Високий моральний зміст закладений також у проповіді Христа про любов до ближнього і про відношення до ворогів: «Ви чули, що сказано «люби ближнього твого і ненавидь ворога твого». А я говорю вам: любите ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, благотворіть тих , хто ненавидить вас і молитеся за ображаючих вас і тих, хто гоне вас». 3 Як видно з процитованого, Новий завіт відкидає положення Старого завіту про те, що потрібно ненавидіти ворогів. Замість цього пропонує любити ворогів. Цей заклик, що шокував сучасників Ісуса, залишається не зовсім зрозумілим і сьогодні. Але він став загальнолюдським ідеалом, хоча завжди можуть знайтися аргументи, що виправдують відхід від цього поведінкового принципу з посиланням на визначену конкретну життєву ситуацію.
Дослідник етики християнства не може пройти повз ті пункти Нагорної проповіді, де говориться про бажані моральні якості людей, причому тут мова йде в цілому про народ. Не можна не помітити відомої симпатії Ісуса до простих людей, просто до людини. Тільки через ці моральні якості стають реалізованими вищенаведені формули: «не протився злому» і «любите ворогів ваших».
Зупинюся коротенько на цих моральних якостях. «І він отверзши вуста Свої, учив їх, говорячи: Блаженні злиденні духом, тому що їхнє царство Небесне». Тут мається на увазі не духовна убогість, а швидше за все пригніченість людини нестатком, його депресійний стан, утрата віри в життя. Христос, зрозуміло, підтримує таких людей, він на їхній стороні.
Далі в продовженні Нагорної проповіді читаємо: «Блаженні плачучі, тому що вони утішаться». Людина, що плаче навряд чи здатна бути злою. Далі: «Блаженні лагідні, тому що вони успадковують землю». Лагідними можуть бути люди скромні і самокритичні. Христос вірить, що таким людям у перспективі належить майбутнє. «Блаженні прагнучі і прагнучі правди, тому що вони наситяться». Христос і тут оптиміст; він вірить, що колись люди навчаться говорити правду і не боятися її. «Блаженні чисті серцем, тому що вони бога побачать». Мова йде про чесних і порядних людей. «Блаженні вигнані за правду, тому що їх є царство Небесне».4 Вигнані за правду – це шукачі справедливості, які активно борються за неї.
Тільки люди з названими в Нагорній проповіді моральними рисами (плачучі, прагнучі правди, миротворці, борці за справедливість, люди лагідні й ін.) здатні до самовідданого і безкорисливого поводження, тобто здатні досягти вершини моральної досконалості. Це була одна з основних причин того, що християнська релігія стала фундаментом греко-римської цивілізації. Мораль і етика християнської культури виділяються своєю конструктивністю, через відношення до бідних, принижених і гнаних, котрих більшість у будь-якім суспільстві. Імовірно, з цієї причини християнство стало однієї зі світових релігій, що одержала поширення на всіх континентах.
3. «А я говорю вам…».
Ісус добре знав священні книги і перекази іудаїзму. Його мова густо насичена витримками з них. Ісус не тільки виростає з традиції іудаїзму, але і приймає його основну нормативну програму. Драматургія конфлікту Ісуса з фарисеями полягала в тому, що фарисеї хотіли викрити його у відступі від закону і ніяк не могли це зробити. На всі їхні хитромудрі питання він знаходив такі відповіді, що дозволяли йому викласти свій погляд, не вступаючи у формальне протиріччя з нормами іудаїзму. Ісус дивував не тим, що він говорив, а тим як він говорив. Він говорив про речі начебто б старих, відомих, але додавав усьому новий зміст.
У Нагорній проповіді Ісуса є такі слова: «Якщо праведність ваша не перевершить праведність книгарів і фарисеїв, то ви не ввійдете в Царство Небесне» (МФ., 5:20).
Основний докір Ісуса книгарями і фарисеям полягає в тому, що вони тримаються за букву закону, але убивають його дух, що вони засвоїли зовнішню сторону закону, не розуміючи його внутрішнього змісту, і тому їхня праведність є лицемірної. Не в тім хибність фарисейства, що воно тримається за закон, а в тім, що воно його вихолощує, використовує як прикриття порочного способу життя. У цьому змісті багатозначні слова Ісуса про книгарів і фарисеїв, що сидять на «Моисеївій сідниці»: «Горе вам, книгарі і фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м'яти, анісу і кмину, і залишили найважливіше в законі: суд, милість і віру; це належало робити, і того не залишати».
Жорстока правда цих слів підтвердилася безневинної смертю самого Ісуса.
Ісус багаторазово, у різних ситуаціях говорить про своє відношення до закону.
Релігія та мораль – це дуже давні й надзвичайно усталені форми людської духовності. Вони існують протягом усієї історії цивілізації.
Від стародавніх міфів до сучасних наукових теорій веде своє існування традиція, що доводить космічне походження людини, цивілізації, культури, моралі. Релігійна свідомість з давніх давен давала можливість людині відчувати космічні витоки її земного буття. Людина одвічно почувалася дитиною не лише Землі, але й Космосу.
Центральною персоною в таких світових релігіях, як християнство, іудаїзм, іслам, є Бог. Його ім’ям зветься найвища сила, з точки зору віруючих, що володіє світом і спостерігає за всесвітнім, соціальним і моральним порядком. Бог для них – всесильний і благий володар. Він стримує світ і соціум від тотального руйнування та загибелі за посередництвом таємних і очевидних, зовнішніх і внутрішніх впливів.
Нормативна структура релігійної свідомості визначається характером і змістом норм, з яких вона складається. Ці норми мають такі ознаки:
- виходять з вищого, абсолютного релігійного авторитету, яким є Бог;
- мають характер абсолютних, безапеляційних вимог та заборон;
- диктують певний внутрішній стан душі (віру), а також відповідну зовнішню поведінку;
- поширюються тільки на тих, хто сповідує цю віру;
- мають передумовою “страх Божий” у віруючого, якщо він не виконує її, а також “суд Божий” як кару за їх порушення.
На різних етапах історичного розвитку світової цивілізації релігійні норми мали велике значення для духовного, морального розвитку людського роду. І досі їх роль у цьому процесі є дуже значною
Список використаної літератури.
1. Валеев Д.Ж. Этика: Учебное пособие для высших учебных заведений / Изд-е Башккирск. ун-та. – Уфа, 2000. – 176 с.
2. Валеев Д.Ж. Происхождение морали. Саратов: изд. Саратовского ун-та, 1981. – 168 с.
3. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика: Учебник. – М.: Гардарика, 1998 – 472 с.
4. Евангелие от Матфея, 5-7.
5. Мень А. Сын человеческий. М., 1989.
6. Етика: Навч.посіб / В.О. Лозовой, М.І. Панов, О.А. Стасевська та ін.; За ред. Проф. В.О. Лозового. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 224 с.
1 Гусейнов А.А. Великие моралисты… - с. 109.
2 Библия. Новый завет. От Матфея, гл.5, п.39. ММ., 1968.
3 Евангелие от Матфея. Гл.5, п.п.43.44//Библия. М., 1968.
4 Библия. Новый завет. Евангелие от Матфея, 5:3, 4, 5, 6, 8.