Не можна, грунтуючись на свідомості, повернутися до свідомості. Не перетинаючи неблаге і не удосконалюючись перебувати в природності – це і є звільнення. Природа свідомості в дзен як простір, який не зростає і не зменшується. Таким чином шлях прояснення полягає в припиненні карми діяльності і спонтанному усвідомленні тотожності з Буддою. І щоб досягти прояснення треба досягти стану "не-разліченія" яке є умовою проходження по шляху вдосконалення і неприхильності, оскільки в цьому стані зникає все неблаге і афектне, у тому числі і прихильність до прояснення [5].
І на закінчення я хочу як приклад показати бесіди наставника з учнями або іншими персонажами:
Хтось запитав:
Чию мелодію ви, наставник співаєте? Послідовником якої школи дзен Ви є?
Наставник відповідав:
Коли я був у Хуан-бо я тричі звертався до нього і тричі був побитий.
Чернець коливався.
Тоді наставник вимовив "кхе", потім ударивши його палицею сказав: "У порожнечу не вб'єш цвяха".
Якийсь чернець запитав:
в чі полягає основний сенс Дхарми Будди?
Наставник вимовив "кхе".
Чернець низько поклонився.
Наставник сказав:
Цей поважний чернець дуже хороший як співбесідник.
Наставник піднявся в Зал.
Чернець (його учень) запитав його:
Як йде справа з лезом меча?
Наставник:
Жахливо, жахливо.
Чернець завагався і тут наставник побив його [7].
Практика Дзен - це не те, з чим можуть компетентно мати справу нетямущі учені за допомогою простого пізнання або скрупульозності. Тільки ті, у кого є безпосередній досвід, можуть обговорювати цю тему зі всією авторитетністю. Тому, було б погано не послухатися поради досконалих Майстрів, не розміркувати над історіями їх життів, що удосталь містять пояснення дійсного досвіду, отриманого за час їх боротьби в лоні Дзен.
Лекції і автобіографії Майстрів Дзен минулих століть виявилися безцінними документами для учнів, і вони прийняті і шанобливі всіма шукачами Дзен на Сході, як непогрішиме керівництво і супутники в подорожі до Прояснення.
Чань (Дзен) був вперше введений в Китаї індійським ченцем Бодхидхармой (470-543) в першій половині VI століття і був закріплений Шостим Патріархом Хуей Неном (638-713) приблизно на початку VIII століття. У Хуей Нена було декілька видатних учнів, двоє з яких, Хуай Чжан (7-740) і Син Си (? - 775) були надзвичайно впливові. У кожного з них було поодинці видатному учневі, а саме Ма Цзи (? - 778) і Ши Toy (700-790), а вони, у свою чергу, мали декілька чудових учнів, які заснували прямо або побічно п'ять головних шкіл Дзен, що існували в ті часи, - Лин Ци, Цяо Дуна, І Яна, Юнь Меня і Фа Еня. Після часу всі ці п'ять головних шкіл влилися в школу Цяо Дун (японський "Сотий") або Лин Ци (японський "Ріндчай"), Таким чином, Лин Ци і Цяо Дун - єдині школи Дзен-буддізма, що існують сьогодні. Після періоду Хуей Нена Дзен розповсюдився майже у всіх кінцях Китаю і поступово став найпопулярнішою школою буддизму в цій країні. Його широко прийняли і практикували і ченці, і миряни будь-якого суспільного положення. Зусиллями Хуей Нена і його учнів поступово виникли унікальні стилі і традиції Дзен.
Перші 200 років Дзен дали Шість Патріархів: Бодхидхарма - перший, Хуей Нен - шостий. В цей час Дзен зберігав свій простій і оригінальний індійський стиль без введення радикальних або химерних елементів, які виявляються в пізніших періодах історії Дзен. У цей ранній період Дзен був неприкрашений, зрозумілий, висловлюємо і сухий. Через нестачу документів, що стосуються занять Дзен в цей ранній період, ми не знаємо з достатньою ясністю точного способу, яким він практикувався. Ми тільки можемо з упевненістю сказати, що не було вправ в коанах і спектаклях з криками, стусанами або биттям, як зараз. Проте, в цю епоху відбулося декілька подій. По-перше, мабуть, передавалися деякі словесні повчання по послідовності від Бодхидхарми до Хуей Нена. По-друге, ці повчання, ймовірно, були практичними і застосовними ученнями, які якісно відрізнялися від незрозумілих вправ типу коанов, характерних для пізнішого часу. По-третє, заняття Дзен, швидше за все, слідували індійській традиції, багато в чому ідентичній з ученням Махамудри, яке було занесено з Індії до Тибету і широко практикується в цій країні з IX століття. В даний час школа Цяо Дун, ймовірно, єдина, яка все ще зберігає в своєму ученні деякі індійські елементи і, ймовірно, тільки з неї ми можемо винести інформацію про первинні заняття Дзен. Проте існує великий недолік документації про практичні повчання Майстрів Цяо Дун. Одна з причин - це традиція школи Цяо Дун, що не дозволяє її послідовникам записувати словесних повчань. Так час стер всі сліди багатьох усних учень.
