Спори про визнання недійсними установчих документів та їх окремих положень займають помітне місце серед корпоративних спорів, що розглядаються господарськими судами.
З втратою чинності законами України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні» та Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності в законодавстві не залишилось прямої вказівки на недійсність установчих документів господарського товариства як на підставу скасування його державної реєстрації. Але ця категорія спорів продовжує існувати. Вирішуючи спори про визнання недійсними рішень загальних зборів, господарські суди дають оцінку правомірності відносин, пов'язаних з прийняттям установчих документів, відповідності вимогам закону установчих документів в цілому та їх окремих положень.
Для аналізу практики визнання недійсними установчих документів важливим є з'ясування складу та правової природи установчих документів господарського товариства. Господарський кодекс України (далі — ГК) та Цивільний кодекс України (далі — ЦК) передбачають, що установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю є статут, а установчим документом повного та командитного товариств — засновницький договір. Одразу зауважимо, що внаслідок незначної поширеності повних та командитних товариств справи про визнання недійсними їх установчих документів у судовій практиці, якщо і трапляються, то дуже рідко. В основному, предметом судового розгляду є справи про недійсність установчих документів акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, рідше — товариств з додатковою відповідальністю. Тому автор зосередився на дослідженні проблем недійсності установчих документів саме цих видів господарських товариств.
Досліджуючи склад установчих документів акціонерних товариств, товариств з обмеженою (додатковою) відповідальністю, необхідно враховувати, що більшість із них була створена до набрання чинності новим ЦК та ГК. Відповідно, і господарські суди на даний час розглядають справи про визнання недійсними установчих документів, переважно, тих господарських товариств, які створені до набрання чинності зазначеними кодексами.
У той час ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» визначала, що установчими документами акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з додатковою відповідальністю є установчий договір (або рішення про створення акціонерних товариств шляхом приватизації і корпоратизації) і статут. У роботах дослідників, серед установчих документів господарських товариств, згадується також протокол установчих зборів, який разом з установчим договором і статутом подавався для державної реєстрації господарського товариства.
Щоб з'ясувати, чи змінився, з набранням чинності ЦК та ГК склад установчих документів раніше створених господарських товариств, необхідно звернутись до прикінцевих та перехідних положень цих кодексів.
Пунктом 4 Прикінцевих положень ГК та пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК передбачено застосування норм цих кодексів до відносин, що виникли після набрання ними чинності. У відносинах, що виникли до набрання чинності ГК та ЦК, положення останніх застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ними чинності. Оскільки склад установчих документів не належить до категорій «права» та «обов'язки», а відносини щодо заснування господарських товариств завершилися з моменту їх державної реєстрації, на нашу думку, немає підстав вважати, що установчі договори акціонерних товариств, товариств з обмеженою (додатковою) відповідальністю, зареєстрованих до 1 січня 2004 p., втратили статус установчих документів. До того ж прикінцевими та перехідними положеннями зазначених кодексів не передбачено обов'язку господарських товариств привести склад своїх установчих документів у відповідність з їх нормами.
Таким чином, установчими документами акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, створених до набрання чинності ГК та ЦК, є установчий договір та статут. Незважаючи на те, що протокол установчих зборів подається для державної реєстрації товариства, вважати його установчим документом, на наш погляд, немає підстав.
Щодо правової природи установчих документів господарських товариств, то у судовій практиці установчий договір розглядається як багатостороння угода, а статут — як акт у розумінні ст. 12 ГПК та абз. 3 ч. 2 ст. 20 ГК. Відповідно, судова практика сформулювала підстави недійсності установчого договору за статтями 48 і 49 Цивільного кодексу УРСР або за статтями 215 і 203 ЦК, а недійсності статуту — як невідповідність його закону або компетенції органу, що його прийняв, та порушення внаслідок цього прав позивача.
