Божественна у всій повноті сутність Христа, Його єдиносутність із Богом-Отцем була утверджена на перших двох Вселенських соборах ? Нікейському та Константинопольському. Там був у цілому вироблений т. зв. Нгкео-Константинополъсъкий Символ віри. Велику роль в обгрунтуванні цього Символу віри, в запереченні аріанства відіграли такі відомі церковні діячі та богослови, як Афанасгй Александрійський, Василгй Великий, Григорій Богослов, Григорій Нисъкий. Мислительні конструкції попередньої філософії (зокрема неоплатонізму), такі як ?усія? та ?іпостась?, були використані ними для позначення єдиної сутності Бога (?омоусіос?), яка тотально, в усій повноті виявляється в кожній із Божественних Осіб (?іпостасей?). Крім обгрунтування єдиносутності Отця і Сина було встановлене сходження Святого Духа від Отця. Божественна сутність однаково належить усім трьом іпостасям. Своєрідність кожної з них виражається лише у відношенні до інших ? це ненарод женгсть Отця, народженість Сина та сходження Святого Духа. У розкритті церковного вчення про Святу Трійцю велику роль також відіграв помісний Александрійський собор 362 р. Так було обгрунтоване й зміцнене тринітарне вчення, започатковане Тертуліаном, Орігеном, Климентом Александрійським.
ХРИСТОЛОГІЧНЕ ПИТАННЯ. НЕСТОРІАНСТВО
Тринітарні суперечки були дуже тісно пов?язані з основним христологічним питанням ? про поєднання Божественного й людського у Христі. Попередня богословська традиція давала низку відповідей, які базувалися на новозаповітних Писаннях або не суперечили їм: ?втілення Логоса во плоті? (Тертуліан); ?поєднання двох природ у Христі? (Іриней); ?наявність людської душі у Христа? (Оріген); ?вселення Логоса в тіло Христа? (Афанасій Александрійський). Проте такі відповіді виявилися недостатніми, враховуючи досвід протистояння аріанству, яке через побудову логічно несуперечливих формул нищило сакральне ядро християнства як релігії. Ще одним прикладом такого логізування (ворожого релігійно-догматичному підходу) було вчення Константинопольського патріарха Несторгя (несторіанство). Несторій наголошував на зв?язку людської особистості Ісуса з Божественною природою. Божество не народилося від Марії, воно ?пройшло? через Ісуса. Тому Марія визнавалася Несторієм не ?Богородицею? (грец. ?Тео-токос?), а Христородицею (?Христотокос?}, або ?людиноро-дицею ? (?антропотокос ?).
Несторіанство було засуджене як єресь на III Вселенському соборі в Ефесі 431 р. Потужним чинником антинесторіанського руху всередині Вселенської церкви стала боротьба за вплив між Александрійською і Константинопольською церквами та їхніми предстоятелями ? Кирилом Александргйсъким та Н&яп?орІЕм. Суперечки не вщухали навіть після соборного засудження Несторія. Знадобилося втручання імператора Феодосія. Остаточна антинесторіанська формула виникла внаслідок внутрішньоцерковного компромісу, відомого під назвою ?Антгохгйськог унії?. Ця формула (символ) проголошувала, що Христос є досконалим Богом і Водночас досконалою людиною; ?по Божеству? Він народжений предвічно, а ?по людству? ? від Марії, заради спасіння людського. У Христі відбулося ?незлитне з?єднання? двох єств (природ). На цій підставі Марія вшановується як Богородиця.
ХРИСТОЛОГІЧНЕ ПИТАННЯ. МОНОФІЗИТСТВО
Проте Антіохійська унія виявилася тимчасовим компромісом. Суперечки відновилися після зміни церковного керівництва у Константинополі та Александра. Внут-рішньоцерковну боротьбу загострили претензії Александрійського патріарха Діоскора на домінування серед східних патріархатів. У цій боротьбі використовувалися звинувачення у несторіанстві та інших єресях. Приводом для виникнення нової дискусії та нового етапу внутрішньоцерковної боротьби стала справа константинопольського архімандрита Євтихія, який вважав, що Ісус Христос складався із двох єств (природ) лише до їх з?єднання (втілення, олюднення), а після втілення виникло одне єство (одна природа ? грец. ?моно фюзіс?). По суті ж дискусія про дві природи Христа була викликана проблемою, сформульованою Аполінарієм Лаодикійським. Аполінарій ставив питання про те, яким чином могли поєднатися дві різносутні природи ? досконала Божественна та недосконала людська. Рефлексія з приводу догматичного положення про рівну досконалість Божественної і людської природи Христа призводила до нових суперечок. хПатріарх?Діоскдр., підтримав Євтихія на Ефеському помісному соборі 449 р. Цей собор прийняв т. зв. монофізитську формулу, згідно з якою Христос мав після втілення одну природу, ?втілену та олюднену?. Зміцнення впливу Діоскора викликало спротив Константинопольського архієпископа (патріарха) Флавіана, Арбітром у цій суперечці виступив Римський папа Лев І, який підтримав ортодоксальну ?Антіохійську? формулу про однакову досконалість двох природ в Ісусі Христі. Позиція папи Лева І була покладена в основу догматичного визначення, даного IV Вселенським собором 451 р. у Халкідоні. Була утверджена формула про Христа як істинного Бога та істинну людину. Христос є однією з іпостасей триєдиного Бога, яка виявляється істинно і досконало в двох природах: Божественній і людській. Тут були розведені категорії єства-?природи? (фюзіс) та єства-?сутності? (Іпостась).
