Аналіз судово-слідчої практики свідчить, що найчастіше при банкрутстві реалізуються схеми, які передбачають акумулювання всіх пасивів на підприємстві-боржнику з метою збільшення його неплатоспроможності та виведення його активів на новостворене підприємство ще до початку процедури банкрутства.
Дані схеми реалізуються, як правило, такими шляхами.
1. Передачі майна:
— підприємства-боржника в статутні капітали новостворених юридичних осіб в обмін на отримання неадекватної частки участі (акцій) у них. При цьому вартість майна, що передається в статутний капітал нових юридичних осіб, може значно занижуватися відносно його реальної ринкової вартості;
— за рахунок погашення заборгованості за будь-якими зобов'язаннями перед конкретним кредитором, де розмір вимог кредитора значно завищується у порівнянні з основним боргом. У цьому разі заборгованість збільшується за рахунок сплати штрафних санкцій, відшкодування збитків та ін.;
— за договорами про надання послуг нематеріального характеру — маркетингових, консалтингових, юридичних тощо. У ряді випадків умови укладеного договору (ціна) не відповідають фактичній вартості наданих послуг;
— у заставу в разі, коли вартість заставного майна значно перевищує суму основного зобов'язання, забезпеченого заставою;
— підприємства-боржника за неіснуючою заборгованістю по орендній платі, або безоплатна передача майна у вигляді надання допомоги, дарування тощо.
2. Прямого продажу майна підприємства-боржника за заниженою ціною, або його обмін на інше майно, вартість якого завищена, або на майно, що не становить інтересу для господарської діяльності цього підприємства.
3. Прийняття хибних управлінських рішень у сфері управління виробництвом, які негативно позначаються на фінансовому стані підприємства.
4. Фальсифікації:
— фінансової звітності про результати господарської діяльності підприємства з наведенням у ній завищеної кредиторської заборгованості;
— документів про кредиторську заборгованість підприємств.
5. Приховування:
— боржником реальної до стягнення дебіторської заборгованості, що дає можливість зробити розрахунки з кредиторами;
— майна або інформації про майно підприємства та ін.
Зловживання з боку кредиторів полягають у тому, що вони прагнуть не одержати борг, а незаконно перехопити управління бізнесом боржника чи незаконно довести його до банкрутства для того, щоб за невиправдано низькою ціною скупити його активи, тобто прагнуть до переділу власності. Суспільна небезпека цих дій полягає у тому, що вони знижують інвестиційну активність в державі, оскільки інвестиції можуть бути незаконно захоплені.
Найбільш типовими способами вчинення зловживань з боку кредиторів є такі:
— використання банкрутства як інструмента у корпоративній конкуренції. Так, інвестор, скупивши борги підприємства і вибравши найсприятливіший момент, може ініціювати процедуру банкрутства та призначити свого арбітражного керуючого, через якого надалі контролюватиме всю діяльність і фінансові потоки боржника;
— штучне збільшення заборгованості та ініціювання процесів банкрутства з метою придбання у подальшому майна.
Для доведення до банкрутства можуть використовуватися й інші махінації як під виглядом легальних операцій, так і прямі порушення закону: фальсифікація документів, підкуп посадових осіб, приховування майна тощо.
Незначну кількість кримінальних справ, пов'язаних з фіктивним банкрутством та доведенням до банкрутства, на нашу думку, можна пояснити рядом причин. По-перше, однією з головних є те, що не напрацьовано практики розслідування кримінальних справ за діяння, передбачені статтями 218, 219 КК України. По-друге, у деяких випадках присутній острах ряду працівників правоохоронних органів займатися такими справами через незначний досвід практичної роботи, брак правових знань. По-третє, до причин слід також віднести низький рівень правової захищеності економічних відносин, значну латентність серед злочинів економічної спрямованості, недосконалість законодавчої бази у сфері банкрутства та відсутність чіткої судової правозастосовної практики по цих злочинах.
Зазначені норми КК України не повною мірою застосовуються також через несвоєчасне реагування господарських судів на ознаки фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства при розгляді ними справ, пов'язаних з банкрутством, і передачі інформації до правоохоронних органів.
Висновки
Перелік та аналіз недоліків у правовому регулюванні банкрутства в Україні можна було б продовжувати. Але й наведеного, на мою думку, достатньо, щоб дійти висновку, що наявна законодавча база не є досконалою і застосування її норм не сприяє підвищенню ефективної протидії фіктивному банкрутству, доведенню суб'єктів господарювання до банкрутства та незаконним діям у разі банкрутства.
Використані матеріали
1. Гега П. Т. Деякі особливості банкрутства в Україні та недоліки правового регулювання // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією. — 2004. — № 10.
2. Коржанськии М. Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. — К.: Атіка ; Академія ;Ельга-Н, 2001. - С. 373.