МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАИНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ХАРКІВСКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»
Кафедра організації виробництва та управління персоналом
РЕФЕРАТ
на тему «Проблеми законодавства в області інтелектуальної власності та перспективи його розвитку»
Виконав: студент гр. ЕК-24
Блищик П.А.
Провірив: доц. Тимофєєв Д.В.
Харків - 2009
Зміст
Вступ………………………………………………………………………….....…3
1. Загальні положення законодавства України про інтелектуальну власність..5
2. Недоліки законодавчої бази в сфері інтелектуальної власності в Україні..11
3. Перспективи розвитку та вдосконалення законодавства.…..…………..….18
Висновки……………………………………………………………………..…..25
Список використаної літератури……………………………………..…………26
Вступ
Двадцять перше століття стане століттям економіки, заснованої на знаннях, у якій інтелектуальна власність буде основною рушійною силою.
Світло вільної наукової, технічної і художньої творчості з давніх часів наполегливо пробивається до світового визнання. Завдяки бурхливому розвитку науково-технічного прогресу, інтернаціоналізації господарських зв'язків, комп'ютеризації виробництва інформація стала таким самим об'єктом права власності, як і засоби виробництва. Досвід розвинених країн показав, що саме по собі виробництво вже не є визначальним чинником зростання економічних показників, воно поступово поступається місцем науці, розвитку нових технологій. У зв'язку з цим питома значимість інтелектуальної власності в житті людей зростає вже не щодня, а щогодини.
Відповідно до Конституції України, що гарантує кожному громадянину свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, наша незалежна держава послідовно створює власні механізми захисту авторських прав, прав промислової власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
У цілому законодавство у сфері інтелектуальної власності прагне захистити інтереси авторів та інших творців інтелектуальних товарів і послуг шляхом надання їм певних визначених, обмежених у часі прав, що дозволяють контролювати використання їхньої творчої діяльності. Причому ці права стосуються не матеріального об'єкта, в якому може бути втілений результат творчої праці, а продукту діяльності людського розуму як такого.
Інтелектуальна власність, що охороняється зараз у більшості країн світу, в сучасних умовах є одним з наймогутніших стимуляторів прогресу в усіх галузях розвитку суспільства. Психологи вивчають її як результат розумової праці, новаторського пошуку. Науковці, які вивчають творчу діяльність (фахівці з евристики), розглядають механізм діяльності людини, розкривають закономірності створення новацій. Соціологи встановлюють взаємозв'язок між розвитком творчої діяльності, соціальним і науковим прогресом. Економісти розглядають інтелектуальну власність як засіб підвищення ефективності виробництва. Правознавці вивчають її як об'єкт права у зв'язку із суспільною цінністю та пов'язані а нею правовідносини.
Необхідним елементом соціально-економічного прогресу держави є наявність сучасної, міжнародно-визнаної системи охорони об'єктів інтелектуальної власності. Україна — держава із значним науково-технічним та інтелектуальним потенціалом — і створює саме таку систему.
Питання охорони і використання інтелектуальної власності в сучасних умовах переходу до ринкових відносин починають відігравати все важливішу роль у комерційній, підприємницькій і виробничій діяльності підприємств та установ України усіх форм власності.
Нормативно-правова база у сфері інтелектуальної власності постійно вдосконалюється і поповнюється новими документами з метою створення таких правових механізмів, які б дозволили максимально захистити національного виробника та іноземного інвестора від правопорушень та зловживань у цій сфері, кількість яких невпинно зростає.
Метою даної роботи є розгляд сучасного стану законодавчої бази в сфері інтелектуальної власності в Україні, виявлення проблем в законодавстві та розробка рекомендацій по його вдосконаленню.
1. Загальні положення законодавства України про інтелектуальну власність
Головним фактором розвитку в XXI столітті стає накопичення не матеріальних благ, а знань, досвіду, вмінь, інтелектуального потенціалу. Це все разом і становить людський капітал. Нині частка людського капіталу в розвинених країнах становить дві третини національного багатства. У США – майже 78 відсотків, у країнах Західної Європи – 74. У Росії – близько 40, в Україні – близько 25 відсотків.
