельс із цього приводу відзначав: "Тільки виходячи з цієї універсальної взаємодії, ми приходимо до дійсного казуального відношення. Щоб зрозуміти окремі явища, ми повинні вирвати їх із загального зв'язку і розглядати їх ізольовано, а в такому випадку руху, що заміняються, виступають перед нами - одне як причина, інше як слідство. Це ізолювання явищ необхідно для того, щоб визначити і пізнати частку.
Для того, щоб з'ясувати причинний зв'язок яких-небудь явищ, треба виділити їх із загального взаємозв'язку, із тієї сукупності, що укладається з множини інших явищ. З'ясовування такого причинного зв'язку повинно грунтуватися на відбитку об'єктивної дійсності в нашій свідомості. Яким чином це можливо зробити? Простіше усього - матеріалістичний підхід до розгляду названої проблеми.
Виділимо основні елементи причинності. По-перше, послідовність причини і слідства в часі. Причина завжди передує слідству в часі. Але не всяка послідовність явищ у часі означає їхню причинну залежність, тому що недостатня лише зовнішній зв'язок явищ, необхідний ще і внутрішній, закономірний зв'язок. Це пов'язано із субстанційним характером причинної залежності.
Другим елементом причинності є необхідний, характер причинно-слідчого зв'язку, що виражається в обов'язковому настанні слідства при виникненні причини. Але якщо метафізики переконують у тому, що в природі взагалі немає ніякого закону необхідного зв'язку між причиною і слідством, то діалектики підтверджують, даний закон причинності підтверджується шляхом практичної людської діяльності. Отже, якщо людина може штучно викликати визначену послідовність явищ, то тим самим відбувається незаперечне доведення існування причинного зв'язку. Дійсно, критерієм істинності пізнання причинності служить не просте чергування явищ або їхнє повторення, а багатогранна людська діяльність.
Як відомо, у процесі заподіяння відбувається перенос матерії і руху від причини до слідства. У цьому також виражений необхідний характер причинно-слідчого зв'язку: перенос структури від причини до слідства, тобто відтворення, відображення структури причини в структурі слідства. Цей факт лежить в основі властивої матерії властивості відбитка.