Конституція України юридично проголошує рівність прав жінок та чоловіків на працю, вибір професії, професійну підготовку та заробітну плату. Але криза в економіці, закриття великої кількості підприємств, невчасна виплата заробітної плати загострює проблему становища жінки на ринку праці. Трудове законодавство України в багатьох випадках декларативно захищає права жінок в цій сфері, але знову ж таки реальна ситуація набагато складніша. Жінкам набагато складніше знайти гарно оплачувану роботу, а декларовані пільги часто тільки сприяють тому, що роботодавці дуже обережно і неохоче беруть на роботу жінок.
Ще однією проблемною сферою життєдіяльності жінки, яка вимагає правового втручання з боку держави, є насильство над жінками. На попередження й ліквідацію даного негативного явища спрямовані статті Кримінального кодексу України, які передбачають кримінальну відповідальність:
- за зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 152, 153);
- за незаконне проведення аборту (ст. 134);
- за примушування до вступу в статевий зв’язок, статеві зносини з особою, яка ще не досягла статевої зрілості та за вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла 16 років (статті 154,155,156);
- за створення або утримання місць розпусти і звідництво, проституцію або примушування чи втягнення до заняття проституцією (ст. 302,303);
- за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини (ст. 149) та багато інших. (Україна. Закони. Основні чинні кодекси і закони України. – Київ, 2003. – с. 362-383.)
Але проблема насильства над жінками в нашому суспільстві не зникає, тому, мабуть, треба більш детальніше виписати в адміністративному і кримінальному законодавстві України систему захисту жінок від насильства, посилити покарання за подібні правопорушення.
Верховна Рада України, керуючись Загальною декларацією прав людини, Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, ратифікованими Україною міжнародними договорами про права і свободи особистості, підсумковими документами Всесвітньої конференції із становища жінок: «Дії в інтересах рівності, розвитку і миру»(Пекін 1995р) і постановою Верховної Ради України від 12 липня 1995 р «Про рекомендації учасників парламентських слухань щодо реалізації в Україні Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», надаючи особливого значення ролі сім’ї та жінок у політичному, економічному історичному та культурному розвитку держави 5 березня 1999 р. Постановою № 473 прийняла Декларацію про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї і жінок. Держава взяла на себе обов’язки перш за все забезпечити рівні права і можливості жінкам і чоловікам відповідно до основних умов та свобод людини вирішити інші принципові проблеми, пов’язані з ліквідацією всіх форм дискримінації щодо жінок (Декларація про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок. – Київ, 1999. – с. 11-12)
Узагальнюючи зазначене, можна зробити висновок, що законодавство України побудоване на принципах рівноправності жінок і чоловіків у всіх сферах людської життєдіяльності. Однак існуюча система неприпустимості дискримінації жінок все ж залишається неефективною, поки ще відсутні національні механізми жорсткого контролю за виконанням відповідних законодавчих норм, крім того, на мою думку, необхідно зробити суттєві кроки щодо зміни суспільної свідомості в питаннях гендерної рівності.
3. Програма подолання гендерної нерівності в Україні
Україна в 1980 році ратифікувала Конвенцію ООН "Про лiквiдацiю всіх форм дискримінації щодо жінок". I тим самим підтвердила необхідність втілення в життя ідеї рівноправ’я між жінками i чоловіками в усіх сферах економічного, політичного, соціального, культурного, громадського життя. Але рiвнi права, якi проголошуються в галузі освіти, праці та винагороди за неї постійно порушуються. Існуюча система недопущення дискримінації жінок i її законодавче закріплення все ще залишаються неефективними. Не сформована єдина державна політика, яка була б спрямована на комплексне розв'язання всіх проблем, пов'язаних з дискримінацією жінок.
Основне протиріччя гендерної (гендер – стать людини в суспільному, а не сексуальному вияві) проблеми в українському контексті полягає в тому, що, з одного боку, формування ринкових відносин, процеси первісного накопичення капіталу, часткова деiндустрiалiзацiя, тимчасова депресія соціальних галузей (де ще за радянського часу жінки посідали першість) та формування ринку праці, об'єктивно сприяє дискримінації жінок, виштовхуванню значної частини жінок в сферу домашнього господарства, більшій ймовірності жіночого безробіття, більшій можливості перетворення жінок в групу соціального ризику. З іншого боку, все це відбувається на тлі загальносвітової тенденції збільшення залучення жінок до економічного життя, політичного управління, зростання їх соціально-культурної ролі.
