Другий період зазвичай називають «рахманським». В цей час особливо часто використовується для позначення Аллаха термін Рахман (Милостивий), суворість Аллаха порівняно з попереднім періодом дещо пом’якшується. Ті самі ствердження, заклинання, прокляття, застереження стають більш змістовними, думки виражаються докладніше; з’являються перші сказання. Потім починається «пророчий період», на який припадає більша частина сказань. Доводячи історичну закономірність своєї діяльності, Мухаммед розповідає та переповідає історії давніх пророків. Тут з’являється більша послідовність ідей та подій, викладення стає більш зв’язним, з великими шматками тексту, що складають композиційно одне ціле.
В Медині змінюється весь спосіб життя общини мусульман. Змінились зміст та стиль Корану; проповідь стала довшою та монотонною, більше місця в ній займали правила та закони, сповнені земних побутових деталей. Мединські айати складніші і довші за мекканські. Але і тут є цікаві сказання, які одночасно є привабливими художньо та загостреними ідейно. [3, 24 c.]
Текст Корану обривчастий та нерідко суперечливий. Мухаммед сам відчував цю нелогічність і пояснював протиріччя тим, що Аллах у черговому своєму посланні сам смінив свої початкові судження з даного питання, відповідно тепер треба керуватися його останнім словом. [1, 118 c.]
Більша частина Корану – діалогічна полеміка між Богом, противниками ісламу й тими, хто вагається. Його зміст становлять проповіді Мухаммеда, уславлення Бога, закони, легенди, полеміка з євреями і християнами. У ньому можна виділити 4 основних пласти:
· релігійні погляди на світ, догматичне та культове вчення ісламу;
· правові та моральні норми, обряди й традиції арабських племен, покладені згодом в основу правової та моральної системи ісламу;
· давньосемітські, давньоарабські, іудейсько-християнські та інші міфи, легенди про пророків та їх діяння;
· фрагменти фолькльору доісламської епохи, відомості історичного, етнографічного, географічного характеру. [4, 310 c.]
2.2 Коран про створення світу
Натурфілософія ісламу небагата і в основному запозичена з Біблії. Згідно з Кораном, світ був створений Аллахом за шість днів. Були створені небеса (їх вважається сім), небесні світила та земля, розстелена килимом – на ній для міцності були встановлені гірські твердині. Земля поєднується з небесами невидимою драбиною, якою спускаються й підіймаються лише ангели. Ангелів, як і земних створінь, також створив Аллах в один із днів творення. Останнього, шостого дня була створена перша людина – Адам, а з його ребра створена Єва. Сьомий день – це день відпочинку, ним у ісламі вважається не християнська неділя і не іудейська субота, а п’ятниця.
Тварини, за Кораном, були створені з води, людина – з глини, з праху (або з води та згустків крові – в різних місцях Корану є різні версії). Відображені в Корані і ідея першого гріха, і багато інших сказань біблійних легенд про створення світу й людини, при чому деякі з них обрамовані специфічними деталями. Так, в Корані розповідається про непокірність одного з помічників Аллаха, що потім став дияволом (Іблісом). Коли була створена перша людина, Аллах велів усім створеним трохи раніше ангелам поклонитися йому, що всі й зробили, за виключенням одного. Це був Ібліс, який через надмірну пиху не захотів схилитися перед «створеним з праху». За таку непокору Аллах прокляв його і пообіцяв, що на страшному суді Ібліс буде скинутий разом з усіма демонами. Поки ж, до страшного суду, Ібліс (шайтан) є головою усіх демонів та джиннів.
Втілюючи ідею добра та божественої волі, світ ангелів, очолюваний чотирма найголовнішими з них (це все ті ж іудео-християнські архангели Гавриїл-Джебраіл, Михаїл-Микаїл, Серафим-Ісрафіл та Азраїл), протистоїть світові демонів та джиннів, очолюваних Іблісом. Серед ангелів, як і серед демонів, існує своєрідний розподіл праці: в ісламі є ангели-охоронці (їх двоє у кожного, і вони несуть цілодобову варту змінюючи одне одного на посту під час ранкової та вечірньої зорі), ангели, що охороняють могили, ангели-посланці Аллаха та навіть ангели-адміністратори, що очолюють рай та пекло (вони мають власні імена – Рідван та Малік).
Як і Біблія, Коран вчить, що золота доба на землі минула з гріхопадінням вигнаних з раю Адама та Єви. Правда, самій ідеї гріха, страждання та спокути іслам не приділяє стільки уваги, як християнство, для якого ця ідея стала центральною. Одначе й в ісламі існує добре розроблена концепція раю та пекла, тобто відповідальність людини після смерті за скоєні діяння. Кожен правовірний буде насолоджуватися в раю життям у прохолодних гаях, серед дзюркотіння води та вишуканої їжі, буде мати розкішний одяг та безліч інших благ, включаючи любовні утіхи. Грішник в пеклі засуджений на вічні тортури і страждання серед диму, піщаної бурі і інших ненависних арабам речей. [1, 122 c.]