Науковці, які займались дослідженням природи установчих документів господарських товариств, одностайно зазначають особливості установчих документів, які вирізняють їх серед інших правочинів та актів. Зокрема, вказується на подвійність правової природи установчих документів — це багатостороння угода і водночас локальний нормативний акт. На думку В. М. Кравчука, установчі документи є корпоративними нормативними актами, в яких засновники (учасники) визначають правовий статус конкретної юридичної особи. Існують пропозиції вважати статут суб'єкта господарювання — юридичної особи, створеного двома і більше засновниками, корпоративним правочином, що не є договором.
Вважаємо, варто погодитись, що установчі документи мають договірну природу, оскільки фіксують волевиявлення засновників до створення господарського товариства. Але після державної реєстрації установчі документи, внаслідок появи нового господарського товариства, стають корпоративними нормативними актами, які регулюють корпоративні правовідносини у створеному товаристві.
На те, що метою укладення установчого (засновницького) договору є створення юридичної особи, а не встановлення зобов'язальних відносин між сторонами договору, вказує розміщення статей, присвячених цьому договору: у розділі ЦК «Особи» та розділі ГК «Суб'єкти господарювання», а не у Книзі V ЦК «Зобов'язальне право» чи розд. IV ГК «Господарські зобов'язання». Безумовно, внаслідок укладення установчого (засновницького) договору у засновників товариства виникають певні зобов'язання, але їх виконання також слугує досягненню мети — створення господарського товариства. Наведені особливості установчих документів, на наш погляд, обов'язково мають враховуватись при врегулюванні підстав і наслідків визнання їх недійсними.
Проаналізуємо судову практику розгляду спорів щодо визнання недійсними установчих документів, змін до них чи їх окремих положень. Узагальнено назвемо їх справами, пов'язаними з оспоренням правомірності установчих документів господарських товариств.
Залежно від предмета судового розгляду та наслідків задоволення позовних вимог, ці справи необхідно поділити на дві категорії:
1) про визнання недійсними установчих документів господарських товариств у цілому;
2) про визнання недійсними окремих положень установчих документів (у тому числі змін і доповнень, не пов'язаних з реорганізацією товариства).
Докладніше зупинимось на дослідженні предмета, практики і наслідків розгляду справ кожної з категорій.
1. Справи про визнання недійсними установчих документів господарських товариств у цілому
У цих справах суд оцінює дотримання закону при створенні господарського товариства та затвердженні його установчих документів.
Задоволення позовних вимог пов'язане з припиненням господарського товариства, якщо позивач, разом з вимогою про визнання недійсними установчих документів, висуває вимогу про визнання недійсною державної реєстрації товариства. Підставою для цього є положення другого абзацу ч. 2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», яка передбачає припинення юридичної особи за рішенням суду через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути. Адже затвердження установчих документів є одним з етапів створення юридичної особи, тому всі порушення, пов'язані з затвердженням установчих документів, у тому числі неповнота змісту установчих документів, є такими, що допущені при створенні юридичної особи.
На даний час господарським судам підвідомчі справи про визнання недійсними установчих документів господарських товариств за позовами осіб, які не належать до суб'єктів владних повноважень. Аналіз судової практики розгляду справ про визнання недійсними установчих документів господарських товариств, показує, що вимоги про визнання недійсними установчих документів господарських товариств обґрунтовувались посиланням на:
1) неправомірність участі одного чи кількох засновників у господарському товаристві або внесення майна до статутного фонду товариства;
2) невідповідність змісту установчих документів вимогам закону.
Передача основних засобів та інших матеріальних цінностей як внеску до статутного фонду господарського товариства є одним із способів відчуження майна, який використовується для привласнення майна державних та комунальних підприємств, приховування майна фінансово неспроможних підприємств від кредиторів тощо. З цих мотивів правомірність участі одного чи кількох засновників у господарському товаристві та внесення майна до його статутного фонду оспорювалась:
— кредиторами одного із засновників господарського товариства (зокрема, у випадках, коли засновник перебував у процесі банкрутства);
— заставодержателями майна, переданого до статутного фонду господарського товариства;
— орендарями майна, внесеного до статутного фонду господарського товариства.