Естетичні категорії Православ’я
План
Вступ
1.Святість
2. Свята Трійця
3. Божественна краса
4. Слава Божа
5. Чудо
6. Благодать
7. Любов
8. Світло
Література
Спочатку розглянемо значення слова «естетика». Воно походить від грецького aisthetikos - стосовний до почуттєвого сприйняття. Однокорінні слова: - почувати, сприймати, чути, бачити, розуміти; - відчуття, відчування, пізнання, у Новому Завіті - розуміння, проникливість; - почуття, у Новому Завіті - здатність розрізнення, розпізнавання, зміст, розум.
Варто звернути увагу, що передбачається не тільки й не стільки пряме й безпосереднє сприйняття чого-небудь органами почуттів, але ще й розуміння змісту, з'ясування контексту, розрізнення, порівняння із чимсь іншим, деяким зразком, еталоном, ідеалом. Це не просте сприйняття, але ще й оцінне судження, інтелектуальна дія, духовне зусилля. У мові Нового Завіту акцент робиться саме на другому аспекті.
Можна припустити, що естетика повинна бути пов'язана з розумінням цінностей (аксіологією) і осмисленням природи людини (антропологією), з фундаментальними проблемами людського буття (онтологією, метафізикою й богослов'ям). Якщо естетика має справу з категоріями краси й прекрасного, то вона повинна виходити на рівень філософського осмислення в самому широкому контексті з обліком усього духовного й релігійного досвіду. Можна говорити про онтології прекрасного, про метафізику краси й богослов'я мистецтва. Естетика знаходить онтологічний вимір.
З іншого боку, можна говорити про особливу роль мистецтва й естетичного початку в православ'ї. Мова йде не тільки про особливу красу православних ікон і храмів, але й про постійну увагу до проблематики естетики, філософському й богословському осмисленні краси. Естетичні проблеми із часів Візантії виступали як проблеми гносеологічні, а гносеологія розумілося насамперед як пізнання першопричини. У свою чергу пізнання як акт гносеологічний, перебуваючи в сфері реального досвіду, є й актом онтологічним. Краса з'являється як онтологічна категорія, тісно пов'язана з іншими богословськими поняттями й поданнями, такими як буття, благо, істина, ейдос, логос, божественні енергії, світло й т.д.
Більше того, категорія краси й символіка світла виявляється необхідної для розуміння й осмислення найглибших таємниць божественної сутності й божественного утвору. Можлива естетика перетворення, естетика святості. При такому підході естетичне, онтологічний, антропологічний і богословський зміст категорій збігаються. Виникають особливі естетико-онтологічні, онтоестетичні категорії: святість, світло, Слава Божа, божественна благодать, чудо й любов. Джерело й підстава краси перебуває у Бога, у божественному бутті, у богоявленні й у божественних проявах.
1. Святість
Розглянемо як єдність онтологічних, антропологічних й естетичних почав проявляється в понятті святості. Слова «святий», «святість» є практично у всіх мовах. Грецьке «святий» - відділений для Бога, присвячений Богові, священний; святий, праведний, безгрішний, непорочний, чистий, благочестивий, шанований як божество; άγιωςύνη - святість, присвята 2. Інше слово ίερός означає - святий, споконвіку по природі священним, присвяченим богам, що належить богам, святиня, жертва, жертвопринесення.
У латинській мові слово «сакральне» походить від індоєвропейського кореня sak, що виражає найбільш інтенсивну присутність надприродної сили у своїй повній формі. Латинське sanctus - святий, священний, освячений, особливий, піднесений, глибоко шанований, непорушний, непорушний, недоторканний, секретний, урочистий, святковий, бездоганний, непорочний, чистий, доброчесний, благочестивий. 3. Мається на увазі щось відібране або підготовлене для богів і стало священним у силу якої-небудь ритуальної дії, наділене святістю, що прилучилася до святості й саме ставши святинею внаслідок цього.
Sacer, sacra, sacrum - святому, священному, присвяченому, призначеному божеству, святиня, жертва, священнодійство, жертвопринесення, богослужіння, свято, таємниця, таїнство. 4. Тут мається на увазі щось приналежним богам, священне по самій своїй природі й суті, заборонне для людини, недоторканно. Можна припустити, що в певному змісті якість святості, що може бути втрачено, протиставляється якості святості як невід'ємному, даному по природі.
В інших індоєвропейських мовах (авестийском і готському) священне також розуміється у двох змістах: по-перше, як щось здорове, тобто тілесно й духовно неушкоджене, ціле, що виникло на основі внутрішнього розвитку організму, що росте, прибуває у своїй силі й, нарешті, досягає стану святості саме по собі. По-друге, священне як щось таке, що людина виявляє, виявляє в протиставленні чомусь іншому, як щось відособлене, відділене від миру людини. 5. Протиставлення з одного боку, що володіють цією якістю по самій своїй природі, по сутності, отже - від богів, і, з іншого боку, наділене цією якістю в силу дії людини, по ритуалу, як наслідок відділення священного від профаного.
У українській мові поняття «святий» (церковносл. святий) - ставиться до щирого Бога або до людини, відзначеній Божою благодаттю. «Святий - обраний; відділений на священне вживання, освячений; присвячений; все зроблений, праведний (про Бога); догідник Божий. Це слово в наших предків означало сильний, міцний; потім світлий, сяючий, незаплямований, чистий, поважний».
