Підсумовуючи даний розділ, треба зазначити, по-перше, що Васубандху є одним із фундаторів філософської доктрини нірішваравади, яка проголошує відсутність розумної істоти, субстанції, що своєю волею творить Всесвіт. На думку Васубандху та філософських напрямків, які він представляв, головна роль у розвиткові космогонічного процесу належить сукупній кармічній енергії живих істот, а не особистісному творцеві. Відкидаючи наявність творця, абхідхармістська думка відкидала також сам момент початку світу, звертаючись до моделі світобудови, яка, з одного боку, не має початку в часі, а з іншого – не є вічною, оскільки це не відповідало б концепції аніт’ї. таким чином, Васубандху звертається до циклічної моделі, яка не має початкового моменту в розвиткові (адже сам цей розвиток відбувається завдяки сукупній кармі живих істот попереднього циклу, або великої кальпи), проте не є також вічною (бо кожна велика кальпа характеризує буття вже нового світу).
По-друге, Васубандху простежує етапи розвитку Всесвіту, що характеризують його виникнення, буття, руйнацію та буття між руйнацією та новим творенням. Ці чотири етапи Васубандху описує таким чином, що стає зрозумілою рушійна роль карми як важеля, що єдиний спроможний рухати історичний процес. Саме карма живих істот, що породжена їхньою спотвореною афектами свідомістю, робить можливим виникнення світу-вмістилища та місцеперебувань. Тільки карма є рушієм деградації живих істот, зокрема, людей, що призводить до переходу істот на все нижчі рівні буття. Карма також рухає соціогенез, щоправда, в бік усе гіршого становища людства (через те, що переважна більшість кармічної енергії є афективною та негативною).
По-третє, Васубандху постулює нездоланну необхідність закономірностей розвитку Всесвіту, кожен із етапів якого триває визначену кількість часу, а кожна подія відбувається обов’язково, якщо вона має кармічну причину. Саме така суворість законів світобудови призводить до оптимістичного ствердження про обов’язкову появу серед людей Будди, який повинен надати живим істотам можливість позбутися тенет сансарного буття. Хоча як власне появу Будди, так і інші епізоди розвитку Універсуму протягом великої кальпи Васубандху розглядає саме як прояв закономірностей вичерпання кармічних наслідків дій живих істот, а не як унікальні історичні події.
Останнє, що слід виокремити, – це те, що при розгляді питань темпоральності, як і під час розгляду локативних категорій, Васубандху вміло працює на кількох рівнях сприйняття, поєднуючи традиційні погляди на космогонію та соціогенез із філософським ученням буддизму та буддистською йогою, не відмовляючись від жодного рівню сприйняття адептами буддистської системи.
ВИСНОВКИ
Результати роботи, що виконана згідно мети й з урахуванням поставлених завдань, дозволяють зробити наступні висновки щодо вирішення проблеми космології в межах абхідхармістської філософії на прикладі її яскравого представника Васубандху. По-перше, на момент життя Васубандху філософський дискурс в Індії набув кульмінаційного розквіту. Диспути між представниками різних філософсько-релігійних течій призвели до кристалізації вчення тієї чи іншої системи, розвитку шастрового жанру в літературі, появи чітких схем аргументації на користь тієї чи іншої світоглядової системи. „Глибина філософського пошуку, сміливість й оригінальність вирішення багатьох питань світобудови, виключний розвиток логіки й мистецтва аргументації забезпечили давньоіндійським світоглядовим системам одне з найпочесніших місць в історії світової філософії” [1, с.547]. Крім того, розвиток індійської думки відбувався без жодних інокультурних впливів, цілком самостійно та за власними законами, серед яких можна відзначити переважний антропоцентризм, постійні змагання представників різних даршан, існування в межах однієї системи кількох рівнів сприйняття (для буддизму переважно виокремлюють релігійно-доктринальний рівень сутр, логіко-дискурсивний рівень шастр і рівень психотехнічних вправ), які намагаються в середині І тис. н.е. звести до відносно повних компендіумів такі філософи, як Васубандху. Слід зазначити, що головним предметом полеміки різних шкіл було питання атмана-дхарміна та статусу дхарм, яке зводило фундамент для вирішення питань креаціонізму, причинно-наслідкової закономірності, вічності душі та світобудови тощо. Абхідхармістська лінія за часів Васубандху була однією з наймогутніших у розв’язанні цих питань і доведенні своїх положень на диспутах. Через це абхідхармісти інколи отримували провідний статус при дворах правителів деяких регіонів, наприклад Кашміру й Гандхари. Саме ці два регіони стали визначними в еволюції Васубандху. Цей філософ був обізнаний у Ведах, отримав класичну освіту від представників найпотужніших напрямків Абхідхарми – вайбхашики (сарвастивади) й саутрантики, але намагався поєднати ці течії. Крім того, він брав участь у розвиткові махаянського напрямку віджнянавади (йогачари), видатним представником якої також був брат Васубандху Асанга.