2.3 Есхатологія
Іслам багато уваги приділяє опису картини кінця світу та страшного суду. За Кораном, незадовго до кінця світу наступить епоха страшного безчестя та невірря. Усі цінності ісламу будуть зраджені і люди загрузнуть у гріху. Тоді і наступить царство антихриста, даджжаля, яке продовжуватиметься 40 днів. На зміну йому прийде царство Ісуса, чиє друге пришестя (цього разу в якості ісламського Мадхи, месії) покладе кінець царству гріха. Антихрист буде знищений, і на 40 років встановиться ідилія: вовк ляже поруч з ягням і тому подібне. Потім протрубить в свою трубу архангел Ісрафіл і наступить час страшного суду. Сам Аллах особисто буже допитувати кожного з живих та мертвих, при чому усі вони голі і з одною лише книгою з записом своїх діянь у руках будуть у страху очікувати його рішення. Після цього рішення грішники потраплять у пекло, а праведники – у рай. Дорога в рай лежить через міст товщиною з волосину та з гостротою леза меча. Сама людина пройти через цей міст не в змозі – її повинен перевезти той самий віслюк, баран, верблюд, бик або кінь, якого вона за життя устигла хоч раз принести в жертву Аллахові.
Як бачимо, ця есхатологія майже цілком взята з Біблії, але доповнення є суттєвими. Так, правовірні впевнені в тому, що в момент страшного суду велику роль відіграє їхній пророк Мухаммед, чиє заступництво зможе не лише пом’якшити долю грішника, але й умовити Аллаха пробачити йому гріхи та направити його в рай. Ця віра також сприяла популярності культу пророка серед багатьох поколінь мусульман. [1, 124 c.]
2.4 Політичні, правові, суспільні, моральні настанови
Коран з’явився в епоху, коли правові і моральні норми ще не розрізняли, що помітно з його змісту. Він стверджує теократичну форму правління, непокору владі трактує як непокору Аллаху. Карні злочини розглядає як діяння, за які неминучі покарання, і як гріх, за який людина потрапляє в пекло. Перелюбство, крадіжки, вживання спиртних напоїв, відступництво від ісламу, богохульство – злочин проти Аллаха. За прелюбодіяння призначалося 100 ударів нагайкою, пізніше – забивання камінням до смерті; за крадіжку – відсікання руки; за відступництво від ісламу, богохульство – смертна кара. Є в ньому правила успадкування, заповіту, розподілу майна, укладення договорів, організації торгівлі та фінансових відносин; схвалюючи торговий прибуток, Коран забороняє лихварський відсоток. Багато в ньому етико-моральних настанов: допомагати іншим, бути правдивим; не грішити; пробачати іншим; не вбивати людей; не знущатися над іншими, не лаяти їх; не обмовляти людей і не порушувати своєї клятви.
У цивільно-правових та моральних настановах Корану помітне місце відведено питанням сім’ї та шлюбу. У ньому наголошується на підлеглому становищі жінки, її економічній залежності від чоловіка, якому дозволено мати одночасно до чотирьох дружин. За непокірність дружини своєму чоловікові їй загрожує побиття, а за невірність та зраду – смерть. Заборонено одружуватися з жінками іншої віри. Узаконено затвірництво жінки, вимогу носити паранджу, не показувати своє лице та прикраси чоловікам. Це спочатку стосувалося дружин Мухаммеда, а згодом стало вимогою для всіх мусульманок. Але Коран заборонив звичай закопувати живими новонароджених дівчат, скасував звичай, за яким жінка має після смерті чоловіка вийти заміж за його батька чи брата. [4, 310 c.]
Іслам не спонукає своїх послідовників до активної соціальної перебудови. Навпаки, він проповідує смиренність та слухняність. Раби повинні слухатися хазяїв, але й хазяї повинні м’яко, по-батьківськи ставитися до рабів. Приватна власність священна. Хоч перед Аллахом усі рівні, усі його раби, в реальному житті такої рівності немає, і віруючі повинні сумлінно дотримуватись тієї ієрархії соціальної структури, яка існує, і не дивитися заздрісними очима на ті блага, якими Аллах наділив деяких обраних.
Як і Біблія, Коран наставляє людину до праці – цим в першу чергу вона забезпечить собі царство небесне. Людина повинна бути скромною та терплячою, мужньо зносити усі негаразди цього світу та сподіватися на порятунок у загробному житті. Життя земне – це примарна втіха, забава та гра, вона лише оманливе користування, тому правильніше вповати на життя небесне. [1, 125 c.]
Основою «морального кодексу» Корану становлять заповіді: «Поважай Аллаха, не забувай про день суду, будь богобоязливим. Зломи гординю, будь лагідним, корись владі і сильним світу цього, бо вони – від Бога». Згідно з Кораном, за одні, навіть найлегші, гріхи Аллах карає суворо, а інші, тяжчі вчинки, прощає. Він мстить синові за батька, онукові – за діда. Божественна кара (будь-яка невдача, горе, нещастя) спіткає людину несподівано, і ніхто не може знати справжньої причини гніву Аллаха. [4, 312 c.]