1 Гадышев В.А. Статистический анализ и прогнозирование социально-экономических процессов в деятельности органов внутренних дел (на примере МВД Украинской ССР). – М.:Академия МВД СССР, ГИЦ МВД СССР, 1989. – 234с.
Механізм імплементації норм міжнародного права має бути закріплений в Законодавчому Кодексі України, що буде сприяти гармонізації і одночасно кодифікації національного законодавства.
Кодифікації підлягають не тільки міжнародні нормативні акти (спеціальна кодифікація)а і все чинне законодавство, що є однією із необхідних умов організації і існування правової держави, так як від правильного вибору правових засобів в кінцевому наслідку залежить досягнення головної мети правового регулювання – ефективність права в цілому.
Запровадження вказаних заходів – об’єктивна необхідність, так як згідно із Конституцією України, Закону України “Про міжнародні договори України” від 22.12.93р. в державі визнається і діє принцип верховенства права, а чинні міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Але питання імплементації норм міжнародного права з питань реалізації основних принципів застосування сили посадовими особами по підтриманню правопорядку залишається відкритим.
Запровадження вказаних вище заходів покликаро сприяти розробленню механізму стримувань і противаг з питань застосування сили представниками органів виконавчої влади до громадян. Без врегулювання цього питання неможлива успішна побудова правового суспільства, в якому життя, честь, гідність людини (як проголошує Конституція України) визначається найвищою соціальною цінністю і буде існувати не тільки на папері.
§2. Адміністративна правосуб’єктність державних органів виконавчої влади щодо реалізації спеціальних засобів адміністративного припинення.
Необхідно відзначити, що статтями 12-151 Закону України ”Про міліцію” від 20.12.90р., керуються не тільки працівники міліції, а й військовослужбовці внутрішніх військ МВС України (Закону України ”Про внутрішні війська Міністерство внутрішніх справ України” від 26.03.92р.), співробітники Служби безпеки України(Закону України ”Про Службу безпеки України” від 25.03.92р.), громадяни, які приймають участь в охороні громадського порядку і державного кордону (Закону України ”Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” від 01.08.00р.).
У ст.12 ”Умови і межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї” Закону України ”Про міліцію” вказано, що “У разі можливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов’язків і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров’ю правопорушників та інших громадян”. Остання фраза суперечить ч.2 ст.15 Закону України ”Про міліцію”, де вказується що ”Забороняється застосовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи”.
Попередні положення суперечать Конституції України, нормам міжнародного права: ”Кодексу поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку” від 17.12.79р., ”Головним принципам застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами по підтриманню правопорядку”, що були прийняті на Восьмому Конгресі ООН по попередженню злочинності та поводженню з правопорушниками від 29.11.85р., “Декларації про захист всіх осіб від катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання” від 09.12.75р., “Загальної Декларації прав людини”(ООН, 1948р.), ”Міжнародному пакту про громадські і політичні права”(ООН, 1966р.).
З іншого боку, у відповідності із ч. 2 ст. 14 Закону України ”Про міліцію” від 20.12.90р., співробітникам міліції надається право в індивідуальному порядку визначати вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування з урахуванням обставин, що склалися, характеру правопорушення і особи правопорушника.
Співробітнику міліції важко не помилитись в екстремальній ситуації під час затримання правопорушника. Суду, наприклад, потрібен певний час, щоб дослідити всі обставини справи і прийняти рішення, а співробітник міліції це вимушений зробити за одну мить.
Це свідчить про недосконалість нормативно-правової бази з питань застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї.
На діяльності міліції віддзеркалюється і недосконала забеспеченність технікою, спеціальними засобами (електрошокери, газова зброя, гумові кийки (більш зручні в застосуванні), слабка фізична підготовка, відсутність необхідних навичок по застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, застосуванню і використанню вогнепальної зброї.
Складною залишається і криміногенна обстановка. Багато випадків здійснення злісної непокори, опору законним вимогам, розпорядженням співробітників міліції, які виконують обов’язки по охороні громадського порядку і боротьби зі злочинністю.
