- Цiлестпрямоване забезпечення збалансованості представництва жінок та чоловіків при призначенні у органи державної влади. Включення жінок в структури виконавчої та законодавчої влади (створення систем просування жінок, підготовка до виборів).
- Проведення регулярного збору, аналізу та розповсюдження кількісних та якісних даних щодо залучення жінок та чоловіків на керівні посади в державному i приватному секторах. Заохочування зусиль та діяльності тих підприємств та організацій, де дотримуються рівності статей в управлінні.
- Прийняття рішень в сфері політики з проведенням аналізу їх наслідків відповідно для чоловіків та жінок.
- Створення умов для рівного представництва жінок i чоловіків в керівництві партійних та громадських організацій, включення гендерних проблем в партійні програми та створення системи просування жінок в недержавних організаціях.
- Створення Ради експертів з питань становища жінок при Президенті або Кабінеті Мiнiстрiв з дорадчими функціями. Запровадження обов'язкового проведення Радою експертів гендерної експертизи проектів законів та інших нормативних актів, з подальшим поданням пропозицій до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Мiнiстрiв, зацікавлених міністерств.
- Запровадження політики підготовки щорічних Національних доповідей Уряду щодо становища жінок в Україні з обов'язковим оприлюдненням цього звіту через засоби масової інформації та заслуховування його під час щорічних слухань стану "жіночого питання" на засіданні Верховної Ради України.
- Створення Громадських Рад, як форми горизонтальної взаємодії, при керівниках місцевих державних адмiнiстрацiй, з дорадчими та інформаційними функціями. Створення інституту радників (на громадських засадах) з жіночих питань при губернаторах областей i мерах міст.
Як бачимо, необхідно комплексно підійти до проблеми подолання гендерної нерівності в Україні, розробити i реалізувати цільові програми спрямовані на покращення становища жінок, впровадити практику двосторонніх та багатосторонніх угод між державними органами та неурядовими організаціями, створити робочі групи з представників жіночих неурядових організацій та державної влади з конкретних напрямків діяльності. Лише за такого підходу можливі суттєві зрушення в питанні досягнення гендерної рівності в Україні.
Висновки
У ХХ ст. жінки з усього світу започаткували активний міжнародний рух за права жінок. Наслідки цієї діяльності особливо відчутні на міжнародному рiвнi. Держави перше в історії виявили підтримку захисту прав жінок i визнали необхідність досягнення справжньої рівності в правах і можливостях чоловіків і жінок. Однак, незважаючи на багатообіцяючі зміни в міжнародному праві та практиці, жінки з усього світу ще стикаються з повсякденною реальністю нехтування їхніми правами. Крім того, їм часто бракує засобів та знань, необхідних для використання системи прав людини, для боротьби проти зловживань. Чимало жінок не знають про жіночий рух або сприймають його як щось абстрактне, що їх не стосується. Хоча активна діяльність протягом останнього десятиліття зробила права жінок більш окресленими, зараз же завдання полягає в тому, щоб зробити їх більш досяжними.
Гендер – соціокультурна категорія та колективні уявлення, завдяки яким бiологiчнi вiдмiнностi статей переводяться на мову соціальної та культурної диференціації. Поняття гендер походять від грецького „генос” („Походження”, „матеріальний носій спадковості”, „той, що народжує”). Термін „гендер” введено в соціальні науки Енн Оклей в 70-ті роки ХХ ст. Соціологи проводять різницю між чоловіком та жінкою за такими ознаками: бiологiчна стать, гендерна iдентифiкацiя, гендернi ролі. Гендер має соціальний та правовий аспект. Основою правового статусу особистості є її фактичний соціальний статус, тобто реальний стан людини в суспільстві. Право вводить цей стан в законодавчі рамки. В соціальному відношенні статус являє собою певну систему соціальних можливостей людини.
Гендерна рівність є однією з ознак правової держави. Держава зобов'язана забезпечувати дотримання прав людини, передбачених міжнародним законодавством. Навіть тоталітарна держава, якою наприклад був Радянський Союз, ретельно підтримувала гендерну рівність. Кількість жiнок-iнженерiв дорівнювала кількості чоловіків. Навіть в космос Радянський Союз відправив жінок одразу після чоловіків. В радянські часи жінки займали пости керівників підприємств та директорів установ. Але працюючи інженерами та директорами, жінки були змушені тягнути на собі тягар домашнього господарства та виховання дітей. Середньостатистична радянська дружина відпрацьовувала 8 годин на виробництві (нерідко шкідливому, оскільки робота там краще оплачувалася та дозволяла раніше піти на пенсію), проводила ще 1,5 години в громадському транспорті, а потім відпрацьовувала ще 5-7 годин у плити, з дітьми або за пранням. Крім того, радянське суспільство було глибоко патріархальним за своїм світосприйняттям, в суспільній свідомості укорінився принцип поділу праці, професій і занять на чоловічі і жіночі, а деякі виключення лише підтверджували загальне правило.