За старих часів багато Майстрів Дзен з школи Цяо Дун вивчали своїх учнів найпотаємнішим чином. Широко використовувалася фраза: "Увійди до кімнати Майстра і отримай секретну інформацію". Ця практика дуже і дуже широко використовувалася послідовниками школи Лінь Ци, особливо красномовним Майстром Цзун Тао (1089-1163).
Протягом багатьох поколінь Цяо Дун і Лінь Ци є двома школами, що "змагаються", Дзен, і кожна в деякій мірі, пропонує різний підхід до практики Дзен. З цих підходів кожен учень може вибрати той, який краще всього йому підходить і більше всього йому допомагає. Питання про перевагу або перевагу простого, відчутного, наочного індійського підходу до Дзен, що відстоюється школою Цяо Дун, над тим, що бентежить, незрозумілим і езотеричним китайським Чань досить неоднозначний. Обидва ці підходу мають свої переваги і недоліки. Якщо людина хоче обійти неясні і загадкові елементи Дзен і спробує прямо зрозуміти просте і реальне учення, яке справжнє практично, підхід Цяо Дун, ймовірно, самий відповідний. Якщо людина хоче проникнути глибше в серце Дзен і готовий прийняти початкові тяготи і розчарування, підхід секти Лінь Ци, найвпливовішої і популярнішої школи сьогодні в Китаї і в Японії, ймовірно, переважно. Особисто я не думаю, що підхід Цяо Дун поганий, хоча на початкових стадіях він може і не дати такого глибокого і "вільного" розуміння, як Лин Ци. Проте простий реальний підхід Цяо Дуна може виявитися багато краще пристосованим до людей XX століття. Основна причина в тому, що вправа коан - суть, якщо не єдина опора практики Лин Ци - дуже важкий і чужий сучасному розуму. Крім того, займаючись Дзен за допомогою вправ коанов постійно покладатися на компетентного Майстра Дзен від початку і до кінця. Це також важке завдання. Крім того, вправи коанов прагнуть створити постійну напругу розуму, яка не звільнить, а тільки підсилить величезну розумову напруженість, якою багато хто страждає в це атомне століття. Проте, якщо людина може отримувати постійне керівництво компетентного Майстра і жити в сприятливому оточенні, метод коана може опинитися, врешті-решт, найкращим методом.
Сьогодні, коли говорять про заняття Дзен, люди негайно думають про коане (або Хуа Toy), неначе немає іншого способу практики. Ніщо так не далеко від істини. Вправа Хуа Toy не знайшла популярності до пізнього періоду династії Сун в XI столітті. Від Бодхидхарми до Хуей Нена через Лінь Ци і Тань Шаня - цілий період, приблизно, в 400 років - немає ніяких слідів сталої системи вправ Хуа Toy. Видатні Майстри Дзен цього періоду були великими "художниками", вони були дуже гнучкими і різносторонніми в своєму ученні і ніколи не обмежувалися якоюсь однією системою. В основному завдяки красномовному Майстрові Цун Тао (1089-1163), вправа Хуа Toy стала найпопулярнішою, якщо не єдиним засобом, яким учні Дзен займалися минулі вісім століть. Цікаве питання, як до популяризації і стандартизації вправи коан учні займалися за старих часів? Як ті великі особи - Хуей Нен, Ма Цзи, Хуан Бо і Лінь Ци самі практикували Дзен? У нас достатньо причин вважати, що за старих часів оплотом медитативної техніки був, ймовірно, тип медитації "безтурботне віддзеркалення", який тепер можна знайти в ученні школи Цяо Дун. Тепер, що ж конкретно є ученнями обох шкіл, і чим же саме підхід Цяо Дуна відрізняється 1 від Лин Ци? Для того, щоб відповісти на ці питання по можливості коротко, скажімо, що підхід Цяо Дуна до занять, це учити учня спостереженню за власним розумом в спокої. Підхід Лінь Ци, з іншого боку, - змусити розум учня працювати над вирішенням нерозв'язної проблеми, відомої як Коан або вправа Хуа Toy. Перший можна вважати за відкритий або екзотеричний, останній - сокровенним або езотеричним. Якщо на початку хороший вчитель може правильно направляти учня, перший підхід не дуже важкий. Якщо можна отримувати "словесні повчання" від досвідченого Майстра Дзен, він скоро навчиться, як "спостерігати розум в спокої", або, по виразу Дзен, як займатися медитацією "безтурботне віддзеркалення". У відмінності від практики "безтурботного віддзеркалення" школи Цяо Дуна підхід Лінь Ци, з його вправами коанов, - повністю поза досяжністю початківця. Його свідомо ввергають в абсолютну темноту, поки світло несподівано не осяє його.
Безмовно і безтурботно він забуває всі слова
Ясно і яскраво Те предстає перед нами.
Коли він осягає його
Воно величезне і безкрайньо
У його суті це яскраве усвідомлення незвичайно відбивається
Це чисте віддзеркалення, повне дива.
Роса і місяць, зірки, і потоки
Сніг на соснах і хмари, ширяючі
На гірських вершинах.
З темноти все стає сліпуче яскравими
З мороку все обертається до прекрасного світла.
Нескінченне диво пронизує цю безтурботність
У цьому віддзеркаленні всі навмисні зусилля зникають.
Безтурботність - кінцеве слово
Віддзеркалення - це реакція на все.