ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА ПОЛІТОЛОГІЇ
ПРОБЛЕМА ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ
Курсова робота
студентки 2 курсу з/в
спеціальності 6.030104 – Політологія
АНДРЄЄВОЇ К.А.
Науковий керівник
к.ф.н., доц. Кіпень В.П.
Донецьк 2010р.
ЗМІСТ
ВСТУП
1. Проблема торгівлі людьми як глобальний виклад: стан, поняття, правові підходи
1.1 Запобігання торгівлі людьми
1.2 Торгівля людьми з погляду закону
1.3 Допомога жертвам торгівлі людьми
2. Досвід напрацювання з протидії торгівлі людьми і допомога постраждалим у сучасному світі
2.1 Соціальний аналіз причин і наслідків
2.2 Механізм протиборства
2.3 Механізм допомоги потерпілим від торгівлі людьми і підготовка спеціалістів, що працюють з ними
3. Торгівля людьми і допомога постраждалим в Україні
3.1 Причини, умови та наслідки
3.2 Стан нормативно-правового забезпечення
3.3 Формування національного механізму перенаправлення для постраждалих від торгівлі людьми
ВИСНОВКИ
Література
ВСТУП
Актуальність теми підтверджується тим, що свобода людини є однією з головних цінностей сучасного цивілізованого суспільства, а забезпечення недоторканності свободи особи – однією з головних функцій держави.
Ще в ХХ столітті торгівлю людьми світова спільнота включила в число основних викликів і погроз національній і міжнародній безпеці. Сьогодні все велику тривогу викликає зростання об'ємів незаконних дій по використанню людини в цілях сексуальної та іншої експлуатації. Проблема торгівлі людьми спочатку повинна розглядатися як явище загрозливе національній безпеці, оскільки своїм фактом вона ставить під загрозу всі демократичні досягнення суспільства.
Відповідно до норм міжнародного законодавства, кожна країна, що поважає права людини, повинна гарантувати їх виконання, зокрема запобігання насильству, забезпечення компетентного розслідування актів насильства, покарання злочинців і надання компенсацій людині, що постраждала.
Разом з тим в системі правової дії на злочинність в цілому і на торгівлю людьми зокрема важливе місце відводиться заохочувальним нормам кримінального закону. Так, наприклад, особливістю заохочувальних норм є те, що вони адресовані особам, які почали скоювати злочин або вже його зробили з метою стимулювання їх до відмови від подальшої злочинної діяльності. Передбачається, що подібна норма, надає винному можливість вже після здійснення купівлі-продажу людини або його вербування, перевезення, передачі, приховування або отримання, в цілях його експлуатації, одуматися і звільнити потерпілого, що сприятиме забороні винного від інших насильницьких дій відносно потерпілого [2, С. 56]. Представляється, що за відсутності реальної можливості запобігання подальшій злочинній діяльності по торгівлі людьми заходами державного примушення, держава повинна надавати альтернативні засоби протидії торгівлі людьми нехай навіть в збиток каральної дії.
Методологія і методичні основи дослідження. Методологічною основою є фундаментальні дослідження і положення вітчизняної й зарубіжної науки з проблематики торгівлі людьми.
Теоретичною й методичною основою виконаного дослідження є роботи зарубіжних і вітчизняних авторів – М.Ю. Буряк, В. Маларека, А. Топчія, Іващенко В.О., та ін.
При визначенні проблеми й аналізу існуючих підходів щодо її вирішення були використані законі України, наукова, юридична та довідкова література, роботи провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, методичні матеріали, періодичні видання України.
Метою даної роботи є з’ясування причин подолання та боротьба з торгівлею людьми, визначення масштабів проблеми торгівлі людьми у сучасному світі, розглянути стан проблеми в Україні та запропонувати теоретичні підходи щодо ії визначення.
Виходячи з мети даного дослідження автор ставить наступні задачі:
- висвітлити соціальний аналіз причин та наслідків торгівлею людьми;
- надати найбільш ефективні шляхи формування механізму протиборства та допомоги постраждалим від торгівлі людьми.
Об’єктом дослідження виступає проблема торгівлі людьми.
Предметом дослідження є причини соціального розповсюдження торгівлі людьми та запобігання соціальних проблем.
Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури. Загальний обсяг роботи 39 сторінок.
1. Проблема торгівлі людьми як глобальний виклад: стан, поняття, правові підходи
1.1 Запобігання торгівлі людьми
Торгівля людьми — здійснювані в цілях експлуатації або вилучення органів або тканин, вербування, перевезення, передача, приховування, купівля-продаж або отримання людини шляхом загрози силою або її застосування або інших форм примушення, викрадання, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для отримання згоди особи, контролюючої іншу особу; соціальне явище, що визнається злочином у всіх країнах миру [4].