Цифри свідчать про правову незахищеність співробітників міліції які вимушені балансувати на межі законності.
Поняття “правосуб’єктність” включає такі складові як права, свободи, обов’язки, тобто роль вказаних вище суб’єктів суспільних правовідносин у правовому вихованні населення з питань застосування такого виду заходів адміністративного примусу, як сила(заходи фізичного впливу, спеціальні засоби, зброя).
У вказані відносини повинен бути закладений динамізм – взаємний вплив, що повинен в майбутньому привести до відмови від насильства в суспільстві через правове виховання нації, так як в основу таких відносин покладено досягнення компромісу, рівноваги на підставі поваги до особистих прав і встановлених правил поведінки, Закону.
У Закон України “Про застосування сили посадовими особами при виконанні ними службових обов’язків” доцільно внести норми, що встановлюють права громадян, співробітників міліції у ситуаціях, що пов’язані із застосуванням працівниками міліції сили.
Наприклад: співробітник міліції має право не застосовувати заходи фізичного
впливу, спеціальні засоби, вогнепальну зброю у наступних випадках:
- під час ведення переговорів з правопорушником про припинення протиправної поведінки;
- використанням психологічного впливу на правопорушника демонстрацією готовності до застосування сили;
- коли чисельність наряду міліції вдвічі переважає кількість затримуваних осіб.
Отже, застосування сили співробітниками міліції – це повинно стати останнім аргументом не тільки на бумазі, а і в дійсності. Так як право застосовувати силу негативно впливає на правове виховання і співробітників міліції як суб’єктів суспільних правовідносин.
Так як правосвідомість пересічного громадянина ще знаходиться на низькому рівні, то з метою правового виховання як правозахисників так і правопорушників в дусі поваги до Закону кожен правопорушник в момент затримання повинен знати свої права.
Наприклад: під час затримання громадянин, який підозрюється у вчиненні правопорушення має право: знати свої права щодо порядку та правил затримання, доставлення, тримання під вартою; має право скористатись правовою допомогою адвоката, відмовитись відповідати на питання в його відсутності; має право на один телефонний дзвінок.
Крім прав під час припинення протиправного діяння як співробітник міліції так і затримуваний повинні мати певні обов’язки.
Наприклад: під час затримання особи, що підозрюється у скоєні протиправного діяння співробітник міліції зобов’язаний:
- Поважати її конституційні права та свободи;
- Дотримуватись принципу мінімізму застосування сили, правил застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї;
- Зачитати затримуваному його права;
- Виключити можливості постраждання оточуючих під час затримання;
- Надати потерпілому, внаслідок затримання, правопорушникові першу допомогу
- Доповісти рапортом безпосередньому начальнику, скласти необхідні процесуальні документи.
Під час затримання співробітником міліції громадянин, що підозрюється у скоєні протиправного діяння, зобов’язаний:
- виконувати законні вимоги співробітника міліції;
- повідомити про наявність(відсутність) предметів, заборонених для носіння, а також речей що мають відношення до скоєння особою протиправного діяння;
- надати можливість співробітнику міліції провести особистий огляд, повідомити про наявність або відсутність свідків.
- утриматись від вчинення непокори, опору законним вимогам працівника міліції.
Так як суб’єктами застосування засобів фізичного впливу, спецзасобів, вогнепальної зброї крім працівників міліції є військовослужбовці внутрішніх військ МВС України, співробітники Служби безпеки України, громадяни, які приймають участь в охороні громадського порядку і державного кордону - є необхідність дослідити їх правосуб’єктність із вказаного вище питання.
Наступним суб’єктом що має право застосовувати силу при охороні громадського порядку є внутрішні війська Міністерства внутрішніх Справ України.
Зазначене право військовослужбовцям надається п.5 ст.10 однойменного Закону: “... використовувати та застосовувати зброю та спеціальні засоби на підставах і в порядку, передбачених Законом України ”Про міліцію”, військовими Статутами Збройних Сил України та іншими актами законодавства України”.