Взірцем особистісного начала у стародавніх народів був культ Богині-Матері — охоронниці домашнього вогнища. Відчуття присутності предків, віра в життя після смерті знаходить своє відображення також у культах предків, героїв, вождів, в еротичних, поховальних обрядах, об'єктами яких були вода, земля, рослини, тварини і сонце, що символізували поєднання особистісного і природного, людського і божественного начал.
Сила народу — в його звичаях і традиціях, в його історичному корінні. Вона спирається на багатовіковий досвід та національну самобутність. Тому й історія релігії певного етносу — це насамперед історія його духовності, ядром якої є релігійність (26.31). Самобутність української релігійності визначається єдністю культури та природного середовища. Але ми не можемо впевнено стверджувати, що ті чи інші вірування, релігійні уявлення, культи були пріоритетними для певного народу чи мали суто національне походження. Релігійна свідомість будь-якого народу пройшла складний шлях у своєму формуванні, де перетиналися не лише матеріальні, а й духовні чинники. Тому кожна релігія пережила певний етап інтернаціональності. Підтвердженням цього є релігія літописних слов'ян, яка увібрала в себе багато елементів релігійних систем тих народів, з якими перехрещувались їхні історичні шляхи.
Українські міфи характерні тим, що вони надзвичайно природні, пов'язані з хліборобським або пастушим побутом наших предків. Їхні персонажі переважно батько-господар, мати-господиня, їхні сини і дочки, їхня худоба та лани. У найархаїчніших колядках і щедрівках можна зустріти звеличення не якоїсь конкретної родини людей, але швидше — відгомін прославлення сім'ї небесних світил та природних явищ: Сонця, Місяця, зірок, дрібного дощу і т.п. Люди жили в повній гармонії з природою і тому й Боги та міфічні істоти були для них природними та рідними. Візантійські міфи на початок християнської доби були чужі і незрозумілі стародавнім українцям, тому вони і намагалися зберегти свою таємну віру, часто ховаючись по глухих лісах та хащах, недоступних для місіонерів нової віри. На жаль, мало писемних творів про народні вірування у нас збереглося.
Характерною особливістю української міфології є пантеїзм, тобто філософсько-релігійні вчення, за яким Бог ототожнювався з природою. В Україні існувала своєрідна ієрархія Богів: на чолі всього світу стояли найстарші Боги, котрі керували всім життям, далі йшли нижчі рангом Боги, а також демони, які надавали послуги старшим Богам; у самого "підніжжя" були люди, наділені достатньою силою для того, щоб побороти демонів.
У деяких народів існує чіткий розподіл духів на злих та добрих. В українській міфології існує відносна байдужість до такого розподілу, адже добро і зло, які несуть духи, визначаються не стільки природою самих духів, скільки їх роллю в даній ситуації. Тому наші предки приносили жертви різним духам, що могли нести зло, аби задобрити їх, відвернути від себе небажані випадки та явища. Навіть після прийняття християнства, як і в старі часи, так і через тисячі років, українець завжди ладен діяти по принципу: "Бога люби, але і чорта не гніви".
Український народ дістав величезну історичну спадщину від своїх попередників — літописних слов'ян, а також; трипільців, кіммерійців, скіфів, сарматів та іншої людності, що мешкала у свій час на території сучасної України.
Трипільці шанували Богиню-Матір, яка символізувала родючість і від якої залежало життя всього живого, а також божества грому, сонця, неба, вітру тощо.
Для релігійного світогляду кіммерійців були характерними віра в душу та життя після смерті. Культ богині-матері був найхарактернішою рисою формування релігійної свідомості багатьох народів.
Релігійно-міфологічна система скіфів сполучала в собі елементи зооморфної символіки звіриного стилю з антропоморфною міфологемою, поєднуючи вірування трипільської культури, елементи тотемів скотарської культури з впливом грецької міфології.
У сарматів панівними були культи сонця і вогню та Великої Богині-Матері — Астарти, покровительки коней, а також культ бога війни, уособленням якого був меч.
Базисом релігійних поглядів фракійських племен була віра в безсмертя душі та потойбічне життя.
Для ранніх релігійних вірувань кельтів характерним було обожнення стихійних сил і природних явищ. Вони вірили, що за допомогою системи магічних дій та обрядів можна розмовляти з навколишнім світом.
Релігійна система стародавніх суспільств була культурою виживання людства у несприятливих умовах. Божества, що уособлювали природні явища, стихії, ріднились з людьми, ставали членами однієї родини, допомагали людині вижити. Моральною запорукою виживання людини у реальному світі, вагомим стимулом духовної підтримки була віра в загробне життя.
1. Лобовик Б. Религиозное сознание и его особенности.-К,1986
2. Ребіндер Б. Влесова книга — життя та релігія слов'ян — К. 1993.
3. Петров В. Походження українського народу.- К., 1992.
4. Рыбаков Б. Язычество древних славян-М, 1981.
5. Телєгін Д. Основні періоди історичного розвитку населення території України у V-першій половині IV тис до н. е. //Археологія-1993, № 1.
6. Пустовалов С. Деякі близькосхідні елементи в ідеології катакомбного населення Північного Причорномор'я // Археологія — 1993, № 1.
7. Михайлов Б. Камінна скульптура з гроту Кам'яної Могили у Північному Приазов'ї//Археологія — 1993, № 1.
8. Кравців Б. Мітологія Української землі//Історія української культури. 1 зшиток.-К., 1993
9. Геродот История-Л-д, 1972
10. Бєссонова С. Религиозные представлення скифов-К. 1983.
11. Агбунов М. Путешествие в загадочную Скифию.-М, 1989.
12. Полонська-Василенко Н. Історія України В 2 т. Т 1.-К. 1993. 1
13. Алексеев В. Перший А. И. История первобытного общества-М„ 1990.
14. Раевский Д. Очерки идеологии скифо-сакских племен.-М 1977.
15. Винокур І. Історія та культура черняхівських племен-К, 1972
16. Партацький О Давня історія Галичини//Хроніка-2000 Вип. 3-4 (5-б).-К„ 1993.
17. Бондаренко Г. Від хлопчика до мужа...//Хроніка-2000 Вип 1-2 (3-4)-К„ 1993.
18. Костомаров Н. Словянская мифология.//Хроника-2000 Вып 2.-К., 1993.
19. Записки Юлия Цезаря и его продолжателей о галльской войне-М, 1991.
20. Прицак О. Происхождение Руси //Хроника-2000 Вип 1- 2000 К, 1992.
21. Нарутдинов Ф. Судьба и призыв древней позмы//Хроника-К. 1992.
22. Шансі Башту. Легенда про доньку Шана//Хроника-2000.
23. Слово о полку Ігореве.-М., 1984.
24. Олейник Ю. К позме Шамси Башту // Хроника-2000 Вып 1 — К., 1992
25. Грушевський М. Історія України-Руси. В 11 т. Т 1 — К., 1991.
26. Колодний А. Методологічні засади наукового відтворення історії релігії в Україні//Історія релігій в Україні. — Київ-Львів, 1992.