Можна зробити висновок, що святе - це щось, що має особливий моральний, ритуальний й онтологічний статус. Це якась річ або людина, місце або час, виділені, відділені від усього іншого, вихідне за рамки звичайного, конфронтуючі повсякденному й повсякденному. Святе - це щось особливому, очищеному й освяченому, піднесеному, приготовленому Богові, призначене й присвячене Йому, прийняте Богом, а, отже, причетне божественному буттю, що одержало божественні властивості і якості, що стала небезпечним і недоторканним.
Хтось або щось є святим не саме по собі, а стає таким тільки завдяки причетності до божественного буття, будучи принесеним у жертву й освяченим понад. Можна виділити особливу здатність святого, священного - передавати частина своїх властивостей тому, що приходить із ним у зіткнення. Святість дається, дарується, річ або людина наділяється святістю. Дарувати, передати святість, наділити нею може тільки те, вірніше - Той, хто сам є джерелом святості, її носієм і власником повною мірою й зробленою формою.
Святість у повному змісті цього слова може бути тільки там, де є абсолютне буття, безумовне й безвідносне існування, вічність і нескінченність, цілісність і повнота, творча сила й могутність, досконалість і краса, істина й благо. Свято тільки те, що є Першопричиною, тобто причиною самого себе, Першоосновою, тобто умовою й гарантом існування всього іншого миру, його змістом і метою. Святе має особливий онтологічний статус, виняткове місце й значення в бутті, вищий зміст й абсолютну цінність й є граничною метою. Святість по своїй суті самокоштовна й самодостатня, вічна й незмінна.
Тому поняття святості ставиться винятково до Бога й у своїй сутності визначається Ним. Святість - це невід'ємна особливість, внутрішня властивість, відмітна якість Бога. Святість - це те, що відрізняє Бога від усього іншого, від Його утвору. Тільки Бог святий у повному змісті цього слова. По-перше, ця перша й головна Його відмінність від створеного миру. По-друге, Бог святий Сам по Собі, безумовно, безвідносно, невід'ємно, абсолютно, тобто по Своїй природі, по сутності. Бог є єдине джерело святості, умова й причина святості, підстава й гарантія святості, виконання й повнота святості.
Поняття святості співвідноситься з поняттями надприродного, трансцендентного, таємничого, таємного. Можна говорити про естетику апофатичного богослов'я. Є якась особлива краса в непізнаваності й незбагненності божественної сутності. Таємничість і потаємність внутрішнього божественного життя обертаються можливістю прилучення до божественних таємниць через церковні таїнства, сховане й таємне відкривається в утворі й одкровенні, неможливо і незбутнє здійснюється у феномені чуда. Але в буквальному значенні краса проявляється там і тоді, коли Бог Сам відкриває, виявляє Себе, показує або повідомляє Свої священні таємниці людям, насамперед святим. Через Одкровення й богоявлення ми знаємо про те, що Бог є Свята Трійця.
2. Свята Трійця
Святість - це споконвічна властивість внутрішнього життя Святої Трійці. Всі члени Трійці є Особами, особистостями, суб'єктами. Їм властиві особистісне самостійна, невичерпна повнота й внутрішнє багатство. Вони звернені друг до друга. Ця зверненість, спілкування трьох іпостасей, повнота взаємного прийняття й відкритості. Кожне з осіб Трійці спрямоване до інших, здійснює себе в них. Вони абсолютно прозорі й проникний друг для друга. Особи Трійці з'єднуються між собою. Але з'єднуються, не зливаючись, один з одним перебуваючи й проникаючи друг у друга без усякого змішання й злиття (Іоанн Дамаскин).
Вони віддають себе один одному й приймають у себе іншого. Відбувається повна самовіддача, безперестанна віддача буття, абсолютний дарунок і зроблена жертва. Така повнота взаємопроникнення - це не змішання, не злиття, а зроблене взаємопроникнення, що сполучає зі зробленим збереженням власної ідентичності. Повне самозречення стає способом зберегти й затвердити себе в бутті за допомогою любові. Таким чином, таємниця внутрішнього життя божественної Трійці виражається в логіку троїчності, в естетиці Святій Трійці, проявляється як внутрішня духовна краса й інтелектуальна досконалість. Краса святості - це краса божественної Особистості, краса любові й самопожертви.
Саме властивість святості з'єднує в собі внутрішні й зовнішні виміри божественного життя, внутрішні, невидимі якості Божества, приховані глибини, таємні таємниці і його зовнішні, видимі, явні прояви, ієрофанії й теофанії, божественні енергії й дії. Святість Бога проявляється у світі як божественна влада, могутність і велич, недосяжне для людини, і тому грізне й жахаюче. Святість Бога з'являється як істина й правда, праведність і справедливість, суд і милість. Святість Бога є в мир як світло й краса, святе не може не бути гарним і прекрасним. Святість Бога виявляється у світі як благо, благодать, тобто благодатна, благословляюча сила, що дає життя. Святість Бога відкривається людям як добро й любов. У святому немає ніякої тьми, зла й гріха.