Третій розділ трактату – „Лока-нірдеша” – починається виділенням трьох світів (дхату): чуттєвого (кама-дхату), світу форм (рупа-дхату) й не-форм (арупа-дхату). Більшість живих істот мешкає в першому, тож йому згодом буде приділено максимальної уваги. Другий та третій світи Васубандху співвідносить із послідовними ступенями йогічної концентрації (дх’яни). Рупа-дхату складається з чотирьох ступенів йогічної концентрації, а ці чотири розпадаються на сімнадцять (за іншою традицією – шістнадцять) місцезнаходжень. На цьому рівні буття перебуває лише обмежена кількість богів. Арупа-дхату не має просторового розташування, істоти в ньому відрізняються не за зовнішнім виглядом і розташуванням одна відносно одної, а тільки за способами виникнення (поділяються на чотири види, або сфери). Насправді, можна сказати, що саме ступені йогічної концентрації є найголовнішими характеристиками, що відрізняють між собою три світи. Так, в автокоментарі до „Абхідхармакоши” Васубандху стверджує, що „істоти, які досягли відповідного стану йогічної концентрації, народжуються саме в тій сфері, яку вони залишають; крім того, проміжкові існування тих, хто вмирає в тій чи іншій сфері, саме в них і розгортаються” [5, с.70]. Саме специфіка того чи іншого рівню дх’яни призводить до виокремлення певних світів. Наприклад, для йогічної концентрації істот, що мешкають в арупа-дхату, властива повна відсутність уявлень про матерію. Тому цей світ і є нематеріальним. Треба ще зазначити, що кількість таких трійчастих психокосмів необмежена. Їхня кількість безмежна так само, як безмежний простір психічного досвіду.
Попри все, варто наголосити, що Васубандху не відмовляється від традиційної космографії, підіймаючись до рівнів філософського та психотехнічного сприйняття. Філософська теорія в тексті поєднується з традиційною космографією, що й надає цілісну космологічну картину. Таке вдале поєднання призвело, на думку багатьох буддологов, до того, що „космологічне вчення, що зафіксоване в тексті Васубандху, в своїх базових пунктах не зазнало значних змін протягом існування буддистської ідеології. Більш того, це вчення, яке виникло в межах абхідхармістської концепції, було сприйняте практично всіма школами й напрямками буддизму” [2, с.14].
Опис власне світу, де мешкають живі істоти, починається з каріки 45 третього розділу „Абхідхармакоши”. Вже перші відомості про структуру світобудови дуже суттєві. Перший знизу шар – це коло вітру заввишки в один мільйон шістсот тисяч йоджан (один йоджан за різними підрахунками складає від 7,2 км до 16 км) та нескінченний у поперечнику. Цей шар вітру виник завдяки спільній енергії дій живих істот, себто через карму; він настільки твердий, що навіть великий богатир не може розбити його ваджрою. „Ця метафора підкреслює доктринальну значущість ідеологеми карма – дозрівання кармічного наслідку (в даному випадку це виникнення матеріальної основи космічного світу) є об’єктивний закон, і жодне зовнішнє скільки завгодно міцне втручання не може протидіяти йому” [9, с.24]. Той факт, що навіть найґрунтовніший, найперший шар у будові світу є результатом спільних дій усіх живих істот, призводить до кількох важливих висновків. По-перше, немає конкретного Творця, чия воля стала би причиною становлення Всесвіту. Антикреаціоністична концепція доповнюється концепцією космічних циклів: перше коло світобудови вже залежне від сукупної дії живих істот, а це значить, що вже до того, як шар вітру виник, енергія дії істот була присутня – так могло статися тільки завдяки кармічним наслідкам дій істот, що мешкали в минулому циклі (про теорію кальп як космічних циклів ітиметься в наступному розділі даної роботи). Суттєвим є ще одне твердження – коло вітру розташоване на акаші.