В Україні роль і значення інтелектуальної власності і інтенсивно зростає. Суспільство приходить до розуміння відомого висновку: інтелектуальна власність є найбільш цінним капіталом людства, виступаючи при цьому об'єктом цивільного обороту. У міру істотного підвищення значення інтелектуальної діяльності, особливо її результатів, для соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства попит на неї також зростає. Саме тому інтелектуальна власність часто стає об’єктом неправомірних дій, зловживань, недозволенного використання, а відтак потребує надійної ефективної правової охорони, що залежить від законодавця. Посилення правової охорони інтелектуальної власності необхідне ще й тому, що інтелектуальна діяльність, як засвідчує досвід країн з розвиненою економікою, здебільшого визначає і стратегію, і тактику соціально-екомічного розвитку країни.
Основою законодавства в цій сфері є Конституція України. Нею громадянам гарантується воля літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у результаті різних видів інтелектуальної діяльності.
Конституцією України проголошене право кожного володіти, користатися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і передбачена неприпустимість використання чи поширення їх іншими особами без згоди правовласника, за виключеннями, установленими законом.
Таким чином, основоположними конституційними принципами формування відносин в інтелектуальній сфері є свобода такої діяльності, визнання і захист її результатів, а також наділення правами на ці результати їхніх творців. На реалізацію зазначених принципів і повинне бути націлене цивільне законодавство України.
Існують різні точки зору з приводу системи викладу в цивільному законодавстві норм по інтелектуальній власності: від повної спеціалізації по об’єктах в окремих законах до детальної кодификації одним актом законодавства.
Після тривалих і напружених дискусій з цього приводу Верховна Рада України прийняла 16 січня 2003 року Цивільний кодекс України, врегулювавши в цілому основоположні відносини в сфері інтелектуальної власності. Це припускає визначення детальних положень по охороні інтелектуальної власності законами й іншими нормативно-правовими актами. Такий структурний розподіл змісту цивільного законодавства про інтелектуальну власність дозволить гармонійно погодити узагальненість і стійкість цього законодавства з його динамічним розвитком.
Більшість норм Цивільного кодексу України (далі — Кодекс) по інтелектуальній власності містяться в книзі четвертій «Право інтелектуальної власності». До них відносяться загальні положення про право, основні норми авторського права, суміжних прав, права інтелектуальної власності на наукове відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, компонування інтегральної мікросхеми, раціоналізаторську пропозицію, сорт рослин, породу тварин, а також права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування, торгову марку (знак для товарів і послуг), географічну вказівку і комерційну таємницю.
У загальних положеннях дається визначення поняття «право інтелектуальної власності», розкривається його співвідношення з правом власності на річ, визначаються об’єкти і суб’єкти права, викладається узагальнений зміст майнових і особистих немайнових прав інтелектуальної власності, визначаються терміни їхньої дії, встановлюються основні умови використання зазначених об’єктів і передачі прав на них, регулюються відносини з приводу об’єктів, створених за замовленням і в результаті виконання трудового договору, а також визначаються наслідки порушення і способи захисту права інтелектуальної власності судом.
Взагалі до системи законодавства про інтелектуальну власність входять:
• Міжнародні договори та угоди в сфері інтелектуальної власності
• Міжнародні договори, адміністративні функції яких виконує ВОІВ
• Міжнародні угоди держав-учасниць СНД
• Міжурядові угоди
• Загальне законодавство України у сфері інтелектуальної власності
• Конституція України
• Кодекси України
• Закони України
• Укази Президента України
• Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України
• Спеціальне законодавство України у сфері інтелектуальної власності
• Відомчі нормативно-правові акти
• Спеціальне законодавство України у сфері авторського права і суміжних прав
• Стандарти у сфері інтелектуальної власності
• Стандарти Всесвітньої організації інтелектуальної власності
• Державні стандарти України (ДСТУ)
В Кодексі право інтелектуальної власності включає особисті немайнові і (чи) майнові права, зміст яких стосовно визначених об’єктів права інтелектуальної власності визначається Кодексом і іншим законом.
У цілому ж передбачені Кодексом положення по інтелектуальній власності відповідають Конституції України, міжнародним договорам України й інших міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності. Кодекс став колискою правовідносин у сфері інтелектуальної власності і творчим джерелом подальшого удосконалювання цивільних відносин у цій сфері відповідними законами й іншими нормативно-правовими актами.