З цього виникає основна проблема практичної політики з "жіночого питання": нейтралізувати негативні наслідки ринкової модернізації щодо соціального становища жінок, щоб ці процеси не призвели до появи гендерного конфлікту у суспільстві, гендерної кризи, зберегти конструктивні традиції жіночості українського менталітету.
Фемiнiзацiя бідності є однією з найважливіших економічних проблем жінок України. Зростання безробіття, зменшення реальної заробітної платні, зменшення прибутків сім’ї важким тягарем лягають на плечі українських жінок. В усіх галузях професійної діяльності жінки отримують близько 70% від заробітної плати чоловіків за виконання рівноцінної роботи. Відсутня ефективна стратегія переквалiфiкацiї, особливо для жінок. Приватна система переквалiфiкацiї дуже коштовна i не може гарантувати подальше працевлаштування. Жінки стають небажаною робочою силою, оскільки працедавці не хочуть обтяжувати свої прибутки більшими, у порівнянні з чоловіками, витратами на забезпечення соціальних гарантій. В новій приватній сфері жiнок-пiдприємцiв небагато, значно менше, ніж чоловіків. Їхній доступ до фінансових i матеріальних ресурсів утруднений внаслідок нерівних стартових умов. Найбільш вірогідний донор робочих місць для жінок – сфера малого бізнесу. Але його розвиткові перешкоджають несприятливе законодавство, відсутність правового та соціального захисту працюючих в сфері малого бізнесу.
З метою вирівнювання становища в економічний сфері варто спрямувати зусилля на:
1) здійснення економічної i соціальної політики з врахуванням потреб жінок, протистояння фемiнiзацiї бідності;
2) сприяння рівноправному доступу жінок до ресурсів, робочих місць та інформації;
3) розширення сфери малого бізнесу як джерела прибутку для жінок. Задля цього необхідні:
- Проведення та реалізація зваженої та стабільної макроекономічної та секторальної політики, яка повинна розроблятися i контролюватися з врахуванням специфічних потреб жіночої частини населення. Кореляція програм в сфері економіки та соціальної політики з метою зменшення негативних наслідків для жінок, якi сьогодні несуть непропорційно більший тягар труднощів перехідного періоду.
- Створення мережі установ соціального захисту та зміцнення державної системи соціальної підтримки, якi даватимуть змогу жінкам протистояти несприятливій економічній ситуації та зберігати необхідний для прожиття рівень доходів.
- Створення комплексної програми подолання жіночого безробіття на підставі початкового проведення об'єктивного та кваліфікованого гендерного аналізу. Розробка плану заходів щодо лiквiдацiї довгострокового безробіття серед жінок.
- Залучення коштів міжнародних фінансових установ не тільки на структурну перебудову економіки, але й на фінансування проектів, що містять в собі потенціал для соціального розвитку жінок.
- Впровадження обов'язкової гендерної експертизи проектів, програм i законодавства щодо структурної перебудови економіки, податкової системи, інвестування, зайнятості, ринків з врахуванням їх впливу на жінок. Впровадження гендерних методик в статистику.
- Створення сприятливих умов для реалізації i підтримки державними установами проектів i програм, що подаються жіночими неурядовими організаціями (далi – НУО) i спрямовані на реалізацію соціальної політики. Введення системи державних грантів для НУО (для проведення гендерних досліджень, створення альтернативних або додаткових програм та проектів переквалiфiкацiї, соціального захисту, соціально-психологічної адаптації, проектів з розвитку малого бізнесу, створення ефективного механізму контролю, моніторингу існуючих економічних стратегій, систем кредитування, зайнятості, соціальної політики держави).
- Здійснення державою політики рівних можливостей для жінок та чоловіків на ринку праці. Розробка, впровадження та забезпечення механізму виконання законодавства про рiвнi можливості як на державних, так i на приватних підприємствах. Ухвалення закону прямої дії щодо заборони дискримінації на ринку праці при наймі, просуванні по службі, наданні пільг та допомоги по соціальному страхуванню.
- Перегляд існуючого трудового законодавства з метою збалансування соціальних виплат жінкам з державних i недержавних джерел для зменшення ризику звільнення або відмови в прийнятті на роботу.
- Розширення мережі курсів переквалiфiкацiї жінок, з метою створення можливості отримання ними знань i навичок, якi дозволяють поліпшити та розширити їхні можливості в плані зайнятості.