Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Кафедра філософії та релігієзнавства
Реферат з курсу «Релігієзнавство-1»
Тема: «Загальна характеристика священної книги ісламу – Корану»
Виконала: Годзула Олеся Вікторівна
(ФСНСТ-1, соціальна робота)
Київ-2008
Зміст
Вступ
1. Написання Корану
1.1 Історично-політична версія
1.2 На захист Мухаммеда
2. Зміст Корану
2.1 Загальна структура та стилістика книги
2.2 Коран про створення світу
2.3 Есхатологія
2.4 Політичні, правові, суспільні, моральні настанови
Висновок
Бібліографія
Вступ
У багатьох релігій світу є книги, що шануються віруючими як священні. Зазвичай вони містять сказання про бога або богів, їх вісниках, посланцях та пророках, розповіді про загробне царство, ангелів та чортів, рай та пекло, про те, хто створив світ, людей, встановив обряди та звичаї, визначив поведінку віруючих тощо. Таким чином ці книги стають для віруючих свого роду посібником з правильного способу життя, поведінки, правильного ставлення до того чи іншого. Отже, вони мають велике значення і заслуговують на те, щоб їх досліджували.
Коран є одною з таких книг. Це головна священна книга однієї з найбільш розповсюджених та відносно молодих релігій – ісламу. Шанування Корану є одним з догматів цієї релігії. У даній роботі поставлено завдання визначити характеристики, основні риси Корану, умови його виникнення, зміст та його значення загалом.
1. Написання Корану
1.1 Історично-політична версія
У п’ятнадцятому столітті через Аравію пролягали важливі торгові шляхи в Південну Азію, на Далекий Схід. А намагання сусідніх країн прибрати до рук ці шляхи свідчать про складну тогочасну політичну обстановку. Роздрібненість, економічна відсталість арабських племен, перехід до класового суспільства з сильною централізованою державною владою – все це зумовило потребу в суспільній силі, яка б могла вирішити це історичне завдання. Необхідно було об’єднати всі арабські племена для захисту від сусідів. Перешкодою у цьому процесі були давні племінні культи, які корінням сягали у традиції первісного ладу. Наприкінці 15го століття серед арабів зароджується ханіфський реформаторський рух (араб. Ханіф – пророк), який охопив усю територію Аравії. Найбільшими центрами релігійної реформації були Ємен на чолі з Мусаліомом – на півдні Аравії та Хіджаз – на північному заході, вождем якого був Мухаммед. Після тривалої боротьби прихильники Мухаммеда перемогли. Мухаммед ліквідував місцевих релігійних божків, а замість давніх племінних культів запровадив культ єдиного бога – Аллаха. [4, 308 c.]
Основні ідеї та принципи віровчення Мухаммеда зафіксовані в Корані. Згідно із загальноприйнятою в ісламі традицією, текст Корану повідав пророкові сам Аллах через посередництво Джебраіла (біблійного архангела Гавриїла, що служив посередником між богом і людьми). Аллах не раз передавав свої священні заповіді через різноманітних пророків – Мойсея, Ісуса, нарешті Мухаммеда. Цим ісламське богослов’я пояснює і численні збіги текстів Корану та Біблії: переданий через більш ранніх пророків священний текст був змінений іудеями та християнами, які багато чого в ньому не зрозуміли, тому лише в своїй останній версії, що була авторизована великим пророком Мухаммедом, викладена вища й беззаперечна божествена істина.
Наука трактує цю схожість дещо інакше. Ставши пророком, Мухаммед через посередників ознайомлювався зі змістом іудео-християнських текстів, в яких мовилося про того єдиного всесильного бога, якого під іменем Аллаха почав шанувати Мухаммед. Перероблюючи їх у своїй свідомості та уміло поєднуючи з арабською національно-культурною традицією, Мухаммед саме на цій основі створив свої перші проповіді. [1, 116 c.]
Отже, Мухаммед у своєму вченні поєднав уявлення про світ давньоарабської міфології із старозавітніми переказами Біблії та «одкровеннями» християнських Євангелій. За життя Мухаммеда ніхто не збирав текстів, люди вчили їх напам’ять, записували на різних предметах (пергаменті, кістках, глиняних табличках та ін.) [4, 309 c.]Поки пророк був живий, просто не було потреби в Корані як сумі божествених заповідей – відповіді на всі питання давав сам Мухаммед. Після його смерті ісламу, що енергійно еволюціонував та стрімко розповсюджувався, став потрібним чітко фіксований писаний закон, авторизований великим іменем пророка. Халіфи Абу-Бекр і Омар доручили колишньому секретарю пророка Зейду ібн-Сабіту зібрати усі записи та зробити їх перше зібрання – перший варіант Корану. Паралельно з ним аналогічною роботою займалися і інші, тож невдовзі з’явилося ще чотири збірки заповідей Аллаха та повчань пророка. Халіф Омар доручив Зейду звести усі версії до єдиної редакції. Коли це було зроблено, першопочаткові версії за наказом халіфа були спалені, а зведений текст Зейда був офіційно канонізований. [1, 118 c.]
Отже, створення Корану мало політичні мотиви. Це також підтверджується його змістом: він стверджує теократичну форму правління, непокору владі трактує як непокору Аллаху. Але насправді зміст книги був значно ширшим та мав велике значення і для формування світорозуміння арабів, і для регулювання суспільного й сімейного життя.