Акаша є простором психотехнічного досвіду, що не зустрічає матеріальної протидії, не має жодного підґрунтя. Можна припустити, що акаша і складає той психічний досвід, який присутній завжди, і який через свою забрудненість афектами стає причиною виникнення кола вітру. Над шаром вітру розташований шар води. Він так само виникає завдяки сукупній кармі всіх живих істот. „Потім ті ж води, що народжені сукупною енергією дій живих істот, перетворюються в верхній своїй частині в золото, на зразок того, як кип’ячене молоко перетворюється на вершки” [5, с.152]. Коло води заввишки вісімсот тисяч йоджан, а коло золота – триста двадцять тисяч. Завширшки обидва шари один мільйон двісті три тисячі чотириста йоджан. На колі золота розташовані гори Меру, Югандхара, Ішадхара, Кхадірака, Сударшана, Ашвакарна, Вінітака та Німіндхара –вісім великих гірських систем. Після гірського хребта Німіндхари розташовані чотири континенти, а навколо них – гори Чакравади. Остання гірська система – залізна, інші (до Югандхари включно) – золоті, а гора Меру складається з чотирьох частин – з золота, срібла, лазуриту і кришталю. При цьому від кольору того чи іншого з боків гори Меру залежить колір неба над континентом, який розташований поруч – наприклад, небо над континентом Джамбу здається блакитним через сяйво лазуритового боку гори. Всі гори спираються на золоту землю й занурені в воду на вісімдесят тисяч йоджан. Така сама висота гори Меру над рівнем води, а інші гірські системи кожна на половину менша за попередню. „Між ними, тобто між горами, закінчуючи Німіндхарою, - сім внутрішніх [морів, що] називаються шита, [тобто прохолодні], повні води, яка має вісім визначних рис. Ця вода прохолодна, солодка, легка, м’яка, прозора, духмяна, при питті не зашкоджує горлу, а коли випита, не обтяжує шлунок” [5, с.155]. Ці моря складають внутрішній океан. Зовнішній океан розташований між горами Німіндхари та Чакравади, вода в ньому солона, а в ній знаходяться чотири основних континенти (Джамбудвипа, схожа на колісницю, на півдні від Меру; Пурвавідеха, що нагадує півмісяць, на сході; Годанія з формою кола на заході та чотирикутний Уттаракуру на півночі) та вісім проміжних ( Деха, Відеха, Куру, Каурава, Чамара, Авара, Гатха та Уттарамантрина). В автокоментарі до каріки 53 Васубандху приводить важливі дані про Джамбудвипу – посеред цього континенту розташований на землі з золота алмазний трон, на якому бодхісаттви практикують дх’яну, що подібна до алмазу. Завдяки цій фазі йогічної концентрації бодхісаттви остаточно звільняються від афектів. Ця йогічна практика презентує світову цілісність, і алмазний трон символізує, як уважають, світову вісь. Інші (найчастіше – в центральноазійському буддизмі) вважають, що світова вісь проходить через дерево Джамбу, яке дає назву всьому континенту, а також знаходиться на сакральній території. Хоча нема даних про знаходження Джамбу в центрі континенту, за нього багато що говорить. Наприклад, це дерево розташоване на березі озера Анаватапта („Те, що не нагрівається”), властивості води якого збігаються зі властивостями води внутрішнього океану шита. Крім того, з озера Анаватапта витікають річки Ганга, Сіндху, Шита й Вакшу. В індуїзмі ці річки витікають з неба, тож можна тлумачити цей уривок через полеміку буддизму з даршанами астіки, коли раціоналізується й отримує природне пояснення міфологія Шруті. Плоди дерева Джамбу дуже смачні й солодкі, а дійти до нього мають можливість лише люди, що наділені надприродними можливостями. Нарешті, відразу після розповіді про дерево Джамбу Васубандху починає говорити про вертикальну структуру космосу, а саме про пекла, що розташовані