Щороку десятки тисяч жінок у всьому світі стають предметом торгівлі; їх одурюють, примушують, продають і, в більшості випадків, схиляють до життя і праці в рабських умовах як повії або потогінні виробництва, домашні служниці або дружини. Комісія з прав людини ООН визначила торгівлю жінками як сучасну форму рабства. Незалежно від того, з якою метою здійснюється торгівля жінками і людьми загалом, останні стають при цьому об'єктами зґвалтувань, биття і психологічних тортур. Порушення загальнолюдських прав людей, зв'язане з використанням їх як предмету торгівлі, відбувається і в тій країні, звідки їх вивозять, і в тих, куди привозять.
Торгівля жінками стала предметом неспокою міжнародної громадськості вже в кінці ХІХ-го сторіччя. Тенденція збільшення торгівлі жінками і втягування їх в проституцію стала характерною для більшості країн світу того часу і вимагала організаційної боротьби з ці соціальним злом. Тому проблема була піднята ще в 1899 році в Лондоні на міжнародному конгресі з питань боротьби з торгівлею жінками, пов'язаною з проституцією. Потім, в 1904 році, в Парижі більшість держав Європи підписали Міжнародна угода, направлена на боротьбу з «білим рабством» - торгівлею жінками. Термін виник тому, що у той час особлива увага приділялася жінкам з Великобританії, яких примушували займатися проституцією в країнах континентальної Європи. Пізніше європейськими державами було підписано ще дві міжнародні угоди про співпрацю по захисту жінок і запобіганню торгівлі людьми (1910 і 1921 рр.).
У 1933 році була прийнята міжнародна Конвенція про заборону торгівлі жінками, а в 1949 нова міжнародна організація – Генеральна Асамблея ООН – прийняла конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами. Ця Конвенція значно розширила круг дій, які держави домовилися вважати злочинними в сферах торгівлі людьми і сексуальній експлуатації.
Наступним важливим кроком стало ухвалення в 1979 році Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, яка вступила в силу в 1981 році. Шоста стаття цієї Конвенції вимагає від держав ухвалення і виконання відповідних законів, сприяючих припиненню всіх видів торгівлі жінками.
Потім послідувала Декларація ООН про викорінювання насильства проти жінок, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1993 році. У цьому документі продаж жінок, їх експлуатація і примушення до проституції чітко названі видом насильства проти жінок, яке держави зобов'язані викорінювати.
Нарешті в 1977 році в Гаазі (Нідерланди) відбулася Європейська Міністерська конференція, що проходила під керівництвом Європейської Співдружності. Там була прийнята Гаагська Міністерська декларація європейських рекомендацій з приводу ефективних заходів по запобіганню і боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації.
Слід додати, що важливу роль в боротьбі з торгівлею жінками грає Інтерпол. Його головне завдання полягає в наданні допомозі країнам-членам Інтерполу в реалізації жорсткішого контролю шляхом обміну інформацією про переміщення і діяльність осіб, що займаються експлуатації проституції на міжнародному рівні. Генеральний Секретаріат Інтерполу відповідає на запит членів Інтерполу про пересилку інформації, необхідної для переслідування за законом осіб, що експлуатує повій і торгуючих людьми.
Здійснюється також незаконний вивіз дітей, якому неабиякою мірою сприяє маса безпритульних дітей, яких можна вивести, не оформляючи ніяких операцій, зокрема незаконного характеру. За даними прикордонних і міграційних служб, щорічно через державні кордони не пропускають тисячі жінок і дітей, яких неправомірно намагаються перемістити в інші держави по фальшивих паспортах, запрошенням візам.
Відмічено зростання числа злочинних груп, що займаються сексуальною експлуатацією дітей, виготовленням і розповсюдженням порнографічної продукції з використанням неповнолітніх. Набула поширення торгівля дітьми з метою експлуатації їх як дешева і безкоштовна робоча сила. За приблизними оцінками Міжнародної організації праці, в Санкт-Петербурзі налічується 16 тис. працюючих вуличних дітей, в Москві – 50 тис., а в Ленінградській області – до 30 тис.
За даними ГІАЦ МВС Росії, в період з 1996 по 2003 рік зареєстровано 231 злочин по торгівлі неповнолітніми, а в період з 2004 по 2007 рік – 287 злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, в числі яких торгівля неповнолітніми.
20 листопада 1989 р. 44 сесія Генеральної Ассамблєї ОНН прийняла Конвенцію про права дитини. 13 червня 1990 р. Верховну Раду СРСР ратифікував цей міжнародний документ.
У Конвенції про права дитини записано, що держави-учасники приймають всі необхідні заходи для запобігання викраданню дітей, торгівлі дітьми або їх контрабанді в будь-яких цілях і в будь-якій формі (ст. 35). Держави-учасники зобов'язуються приймати заходи для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей з-за кордону (ст.11), захищати дитину від всіх форм сексуальної експлуатації.