1.2 На захист Мухаммеда
Коран відрізняється від усіх попередніх та пізніших творів арабської словесності тим, що крізь усю книгу його стиль зберігає усі специфічні ознаки екстатичної мови. Мухаммед цілком міг бути щирим у своїх переживаннях, він вірив і знав, що тексти Корана приходять до нього «ззовні». Його сучасники також добре розрізняли мову, яка іде «звище», та власні слова Мухаммеда.
Оповіді про життя Мухаммеда розповідають про різні епізоди-підтвердження його надзвичайних здібностей. Наприклад, Мухаммед розповів мекканцям про події, що відбулися в каравані, який був ще в дорозі до Мекки. Коли караван прибув, його розповідь підтвердилася.
Екстатичний досвід Мухаммеда, відчуття спілкування з божеством не є власне чимось незвичайним для духовної історії людства, подібні фігури різного масштабу з’являлися в ній не раз. Типологічно пророцтво Мухаммеда споріднене з шаманськими трансами, але воно знаходиться на вищій сходинці еволюції духовного життя. Тому Мухаммед-пророк водночас чимось близький до аравійських шаманів-кахінів і до біблійних пророків-віровчителів.
Пророчий досвід Мухаммеда добре може бути представлений за текстом Корану та за мусульманськими легендами. Одкровення приходили до нього іноді несподівано, іноді сповіщували про свій прихід звуками, схожими на звук дзвіночків. Пророк міг чекати одкровення і тим самим начебто «питати» його. Транси бували уві сні і наяву, вони супроводжувались почуттям важкості, винурювали пророка. Часом його била лихоманка, що примушувала Мухаммеда загортатись у плащ. [3, 164 c.]
Пророцтво, тобто явище, коли божество говорить вустами людини, було розповсюдженим елементом близькосхідної та середземноморської культур в давнину. Одначе ніхто з менших чи більших пророків не став єдиним і настільки особистісно яскравим засновником особливої світової релігії, яким став Мухаммед.
2. Зміст Корану
2.1 Загальна структура та стилістика книги
Коран написаний римованою прозою класичною арабською мовою і поділений на 114 сур - глав, або одкровень (араб. сура – шеренга, ряд), які складаються з айатів, тобто віршів (араб. айа – знамення). До речі, в інших книгах, в тому числі арабською мовою, для позначення глави або частини книги слово «сура», як правило, не використовується. Цим, як і багатьма іншими рисами, протягом століть підкреслюється унікальність Корану та його побудови, його неповторність [2, 5 c.].
Між сурами відсутній логічний зв’язок, що пояснюється їх розташуванням: найдовші сури розміщені на початку (окрім «Фатіха», або «Прологу» - молитви, що відкриває Коран і має для мусульман значення на зразок християнської молитви «Отче наш»), найкоротші – в кінці. Кожна сура зазвичай присвячена кільком темам водночас, хоча в межах окремої глави відчувається прагнення зберегти єдність теми та сюжету. Уважне зіставлення контекстів кожної сури та аналіз близьких за сюжетом контекстів показав, що всередині глав різні сюжети насправді взаємопов’язані за допомогою змістових аллюзій, котрі часом дуже складні або незрозумілі для сучасної людини. Уважне ставлення мусульман до хронологічної послідовності айатів призвело до того, що у більшості випадків в сури об’єднані айати, що були вимовлені в один і той самий період. Виключення окремо оговорюються в коранічних коментарях. [3, 22 c.]
Для Корану характерна особлива своєрідна стилістика. Це проповідь, де сюжети та мотиви перебивають одне одного, змінюються пряма мова та оповідь від третьої особи. Ритмованість тексту, римованість більшості айатів створюють складно організовану ораторську прозу схожу на заклинання. Римована проза такого типу називається у арабів садж.
Постійне повторення фраз та часом і сюжетів – принципово важлива риса Корану. Він складається з багатьох «паралельних місць», які мають схожість за сюжетом і виразами з іншими місцями Корану. Так створюється кілька вимірів коранічного тексту. У Корані також багато суперечливих між собою айатів; проте ці суперечливості часто діалектичні та доповнюють одне одного, описуючи складний образ світу та бога. Ті ж із них, що стосуються права та ритуалу, трактуються згідно з указаннями, які містяться в самому Корані (айат, що був створений пізніше, скасовує попередній).
Залежно від часу та місця їх виголошення сури поділяються на «мекканські» (610-622 рр., Мекка, 90 сур) і «мединські» (622-632 рр., Медина, 24 сури) [5, 175 c.]Деяку різницю в стилі та будові глав Корану мекканської та мединської груп пояснюють певною еволюцією самого Мухаммеда, його поглядів, знань, переконань та позицій. Мекканський період поділяють на три менші періоди. Найбільш ранній з них представлений короткими сурами, особливо схожими на заклинання. В них – стисле викладення догматів єдинобожжя, мальовничі картини Судного дня, пекельних мук грішників. Мова цих сур лаконічна, фрази короткі, рими різкі. У багатьох випадках слова підібрані скоріше за своєю звуковою виразністю, ніж за змістом, а іноді явно підказані римою та ритмом. З художньої сторони, ці сури - найяскравіші частини Корану.