По-друге, якщо розглядати космологічну модель, що викладена Васубандху в „Абхідхармакоші”, її можна схарактеризувати через наступні риси. Васубандху завжди має на увазі не матеріальну світобудову, а психокосм, розвиток якого залежить лише від карми живих істот; місцеперебування істот, або світи-вмістилища, існують лише як тло для реалізації кармічних наслідків істот минулого, навіть їхня поява завдячує причинно-наслідковим кармічним процесам. Саме кармічні наслідки дій афективної людської психіки спричиняють процеси, які призводять до появи та розвитку психокосму. Це твердження пов’язане з теоріями нірішваравади (одним із теоретиків якої був Васубандху) та циклічного руху психокосму. Дійсно, відмова від Творця пов’язана з відмовою від початкового моменту розвитку космосу – оскільки обсяг психічного досвіду є невичерпним, то, з одного боку, світобудова не має свого початку в часі, а по-друге, невичерпною є також кількість психокосмів, які проходять у своєму розвиткові однакові етапи (хоча й не синхронно). У розвитку психокосму протягом чотирьох етапів великої кальпи непорушна закономірність кармічних зв’язків призводить як до обов’язкової деградації живих істот через забрудненість їхньої психіки афектами, так і до обов’язкової появи на певному етапі серед людей Будди, який покликаний звільнити психічні потоки від афективності й таким чином припинити рух сансарного буття. Тобто незважаючи на відсутність початкового моменту руху сансари, кінцевий, за Васубандху, все ж можливий завдяки діяльності будд, а також людей, що здатні звільняти лише себе, не допомагаючи іншим, проте звільняючи від сансари сукупність психічних станів (дхарм), які складають їхні особистості. Таким чином, завдяки космологічній концепції Васубандху пояснює такі важливі положення абхідхармістської думки, як нірішваравада, нескінченність психічного досвіду (що призводить до ствердження про безпочатковість сансарного буття й нескінченність психокосмів), непохитність причинно-наслідкових закономірностей руху кармічної енергії, а також можливість визволення від сансарного буття завдяки обов’язковій появі серед людей будд.
По-третє, важливої для внутрішньої інтеграції буддистської думки ролі „Абхідхармакоша” набула через вдале поєднання Васубандху всіх існуючих підходів до розгляду цієї системи. Васубандху поєднує абхідхармістські положення, про які йшлося вище, вчення про йогічні характеристики трійчастого психокосму, а також традиційну космографію та етнографічні дані, канонізуючи всі три групи поглядів, систематизуючи їх та інтегруючи до однієї системи, яку він, власне, і викладає в „Абхідхармакоші” та автокоментарі до неї. Таким чином, праця Васубандху постала як орієнтир задля чіткого визначення позицій тієї чи іншої школи чи течії буддистської думки та як спроба інтегрувати різні погляди до єдиної системи.
Список використаної літератури
1. Бонгард-Левин Г.М., Ильин Г.Ф.. Индия в древности. – М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1985. – 759 с.
2. Буддизм в переводах: Альманах: выпуск 2. Ред.-сост. Е.А. Торчинов. – СПб.: «Андреев и сыновья», 1993. – 443 с.
3. Будон Ринчендуб. История Буддизма (Индия и Тибет). Перевод с тибетского Е.Е. Обермиллера, перевод с английского А.М. Донца. – СПб.: Евразия, 1999. – 336 с. – (Пилигрим).
4. Васубандху. Абхидхармакоша (Энциклопедия Абхидхармы). Раздел первый. Анализ по классам элементов. Пер. с санскрита, введ., коммент., историко-философское исслед. В.И. Рудого. – М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1990. – 318 с. – (Памятники письменности Востока. LXXXVIBibliothecaBuddhica. XXXV).
5. Васубандху. Абхидхармакоша (Энциклопедия Абхидхармы). Раздел третий. Учение о мире. Пер. с санскрита, введ., коммент., историко-философское исследование Е.П. Островской и В.И. Рудого. – СПб.: «Андреев и сыновья», 1994. – 336 с.
6. Васубандху. Энциклопедия буддийской канонической философии (Абхидхармакоша) / Составление, перевод, комментарии, исследование Е.П. Островской, В.И. Рудого. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2006. – 523 с.
7. Вивекананда Свами. Практическая веданта (избранные работы): пер. с англ./ Под ред. В.С. Костюченко. Сост. О.В. Мезенцева. – М.: Ладомир, 1993 – 560 с. – (серия “Exorientelux”).
8. Ермакова Т.В., Островская Е.П., Рудой В.И.. Классическая буддийская философия.– СПб.: Издательство "Лань", 1999. – 544 с. – (Серия «Мир культуры, истории и философии).