Яким же є становище жінок в Україні на сьогоднішній день? Основною проблемою є декларативний характер гендерної рівності та формальність прав жінок. Реальна ситуація багато в чому є прямо протилежною правовим нормам. Основними жіночими проблемами є домашнє насильство, проституція та торгівля жінками, наркоманія, безробіття, відсутність послідовної державної політики в цій сфері. Особливої гостроти набула проблема сексуальних зазіхань, якi вважаються нормою у відносинах між керiвниками-чоловiками та пiдлеглими-жiнками. Чинне законодавство de jure гарантує чоловікам та жінкам України рiвнi права та можливості, але наскільки вони реально допомагають жінкам відчути себе вільними та рівними в політичній, культурній, соціальній, економічній сфері, у працевлаштуванні та в повсякденному житті?
Принцип гендерної рівності закріплений в Конституції України. Статті 3, 21, 23, 24 Конституції закріплюють рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя. Частина третя ст. 24 Конституції України, безпосередньо присвячена подоланню дискримінації стосовно жінок в Україні та наголошує на тому, що рівність прав жінок i чоловіків забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-полiтичнiй та культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї i так далi. Йдеться також про те, що створюються умови, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством. Мова йде про правовий захист, матеріальну і моральну підтримку материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам та матерям. (Україна. Закони. Конституція України: Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-ІV від 08.12.2004 р. – Київ,2007. – с. 8.) Законодавчо чоловіки позбавлені такої можливості. Саме такий підхід є характерною ілюстрацією формального розуміння принципу гендерної рівності.
Окрім цього Україною ратифікована ціла низка міжнародних документів, зокрема базова з цих питань – Конвенція про лiквiдацiю всіх форм дискримінації щодо жінок. Наскільки ці нормативні акти вплинули на розвиток гендерної рівності в нашій країні? По-перше, вони носять виключно декларативний характер та не забезпечені механізмами реалізації, тобто фінансовими та організаційними ресурсами для забезпечення даних зобов'язань, по-друге, громадянське суспільство в Україні на сьогоднішній день, нажаль, не є силою, яка здатна вплинути на гендерну ситуацію в країні. Отож, законодавче закріплення гендерної рівності не допомогло жінкам добитися реального рівноправ’я. Та найбільш відчутна гендерна нерівність у декількох сферах – праці та зайнятості, в сфері політики, у сімейному та повсякденному житті.
З розвитком в країні ринкових відносин жінки, як i всі громадяни отримали можливість для відкриття власної справи. Доля жінок в загальній кількості підприємців складає близько 30%. В основному вони зайняті в малому та середньому бізнесі. У великому бізнесі жінки – рідкість. Становлення жіночого бізнесу в основному відбувається за рахунок iнiцiативи жінок, а не як результат дії спеціальних державних програм. Жіночий бізнес орієнтований в основному на роздрібну торгівлю, медицину, культуру та науку. Соціологи стверджують, що жінки у бізнесі демонструють більшу схильність до компромісів у взаємодії з партнерами, більше враховують моральні та етичні принципи. Але жiнки-пiдприємцi – лише незначна частка працюючих жінок. Серед найманих працівників показником дискримінації є рівень заробітної плати. В цілому рівень жіночої заробітної плати складає 2/3 чоловічої. Гендерна нерівність в оплаті праці є прямим порушенням принципу рівної оплати за рівну працю. Майже в усіх галузях народного господарства жінки займають низькооплачувані посади. Всі ці роки на ринку праці простежується ще одна закономірність: чоловіки витісняють жінок з перспективних і добре оплачуваних посад. Традиційні стереотипи масової свідомості суттєво обмежують можливості кар'єрного росту для жінок та негативно впливають на їх сімейні відносини як тільки вони добиваються перших успіхів. При працевлаштуванні у жінок менше шансів, ніж у чоловіків, отримати вакантне місце. До того ж нерідко роботодавець зазначає, що конкурс оголошується виключно для чоловіків. Чи є така позиція роботодавців виправданою? Так, дійсно, жінка може раптом піти у декретну відпустку, у відпустку по догляду за дитиною, але чоловіки частіше вживають спиртне, що відбивається на виконанні їх службових обов’язків. Така очевидна нерівність позицій жінок та чоловіків на ринку праці призвела до фемiнiзацiї бідності. Сьогодні кожна третя жінка має рівень доходів, що дорівнює прожитковому мінімуму. Жінки складають більшість у найбільш соціально незахищених категоріях громадян: пенсіонери, безробітні, працюючих у бюджетній сфері. Скрутне матеріальне становище нерідко штовхає жінок на заробітчанство, вони їдуть в основному нелегально, залишаючи малолітніх дітей на своїх родичів, що нерідко означає на призволяще. Окрім того, як правило, наші спiввiтчизницi змушені перебувати за кордоном у нелегальному статусі, що нерідко призводить до негативних наслідків, часто такі жінки стають об'єктом продажу та подальшої сексуальної експлуатації.