під Джамбудвипою. На глибині від сорока тисяч до двадцяти тисяч йоджан під Джамбудвипою розташоване пекло Авічі („Без позбавлення”, бо в ньому нема перерв у стражданні нараків, на відміну від інших пекол), а біля нього (за іншою версією – над ним) є ще сім пекол – Пратапана, Тапана, Махараурава, Раурава, Сангхата, Каласутра та Санджива. В автокоментарі Васубандху приводить вислів Будди про те, що „це і є вісім згадуваних пекол, що важко здолати, які заповнені [істотами, що позбуваються наслідків] жахливих дій. У кожного з них, цих пекол, - шістнадцять додаткових, чотири боки та чотири брами. Вони розділені на [багато] окремих частин, оточені залізною стіною та покриті залізною стелею” [5, с.159]. Отже, найбільш цінними для даного дослідження є ідеї про те, що істоти перебувають в пеклах через кармічні наслідки власних дій, а також про те, що в деяких пеклах (окрім Авічі) можливі приємні події через наявну, а не колишню діяльність істот. Ця інфраструктура властива восьми гарячим пеклам. Окрім них є ще вісім холодних – Арбуда, Нірарбуда, Атата, Хахава, Хухува, Утпала, Падма й Махападма. Хоча всі пекла зумовлені сукупними діями живих істот, кожне окреме пекло зумовлене окремими діями окремих істот, або навіть однієї. Тобто без кармічної енергії живих істот, яка викликає ті чи інші наслідки, не існує також і місцеперебувань, де могли б відбувати свої кармічні борги грішники. Або інакше – пекла – це не об’єктивні місцеперебування, що існують незалежно від наявності мешканців; як і будь яка сфера буддистського Всесвіту, пекла – це лише тло для реалізації кармічних наслідків істот. Це ще раз підтверджує той факт, що в буддистських філософських текстах ідеться не про матеріальний Всесвіт, а про психокосм, де головними героями є свідомості живих істот. Тому пекла, так само, як інші сфери космосу – це не місця, а місцеперебування, вмістилища живих істот, що покликані допомогти їм реалізувати свою кармічну енергію. Інші вмістилища – це суша, вода й повітря, куди з первинного океану розповсюдилися тварини; столиця царя претів Ями, звідки прети розповсюдилися по інших місцеперебуваннях тощо. Якщо підійматися вгору, то на рівні верхівок Югандхари (половина Меру) розташовані Місяць і Сонце. Вони також пов’язані з кармою – по-перше, вони спираються на вітри, що народжені сукупною кармічною енергією; по-друге, від дій живих істот залежить сприятливий чи навпаки вплив Сонця та Місяця на фізичне тіло, зір, плоди, квіти тощо. „Таким чином, проблематика небесної механіки розглядається автором „Енциклопедії Абхідхарми” тільки у відповідності з буддистськими теоретичними уявленнями, що спираються на антикреаціонізм; якісь релікти чи деривати ведичних, міфологічних уявлень відсутні” [9, с.32]. Світила єдині на всі чотири континенти, а коли вони йдуть по колу, то в один і той самий час в Уттаракуру – дванадцята ночі, в Пурвавідесі – захід Сонця, в Джамбудвипі – дванадцята дня, а в Годанія – світанок. У палацах Сонця та Місяця перебувають деякі з богів. Інші живуть у палацах на верхівках восьми гірських систем, що вказані вище. Налічується двадцять два класи богів, що мешкають у відповідних місцеперебуваннях. Нарешті, в каріках 73-74 та автокоментарі до них Васубандху каже, що тисяча таких місцеперебувань, що вміщують чотири континенти, Місяць, Сонце, Місцеперебування богів чуттєвих сфер і світи Брахми, називаються малим Всесвітом. Тисяча малих складають середній Всесвіт, який складається з двох тисяч світів (dvisāhasromadhyamolokadhātu), а тисяча середніх – Всесвіт, що складається з трьох тисяч великої тисячі світів (trisāhasrmahāsāhasrolokadhātu). При чому процес знищення та виникнення цих світів відбувається одночасно.