РОЛЬ ХАЛКІДОНСЬКОГО СОБОРУ 451 р. ЦЕРКОВНА ОРТОДОКСІЯ ? ?ПРАВОСЛАВ?Я?. ?ДАВНІ СХІДНІ ЦЕРКВИ?
Халкідонський собор остаточно окреслив догматичні межі ортодоксального (правовірного, ?православного?) християнства. Позиція папи Лева (захисника ортодоксії ? ?православ?я?) здобула широку підтримку серед християн східної частини імперії. Лев І і сьогодні вшановується Православною церквою як святий. Крім того, собор зафіксував справді глобальні інституційні, організаційні зрушення у християнстві. У Вселенській церкві перемогла т. зв. ?халкідонська? течія. Помісні церкви, які прийняли рішення Халкідонського та попередніх соборів, спрямовані проти аріанства, несторіанства та монофізитства, вважалися носіями догматичної чистоти ? ортодоксії, або православ?я. Однаково ?православними? вважалися ?халкідонські? церкви як на Сході, так і на Заході імперії, у тому числі й Римська церква.
Халкідонський собор започаткував відокремлення від Вселенської церкви монофізитів і остаточно відокремив нес-торіан. Ці ?нехалкідонські церкви? історично дістали назву ?Давніх Східних церков?. Так, унаслідок Антіохійської унії несторіанство зійшло нанівець; чималу роль тут відіграв державний пресинг. Витиснуте за кордони Римської імперії, несторіанство зусиллями місіонерів ? представників національних меншин (ассирійців, халдеїв) поширилося далеко на Схід. Його сповідували, зокрема, уйгури Центральної Азії, а за деякими гіпотезами ? кипчаки (половці) у степах Південно-Східної Європи. В Ірані та Індії несторіани дістали назву ?халдейської церкви? та ?християн св. Фоми?. Потрапивши до Аравії, аріанство, несторіанство, монофізитство вплинули на формування ісламу. Коран часто сприймає християнство, схоже, саме у ?єретичному? вигляді.
Монофізитству також судилося виокремитися в низку окремих сповідань із власною церковною структурою. Утім, засуджене як єресь, воно знайшло грунт у національно-визвольному русі на кордонах Візантійської імперії. Монофізитство поширилося серед сирійців, єгиптян-коптів, нубійців, ефіопів і вірмен.
ДІЯЛЬНІСТЬ ІМПЕРАТОРА ЮСТИНІАНА І. ФОРМУЛЮВАННЯ ПРИНЦИПУ СИМФОНІЇ
За ініціативи цього імператора був скликаний V Вселенський собор (553 p., Константинополь). Собор відбувся в умовах розділеної Римської імперії, яка розпалася після 476 р. Константинополь став столицею східної її частини ? Візантії. Надалі саме у Візантійській імперії розвивалося східне християнство під домінуванням Константинопольського патріархату.
Мета цього собору (його ще називають II Константинопольським) ? утвердження рішень Халкідона. Було засуджене вчення ?трьох глав? (богословів Феодора Мапсуестського, Феодорита Кирсъкого та Іву Едеського), які, на думку орто-рксів, відстоювали залишки несторіанства і не визнавали рішень Халкідонського собору.
Окрім соборної діяльності та богословствування (трактати проти монофізитів) Юстиніан ініціював кодифікацію Візантійського законодавства. Важливим компонентом Візантійського права була сфера державно-церковних відносин. Найвідомішою є новела 6 Юстиніанового Кодексу, яка містить юридичне визначення й філоЬофсько-теологічне обгрунтування специфічної форми союзу та партнерства Християнської церкви і держави ? т. зв. ?симфонії?.
ХРИСТОЛОГІЧНЕ ПИТАННЯ. МОНОФЕЛІТСТВО
Спроби утвердження Халкідонського віровизнання та намагання залагодити суперечності між ортодоксами і монофізитами спричинили дискусію з приводу т. зв. монофелітства (межа VI-VII ст.). Догматичне вирішення христологічного питання на Халкідон-ському соборі (дві природи й одна іпостась) для багатьох вимагало ще й ?психологічного? вирішення. А саме: як співвідносяться з наявністю двох природ у Христі різні вияви Боголюдського життя, тобто які Його рішення та дії вважати породженням людської волі, а які ? Божественної? Сформулювалося два варіанти вирішення проблеми: